14 лютого 2019 року
м. Рівне
Справа № 569/9305/18
Провадження № 22-ц/4815/246/19
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: - Бондаренко Н.В., Хилевича С.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Національний Банк України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року (ухвалене у складі судді Смолій Л.Д.) у справі за позовом ОСОБА_4 до Національного Банку України про стягнення не нарахованої заробітної плати та інших виплат, які відносяться до додаткової заробітної плати, відповідно до трудового законодавства, -
21 травня 2018 року представник ОСОБА_4 адвокат Наумова О.О. звернулася до суду з позовом до Національного Банку України про стягнення не нарахованої заробітної плати та інших виплат, які відносяться до додаткової заробітної плати, відповідно до трудового законодавства.
Позовна заява мотивована тим, що з 06 листопада 2006 року по 10 листопада 2017 року ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем Національним Банком України, а саме працював на посаді юрисконсульта І категорії та з 04.05.2011 року - головного юрисконсульта Управління НБУ в Рівненській області.
28.12.2015 року він був незаконно звільнений з посади головного юрисконсульта Управління Національного банку України в Рівненській області за п.1 ст. 40 КЗпП України та в подальшому поновлений на зазначеній посаді згідно постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 року, справа № 817/75/16.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач видав наказ Національного банку України від 22.04.2016 р. № 1650-к згідно якого позивач був поновлений на попередній посаді з 28.12.2015 р. із збереженням раніше встановлених умов оплати праці, тобто на умовах оплати праці, передбачених наказом Національного банку України від 01.10.2015 року № 294-к з посадовим окладом в розмірі 8200 грн.
Одночасно із наказом про поновлення на посаді, відповідач видає наказ Національного банку України від 22.04.2016 року № 1703-к "Про встановлення розмірів посадових окладів деяким працівникам Національного банку України", відповідно до якого, позивачу встановлювався новий, зменшений посадовий оклад в розмір 6169 грн.
У період з 28.12.2015 року по 21.04.2016 року відповідач не видавав жодних інших наказів, які стосувалися оплати праці позивача.
В подальшому, відповідно до наказу Національного банку України від 31.03.2017 року № 960-к, позивачу з 01.04.2017 року був встановлений посадовий оклад в розмірі 6786 грн.
Відповідач у 2016 року не здійснював будь-якої зміни (збільшення чи зменшення) обсягу посадових обов'язків позивача і відповідно, посадова інструкція позивача не змінювалася, що підтверджується листом від 13.12.2017 року № 17-0008/83795.
Враховуючи той факт, що будь-яких змін в обсязі посадових обов'язків, рівня відповідальності, складності виконуваних завдань і робіт, кваліфікації, досвіду роботи та результатів діяльності позивача не відбулося - зменшення розміру посадового окладу позивач вважає безпідставним і незаконним.
Причиною зменшення розміру посадового окладу стало упереджене ставлення відповідача, спричинене активною громадською позицією позивача, зокрема його участю в колективному трудовому спорі між найманими працівниками Управління НБУ в Рівненській області та НБУ, а також оскарження його незаконного звільнення та поновлення на посаді.
Порушуючи вимоги ст.ст. 32, 103 КЗпП України та ст. 29 Закону України "Про оплату праці", відповідач здійснив зміну істотних умов праці шляхом зменшення посадового окладу позивача з 8200 грн до 6169 грн без його повідомлення про такі зміни за два місяці до їх запровадження.
Просила суд визнати дії НБУ із зменшення посадового окладу ОСОБА_4 відповідно до наказів відповідача від 22 квітня 2016 року № 1703-к та від 31.03.2017 року № 960-к незаконними; стягнути з НБУ на користь ОСОБА_4 різницю в посадових окладах за період з 22 квітня 2016 року по 10 листопада 2017 року в розмірі 35719 грн; стягнути з НБУ на користь ОСОБА_4 різницю між невиплаченою та належною до виплати одноразовою грошовою допомоги при звільненні в розмірі 7070 грн; зобов'язати НБУ здійснити перерахунок та виплату індексації оплати праці ОСОБА_4 за період з 22.04.2016 року по 10.11.2017 року виходячи з посадового окладу, встановленого наказом НБУ від 01.10.2015 року № 294-к в розмірі 8200 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із наказом управління НБУ в Рівненській області № 1703-к "Про встановлення розмірів посадових окладів деяким працівниками Національного Банку України", яким ОСОБА_4 встановлено посадовий оклад у розмірі 6169 грн, він ознайомився 25.04.2016 року, а за вирішенням трудового спору він звернувся 21 травня 2018 року, з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
26 грудня 2018 року ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована незаконністю та необґрунтованістю рішення суду.
Вказує, що згідно ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд першої інстанції не встановив, що спір полягає у порушенні відповідачем законодавства про оплату праці, що призвело до не нарахування та невиплати йому частини заробітної плати, а тому безпідставно застосував норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 9, 253, 256, 258, 261 ЦК України та не застосував норму матеріального права, яка повинна була бути застосована у цих правовідносинах, а саме ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
23 січня 2019 року НБУ подано відзив на апеляційну скаргу, у якій покликається на законність рішення суду.
Вказує, що у свій позов ОСОБА_4 обґрунтовує безпідставністю зміни розміру посадового окладу у зв'язку з відсутністю змін в організації виробництва і праці та збереженням його посадових обов'язків, відсутністю завчасного попередження про зміни істотних умов праці.
Вимога про визнання незаконними дій зі зміни істотних умов праці є тотожною вимозі про оскарження наказу про зміну істотних умов праці.
Підставою для такого позову є незаконність (необґрунтованість) змін істотних умов парці та визнання протиправним розпорядчого акта, яким вони запроваджені.
У цьому випадку працівник може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Просить про залишення оскаржуваного рішення без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення її без задоволення.
Судом встановлено, що наказом № 114-к від 04.05.2011 року ОСОБА_4 призначено на посаду головного юрисконсульта Управління Національного Банку України в Рівненській області з 05 травня 2011 року (а.с. 14).
Відповідно до наказу Управління Національного Банку України в Рівненській області № 294-к від 01 жовтня 2015 року "Про встановлення розмірів посадових окладів (тарифних ставок) працівникам Управління Національного Банку України в Рівненській області" ОСОБА_4 встановлено з 01 жовтня 2015 року посадовий оклад у розмірі 8200 гривень (а.с. 28).
Наказом Управління Управління Національного Банку України в Рівненській області № 392-к від 28.12.2015 року ОСОБА_4 звільнено з посади головного юрисконсульта 28.12.2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників за ч. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с.19, 24).
Наказом Національного Банку України від 22.04.2016 року № 1650-к ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді головного юрисконсульта Управління Національного банку України в Рівненській області з 28 грудня 2015 року із збереженням раніше встановлених умов оплати праці (а.с.27).
Наказом від 22.04.2016 року Національного банку України № 1703-к "Про встановлення розмірів посадових окладів деяким працівникам Національного Банку України" ОСОБА_4 встановлено посадовий оклад у розмірі 6169 гривень з 22.04.2016 року.
Вважаючи вказані зміни істотних умов праці, а саме зменшення посадового окладу незаконним, ОСОБА_4 звернувся з трудовим спором до суду для їх оскарження.
За пунктом 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Однією з підстав припинення трудового договору згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Відповідно до пункту 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З оспорюваним наказом ОСОБА_4 ознайомився 25.04.2016 року, про що свідчить його особистий підпис у наказі (а.с. 129).
Строк на оскарження ОСОБА_4 наказу Національного банку України № 1703-к "Про встановлення розмірів посадових окладів деяким працівникам Національного Банку України" від 22.04.2016 року закінчився 25 липня 2016 року, однак з позовом про це останній звернувся в травня 2018 року.
КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц, провадження № 14-367цс18.
Суд першої інстанції надав вказаним обставинам належної правової оцінки та правомірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4, у зв'язку з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач С.С. Шимків
Судді: Н.В. Бондаренко
С.В. Хилевич