Номер провадження: 11-кп/813/403/19
Номер справи місцевого суду: 521/14231/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06.02.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
засудженої ОСОБА_7 ,
представника колонії ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_7 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Серби Ємільчинського району Житомирської області, громадянка України, не заміжня, з неповною середньою освітою, до засудження не працювала, мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
засуджена вироком Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2013 року за ч.2 ст.121, ч.1 ст.304, ст.70 КК України до 8 років 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2013 року вирок змінено та засуджено за ч.2 ст.121 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі. Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення 2 місяця 15 днів,-
Оскаржуваною ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання засудженої ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Прийняте рішення суд обґрунтував тим, що клопотання засудженої ОСОБА_7 не містить переконливих даних про те, що процес її виправлення досяг тієї стадії, на якій відбування призначеного покарання перестає бути доцільним і подальше її виправлення можливе в умовах перебування на волі, оскільки, згідно з наданою до суду адміністрацією ДУ «Чорноморська виправна колонія №74» характеристикою за період відбування покарання ОСОБА_7 в установі зарекомендувала себе посередньо, мала 5 стягнень тому не довела своє виправлення.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, засуджена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу суду і постановити нову, якою задовольнити клопотання та звільнити її умовно-достроково від подальшого відбування покарання.
Засуджена ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі зазначила, що на момент розгляду її клопотання діючих стягнень не мала, характеризується позитивно, сумлінно ставиться до своїх обов'язків, старанно працює на швейному виробництві, має заохочення, вину у скоєному злочині визнає повністю. Вказує, що вона є матір'ю трьох неповнолітніх дітей, які опікуються хворою матір'ю, яка потребує постійного лікування. Крім того, засудженавідбула більше половини строку покарання, призначеного судом.
Заслухавши суддю-доповідача, засуджену ОСОБА_7 , яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, думку прокурора та представника колонії, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження за клопотанням засудженої, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до положень ст.81 КК України до засудженого, що відбуває покарання у виді позбавлення волі і сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. При цьому умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Отже, зі змісту вказаної норми права випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов, як відбування покарання у виді позбавлення волі, доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, фактичне відбуття встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації злочину за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання, наявності попередніх судимостей.
Під сумлінною поведінкою засудженого слід розуміти зразкове дотримання вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, відсутність порушень дисципліни, товариське ставлення до інших засуджених, а під сумлінним ставленням до праці - участь у суспільно корисній роботі, добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів (сплата податків, обов'язкових платежів тощо), підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що засуджена ОСОБА_7 сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення, оскільки остання хоча і відбула більш ніж дві треті покарання призначеного їй ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2013 року, однак за період відбування покарання мала п'ять стягнень.
Доводи засудженої ОСОБА_7 про те, що вона сумлінно працює та своїм відношення до праці заслуговує на умовно-дострокове звільнення апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки сумлінна поведінка та ставлення до праці є необхідним і достатнім доказом виправлення засудженої, однак відповідно до характеристики адміністрації колонії за результатами аналізу поведінки в установі виконання покарань характеризується як така, що не стала на шлях виправлення, через порушення режиму утримання.
Вказані обставини дають апеляційному суду підстави вважати, що засуджена не довела своє виправлення.
Зважаючи на вищевикладене, судом першої інстанції вірно зроблений висновок про те, що на даний час призначене ОСОБА_7 покарання не повною мірою досягло мети його призначення та не призвело до достатніх позитивних змін в особистості засудженої.
Також апеляційний суд враховує, що засуджена ОСОБА_7 відбуває покарання за навмисний тяжкий злочин проти життя та здоров'я людини, які відповідно до положень статей 3 та 27 Конституції України визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. При цьому ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2013 року за вчинення злочину їй було призначено покарання, наближене до мінімальної межі, передбачене санкцією ч.2 ст.121 КК України.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга засудженої ОСОБА_7 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженої ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3