Справа №373/1369/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2567/2019
18 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року (суддя Керекеза Я.І.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у серпні 2018 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 17 685грн 81коп. та судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 27 березня 2008 року з відповідачем був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 7000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач посилався на те, що виконав взяті на себе зобов'язання по наданню грошових коштів, однак відповідач свої зобов'язання порушував, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 3 червня 2018 року становить 40 890,99грн та складається з 6 775,60грн заборгованості за кредитом, 33 065,39грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1050грн заборгованості за пенею та комісією.
Позивач зазначав, що рішенням третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» м. Дніпропетровська від 29 листопада 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 24 285грн 46 коп., тому різниця, яка підлягає стягненню, становить 16 605грн 53коп.
Також позивач просив стягнути з відповідача штрафи відповідно до умов кредитного договору у сумі 250грн (фіксована частина) та 830грн 28коп. (процентна складова).
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі АТ «Комерційний банк «Приватбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач посилається на невідповідність висновків суду наданим доказам, не врахування тієї обставини, що відповідач підписав заяву, в якій зазначив, що погодився з умовами та правилами надання банківських послуг та підтвердив отримання платіжної картки.
Також позивач зазначає про надання до апеляційної скарги виписки про рахунку відповідача, з якої вбачається користування відповідачем грошовими коштами, про рух коштів на рахунку та всі операції, які проводив відповідач за допомогою кредитної картки.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України колегія суддів розглядає апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження укладення договору з відповідачем, так як умови та правила надання банківських послуг ним не підписані.
Також суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів надання відповідачу кредиту, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відповідних роз'яснень, що позбавляє суд можливості перевірити його дійсність.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008р. ОСОБА_2 звернувся до банку із заявою про оформлення на його ім'я кредитки «личная», з кредитним лімітом 7 000грн та отримав 22 квітня 2008 року картку НОМЕР_1.
Рішенням третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 29 листопада 2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнута заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 24 285,46грн.
З тексту рішення третейського суду не вбачається складових заборгованості, крім того, що вона виникла станом на 23 жовтня 2013 року.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Кредитний договір, укладений сторонами, складається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів.
Подавши анкету-заяву від 27 березня 2008 року, відповідач підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку.
Вказані дії не суперечать положенням вищезазначених норм матеріального права, суду не надано доказів, що відповідач не був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг, що надані суду першої інстанції Умови та Правила не є тими, з якими був ознайомлений відповідач під час укладення кредитного договору, відповідач таких заперечень не висловив, а відтак висновок суду першої інстанції про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору не ґрунтується на нормах матеріального права та наявних матеріалах справи.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки відповідач не заперечував укладення з позивачем кредитного договору, отримання грошових коштів та не стверджував, що не був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були додані позивачем до позовної заяви, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до 3 серпня 2009 року відповідач вносив грошові кошти на погашення заборгованості, суд першої інстанції не мав правових підстав для висновку про не укладення договору між сторонами, не отримання
відповідачем кредитних коштів та відсутності доказів користування відповідачем послугами банку.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За положеннями ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем суду копія заяви ОСОБА_2 від 27 березня 2008р. надана неналежної якості, є нечитабельною без спеціальних засобів, тому неможливо встановити строк, на який був укладений сторонами договір, а також розмір процентів за користування кредитом, який був погоджений сторонами.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості ОСОБА_2 було внесено 3 серпня 2009 року. Також з розрахунку заборгованості вбачається, що у подальшому відповідач грошових коштів з рахунку не знімав і грошові кошти на рахунок не вносив.
Пунктом 3.1. Умов та правил надання банківських послуг, які надані позивачем суду, визначено, що для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та строк дії визначений у заяві та у пам'ятці клієнта, підписанням якої клієнт та банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, яка зазначена у розділі «відмітки банку» у заяві.
З наданих суду позивачем документів неможливо встановити строк дії картки, яка була видана банком відповідачу.
Пунктом 5.2. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі порушення держателем картки умов даного договору або у випадку виникнення овердрафту банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому.
Відповідно до пункту 9.4. Умов та правил надання банківських послуг у разі наявності перевитрат платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом протягом 6 місяців, карта закривається, наступне поновлення дії карти можливо лише після погашення заборгованості клієнтом.
Згідно пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
Аналіз матеріалів справи та розрахунку заборгованості свідчить, що позивач скористався своїм правом стягнення з відповідача заборгованості у повному обсязі, звернувшись у 2013 році до третейського суду із відповідною позовною заявою, і рішенням третейського суду з відповідача була стягнена заборгованість, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 6 775,60грн, процентами, які були нараховані станом на 23 жовтня 2013 року, та пенею і комісією у розмірі 1050грн.
Отже, дії банку свідчать про те, що строк дії договору закінчився.
Також з розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені банком у даному позові вимоги складаються із стягнення з відповідача процентів, які банк продовжував нараховувати з 24 жовтня 2013р. по 3 червня 2018 року, та штрафів.
При цьому, позивачем не було надано суду доказів, що кредитний договір продовжував діяти після 23 жовтня 2013 року, а кредитна картка, яка була видана відповідачу, мала строк дії після 23 жовтня 2013 року, або поновлювалася і діяла станом на 3 червня 2018 року, а на підставі пункту 9.4. Умов та правил надання банківських послуг карта повинна була бути закрита з 3 лютого 2010 року, так як з 3 серпня 2009 року відповідач заборгованість не погашав.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що строк дії кредитного договору, який був укладений сторонами, закінчився 3 лютого 2010 року відповідно до пункту 9.4. Умов та правил надання банківських послуг.
Надані позивачем суду Умови та правила надання банківських послуг не містять умов, що проценти, штрафи, передбачені умовами кредитного договору, підлягають сплаті клієнтом банку після закінчення договору.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що правових підстав для продовження нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення кредитного договору позивач не мав, тому заявлений позов є безпідставним.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Звертаючись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, позивач був обізнаний, що зобов'язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою.
Разом з тим, позивачем суду не було надано ні пам'ятки клієнта, ні тарифів банку, які разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, та заявою клієнта складають кредитний договір.
Також позивачем не було надано суду доказів у підтвердження строку дії картки, яка була видана відповідачу, що на думку колегії суддів, є недобросовісною процесуальною поведінкою позивача.
За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не було надано суду першої інстанції виписки про рух коштів за карткою, виданою відповідачу, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття вказаного документу, як доказу.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не врахував докази, надані позивачем, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк