465/2172/17
2/465/1699/19
Іменем України
15.02.2019 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львовав складі :
Головуючого судді Кузь В.Я.
при секретарі Янковській С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-
Позивач звернулася в суд з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000 грн.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1. Починаючи з 2012 року,її сусідка ОСОБА_2 вчиняє їй перешкоди в доступі до будинку, незважаючи на те, що право користування вказаним подвір'ям існує в неї з моменту набуття права власності на будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_2 придбала собаку бійцівської породи, яка мешкає на подвір'ї будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 без прив'язу та намордника. Вона, позивач,неодноразово зверталась до правоохоронних органів з метою припинення таких протиправних дій та зобов'язання гр. ОСОБА_2 забезпечити утримання собаки з дотриманням установленого порядку та без порушення її прав. Також нею подавались звернення до ЛКП «Листопадове» з приводу порушення порядку утримання собак відповідачкою. 23.02.2017 року вона змушена була звертатися в травматичний пункт, у зв'язку з сильним укусом пса, яке спричинило кусане садно лівої підколінної ділянки, що підтверджує заподіяння їй тілесних ушкоджень. Із покликанням на ст.ст. 1167, 1187 ЦК України, просить стягнути із відповідачки моральну шкоду, яку оцінює у 30000 грн. та обгрунтовує сильними душевними стражданнями, що пов"язані із укусами собаки, постійним страхом перед твариною, тривалістю протиправних дій відповідачки з 2012 року, а також зухвалою поведінкою відпрвідки, небажанням досягнути миру. Просить позов задоволити.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Просять такий задоволити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала , пояснила, що її собака утримується належним чином, у вольєрі, двір загороджено, тому він би не зміг вибігти з двору. Наголосила суду, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 не обмежена жодними сервітутами, і вона є єдиним власником вказаної земельної ділянки. Будинок був придбаним нею у 2006 році без режиму спільної власності чи інших обмежень, відтак будь яких порушень нею не вчинено так, як вона утримує собаку на власній території. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволенні позову заперечив, із підстав викладених у письмових запереченнях. Вважає позовні вимоги необгрунтованими, так як належних та допустимих доказів вини відповідача ОСОБА_2 у вчинених діях не доведено у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за недоведеністю таких.
Судом встановлено, що позивач проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1.
В 2002 році вказаний будинок був поділений між власниками, тоді частині будинку сім'ї ОСОБА_3 було виділено їхню частку та присвоєно окремий поштовий АДРЕСА_2. В подальшому вказане нерухоме майно було набуто гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний №71 від 23.01.2006 р. посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій О.Я.
Позивач вказує, що вказані будинки мають спільне подвір'я та спільний вхід на їх територію. При цьому вхід до помешкання позивача згідно поверхового плану можливий лише через наявний вхід із сторони будинку АДРЕСА_2, де розташовані металеві ворота, які відносяться до будинку АДРЕСА_1.
Разом з тим, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2016 року серії НОМЕР_1, вабчається, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2, жодними сервітутами чи обмеженнями не обтяжена.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником собаки, що мешкає у подвір"ї будинку АДРЕСА_2.
Матеріалами справи встановлено, що з 2012 року позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів з метою припинення протиправних дій та зобов'язання гр. ОСОБА_2 забезпечити утримання собаки з дотриманням установленого порядку та без порушення прав позивачки.
Зокрема, листом від 02.11.2012 року №71/В-37м від начальника Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, повідомлено, що з метою забезпечення правопорядку з гр. ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду, роз'яснено правила утримання домашніх тварин; листом від 29.07.2014 р. №71/В-20 від начальника Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області повідомлено, що з метою забезпечення правопорядку з гр. ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду, винесено протокол офіційного застереження.
Також позивачкою подавалось звернення до ЛКП «Листопадове» з приводу порушення порядку утримання собак відповідачкою, яке листом від 26.04.2012 р. №210 повідомило про попередження гр. ОСОБА_2 щодо дотримання нею правил утримання та поводження з тваринами у м. Львові.
23.02.2017 року позивач зверталась у травматичний пункт , у зв'язку з сильним укусом пса, яке спричинило кусане садно лівої підколінної ділянки, що підтверджується довідкою № 1477 від 23.02.2017 року.
Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Факт належності ОСОБА_2 собаки, підтверджується відповідачем. Разом з тим, матеріалами справи не встановлено, а позивачем не надано доказів, що вказана собака відноситься до бійцівських порід.
Згідно відповіді на адвокатський запит № 32 від 28.04.2017 року наданої ЛКП "Лев", за відповідачем ОСОБА_2 зареєстрованих собак у базі даних не знайдено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1187 вказаного Кодексу джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 цього Кодексу, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, відповідно до наведеної правової норми , джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, є діяльність, пов'язана з утриманням не будь-яких собак, а саме: службових собак та собак бійцівської породи.
Разом з тим, в судовому засіданні не доведено, що собака відповідача належать до службових собак чи собак бійцівської породи, а також і не доведено, що саме собака відповідача покусала позивача ОСОБА_1, а тому позовні вимоги з підстав, передбачених ст. 1187 Цивільного кодексу України задоволені бути не можуть.
Окрім того, згідно ст. 12 частини 4 Закону України „Про захист тварин від жорстокого поводження" від 1 лютого 2006 року № 3447-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з утриманням тварин та поводженням із ними фізичних та юридичних осіб, шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Разом з тим, вина відповідача ОСОБА_2 у неналежному утриманні домашньої собаки, внаслідок чого позивач набула право на відшкодування моральної шкоди не доведена у встановленому законом порядку.
Зокрема, постановою Франківського районного суду м. Львова від 11.08.2017 року , адміністративну справу відносно ОСОБА_2 закрито у зв"язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16.05.2018 року, постанову Франківського районного суду м. Львова від 11.08.2017 року залишено без змін. Вину ОСОБА_2 у вчиненому правопорушенні не визнано.
Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Для відшкодування шкоди за правилами вищенаведеної правової норми необхідно довести:
а) неправомірність поведінки заподіювача шкоди;
б) наявність шкоди;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;
г) вину заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Проте в порушення таких вимог в судовому засіданні не доведено неправомірність поведінки відповідача, причинний зв'язок між такою поведінкою та шкодою, а також вину відповідача в заподіянні шкоди.
Таким чином, наведені обставини виключають цивільно-правову відповідальність відповідача за ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України щодо відшкодування позивачу моральної шкоди.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем вини саме відповідача щодо завдання моральної шкоди позивачу діями його собаки, у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 12, 81, 258,259, 263-265, 352, 354, ЦПК України
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 30000 гривень, відмовити за недоведеністю таких.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд, що ухвалив рішення протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення.
Сторони:
Позивач:ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;
Відповідач:ОСОБА_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.
Суддя В.Кузь