Провадження № 11-кп/803/490/19 Справа № 195/1563/16-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 лютого 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в місті Дніпро кримінальне провадження №12015040590000471 від 07 серпня 2015 року за апеляційною скаргою прокурора Орджонікідзевського відділу Нікопольської місцевої прокуратури ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 31жовтня 2018 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, із середньо-технічною освітою, одружений, не працюючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
якого визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч.2 ст. 286 КК України та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8 ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
За вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 31жовтня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За обвинувальним актом, ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 06.08.2015 року близько 17 години 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ЗАЗ-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, слідував по проїжджій частині вулиці Леніна в с. Мирова, Томаківського району, Дніпропетровської області зі сторони смт. Томаківка в напрямку с. Настасівка, Томаківського району, Дніпропетровської області.
Під час руху в момент наближення до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , 06.08.2015 року, близько 17 години 30 хвилин, ОСОБА_6 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, і проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, рухаючись по вказаній дорозі, не впевнившись в безпечності виконуваного ним маневру обгону вантажного автомобіля, який рухався в попутному напрямку, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху та в подальшому, внаслідок різкої зміни напрямку руху керованого ним автомобіля, при спробі повернутись на свою смугу руху допустив занесення автомобіля на ліве узбіччя та в подальшому зіткнення з огорожею та електроопорою, встановленою на узбіччі, чим грубо порушив вимоги п.12.1,12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, де вказано:
«12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.
12.9. Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.»
Не виконання вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України ОСОБА_6 призвело до даної дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди, пасажири автомобіля ЗАЗ-1102 реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 277-Е від 26.10.2015 року, ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: «...сумісної тупої травми голови та тулубу, а саме - закрита черепно-мозкова травма: обширна скальпована рана голови (вірогідно скроневої і потиличної областей, більш конкретно локалізація не вказана), забито-скальповані рани лобної області (точна кількість і локалізація не вказані), множинні садна обличчя і шиї (точна кількість і локалізація не вказані), гематома правої підщелепної області, підапоневротична гематома лобної області ліворуч, субарахноїдальний крововилив, забій головного мозку 2-го ступеня з формуванням вогнищевих забоїв в області лобної і скроневої часток правої півкулі головного мозку; множинні садна на тулубі (точна кількість і локалізація не вказані), розрив лівого ключично- акроміального зчленування. Всі виявлені тілесні ушкодження в даному випадку розглядаються у сукупності як сумісна тупа травма голови і тулубу і за ознакою небезпеки для життя відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень.» Згідно висновку судово-медичної експертизи № 278-Е від 26.10.2015 року ОСОБА_11 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: «Згідно наданим медичним документам у нього виявлене тілесне ушкодження у вигляді закритої тупої травми живота, а саме - розрив селезінки, гемоперитонеум (кров в черевній порожнині - близько 1 л). Виявлене тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень».
Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи №1799/4314 від 20.04.2016 року:
«В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ЗАЗ-1102 ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 12.1, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України.
В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість попередження виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля ЗАЗ-1102 ОСОБА_6 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п. 12.1, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
Дії водія автомобіля ЗАЗ-1102 ОСОБА_6 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.п. 12.1, 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо- транспортної пригоди».
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції, провести часткове судове слідство, врахувати обставину, що обтяжує покарання, відповідно п.13 ч.1 ст. 67 КК України, а саме вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 , винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та відповідно до закону призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 3 (три) роки.
В обґрунтування вимог прокурор вказує на незаконність вироку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, посилаючись, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Зокрема, прокурор зазначає, що в підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_6 надані докази: протокол огляду місця події ДТП від 06.08.2015 року, який на думку прокурора не взятий до уваги, де згідно схеми саме ОСОБА_6 після пригоди перебував у найближчому до водійського місця положенні; висновок щодо результатів медичного огляду, згідно якого обвинувачений ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння; висновок автотехнічної експертизи від 16.09.2015; висновок комплексної судової експертизи від 20.04.2016; висновок експерта від 02.08.2017 комплексної комісійної СМЕ щодо спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 ; висновок експерта від 04.08.2017 комплексної комісійної СМЕ щодо спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ; висновок експерта від 03.08.2017 комплексної комісійної СМЕ щодо спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .
На думку прокурора в апеляції, суд не зазначив і не надав належної оцінки показам експертів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що лише у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження, характерні для водіїв транспортних засобів, які потрапили у аварію. За показами експертів, у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були відсутні жодні тілесні ушкодження, які характерні для водіїв транспортних засобів при дорожньо-транспортних пригодах. Прокурор зазначає, що вказана обставина може розцінюватися такою, що виключає можливість перебування учасників події ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за кермом автомобіля у момент дорожньо-транспортної пригоди 06.08.2015.
Прокурор вважає, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, зазначаючи, що покази експертів, суд безпідставно відкинув та не взяв до уваги, в сукупності з іншими доказами можуть свідчити про причетність ОСОБА_6 до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, а не визнання ним своєї вини та його позиція, що він не пам'ятає обставини другого ДТП можна розцінювати як спосіб захисту обвинуваченого з метою уникнути покарання.
Також прокурор вказує на порушення вимог ч.3 ст. 374 КПК України, так як, вважає, що суд в мотивувальній частині вироку не зазначив мотиви, з яких відкинув наведені докази обвинувачення.
Заслухавши прокурора, який підтримав доводи та вимоги апеляції, обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо заперечували проти задоволення апеляції прокурора, просили виправдувальний вирок залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши і проаналізувавши доводи, які викладені в апеляціях і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
Доводи в апеляційній скарзі прокурора щодо невідповідності висновків суду обставинам кримінального провадження з посиланням на порушення вимог ч.3 ст. 374 КПК України - не зазначення судом в мотивувальній частині вироку мотивів, з яких відкинув наведені докази обвинувачення, є безпідставними і необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Обґрунтованість судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Зазначені у ст. 91 КПК обставини повинні бути підтвердженні показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до вимог ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінально правопорушення.
За п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Чинне законодавство визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами, а при ухваленні виправдувального вироку з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Відповідно до вимог статті 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно матеріалів справи, органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 06.08.2015 року близько 17 години 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ЗАЗ-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час руху в момент наближення до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, і проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, рухаючись по вказаній дорозі, не впевнившись в безпечності виконуваного ним маневру обгону вантажного автомобіля, який рухався в попутному напрямку, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху та в подальшому, внаслідок різкої зміни напрямку руху керованого ним автомобіля, при спробі повернутись на свою смугу руху допустив занесення автомобіля на ліве узбіччя та в подальшому зіткнення з огорожею та електроопорою, встановленою на узбіччі, чим грубо порушив вимоги п.12.1,12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, що призвело до даної дорожньо-транспортної пригоди, та які знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо- транспортної пригоди, внаслідок якої, пасажири цього автомобіля ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
За змістом частини другої статті 286 КК України відповідальність передбачена за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому смерть або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження.
Суд у вироку зазначив, що в межах пред'явленого ОСОБА_14 обвинувачення, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що під час судового розгляду, як стороною обвинувачення так і потерпілими і представником потерпілих не наведено достатньо доказів винуватості вчинення ОСОБА_15 злочину поза розумним сумнівом, вказуючи, що оцінюючи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, перебування обвинуваченого ОСОБА_6 за кермом автомобіля ЗАЗ-1102 в момент ДТП, яке сталося 06.08.2015 та внаслідок якого зазнали тілесних ушкоджень потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_16 цими доказами не підтверджується поза розумним сумнівом.
У судовому засіданні суду першої інстанції потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_16 зазначали, що обставин ДТП, зокрема вказували що таких подій було двічі, та хто із них саме сидів за кермом в момент аварії не пам'ятають.
Аналогічні покази, в частині того, хто саме був за кермом автомобіля в момент аварії надавав і обвинувачений ОСОБА_15 посилаючись на те, що не пам'ятає хто із них трьох саме керував автомобілем на момент ДТП.
Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які були допитані у судовому засіданні надали показання, відповідно до яких вони не бачили, хто був за кермом у момент ДТП, оскільки прибули на місце події після того як вона вже трапилась та обвинувачений і потерпілі вже перебували поза межами автомобіля.
Від допиту свідка ОСОБА_19 сторони захисту і обвинувачення відмовились та у подальшому на допиті останнього не наполягали.
Оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що отриманих доказів, не достатньо для постановляння обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 - не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, тобто, що саме він керував автомобілем в момент ДТП, а тому його слід виправдати за недоведеністю його винуватості у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
За роз'ясненнями у п.19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 1 листопада 1996 року “ Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя”, визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Доводи апеляції прокурора щодо невідповідності висновків суду обставинам кримінального провадження з посиланням на залишення судом поза увагою протоколу огляду місця ДТП, висновку експертів та покази експертів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що лише у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження, характерні для водіїв транспортних засобів, які потрапили у аварію, а у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були відсутні жодні тілесні ушкодження, які характерні для водіїв транспортних засобів при дорожньо-транспортних пригодах, що на думку, прокурора, може розцінюватися такою, що виключає можливість перебування учасників події ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за кермом автомобіля у момент дорожньо-транспортної пригоди 06.08.2015, тобто не взяв до уваги докази, які могли б істотно вплинути на його висновки щодо недоведеності вини обвинуваченого та на не зазначення судом в мотивувальній частині вироку мотивів, з яких відкинув наведені докази обвинувачення, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, згідно матеріалів справи та вироку, суд першої інстанції зробив повний ґрунтовний аналіз доказів, що були надані досудовим слідством та стороною обвинувачення та оцінюючи їх, у тому числі протокол огляду місця події, висновки експертиз та покази експертів, на які посилається і прокурор в своїй апеляції, належними та допустимими доказами у даному кримінальному провадженні, разом з тим, суд дійшов висновку, що зазначені висновки експертів не можуть вважатися беззаперечними доказами винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, навівши мотиви такого висновку, а саме, зокрема, що відомості, які у них містяться вказують лише на вірогідність (ймовірність) перебування обвинуваченого ОСОБА_6 у момент ДТП 06.08.2015 року за кермом автомобіля.
З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд, оскільки він є обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам кримінального провадження і є законним, так як суд оцінюючи здобуті в ході судового слідства докази у їх сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, у тому числі і з показами потерпілих, свідків, де жоден доказ не може мати наперед встановленої сили, а обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Стосовно посилання прокурора на протокол огляду місця події, де схематично зображено розташування обвинуваченого та потерпілих, також досліджений судом і надана йому відповідна належна оцінка, враховуючи, що розташування усіх трьох осіб визначено поза межами вказаного автомобіля, що не дає підстави поза розумним сумнівом достатньої впевненості стверджувати, що саме ОСОБА_6 знаходився за кермом в момент ДТП.
Таким чином, суд першої інстанції зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення та прийшов до обґрунтованого та вмотивованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що саме обвинувачений ОСОБА_6 сидів за кермом автомобіля у момент ДТП 06.08.2015 року.
Такі висновки суду узгоджуються і відповідають нормам Конституції України та правовим позиціям рішень Європейського суду з прав людини, які декларують, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь ( стаття 62 Конституції України); необхідно оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», зокрема у рішенні ЄСПЛ «Козинець проти України» суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до правових висновків, викладених у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 червня 2018 р.( справа № 712/13361/15, провадження № 51-1604км18) обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Тобто, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Посилання прокурора в апеляції на висновок експертів та покази експертів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що лише у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження, характерні для водіїв транспортних засобів, які потрапили у аварію, а у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були відсутні жодні тілесні ушкодження, які характерні для водіїв транспортних засобів при дорожньо-транспортних пригодах, що на думку, прокурора, може розцінюватися такою, що виключає можливість перебування учасників події ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за кермом автомобіля у момент дорожньо-транспортної пригоди 06.08.2015 є лише його припущенням і не може свідчити про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 в тій мірі, що не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен, оскільки в сукупності з іншими доказами і взаємозв'язку з ними ймовірність перебування обвинуваченого ОСОБА_6 у момент ДТП 06.08.2015 року за кермом автомобіля не підтверджена поза розумним сумнівом.
Сторонами кримінального провадження клопотань щодо отримання додаткових доказів, в тому числі і в порядку ст.333 КПК України, суду першої інстанції заявлено не було.
Вирок суду відповідає вимогам статті 374 КПК України, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, дослідженні в судовому засіданні, у тому числі ті, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин у їх сукупності і взаємозв'язку, з наведенням підстав для виправдування обвинуваченого та з зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
Рішення суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора з наведених ним мотивів, та вважає за необхідне залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 Кримінального процесуального Кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Орджонікідзевського відділу Нікопольської місцевої прокуратури ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 31жовтня 2018 року, яким ОСОБА_6 визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4