Справа № 161/11536/17 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/157/19 Категорія: 3 Доповідач: Шевчук Л. Я.
05 лютого 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів - Грушицького А.І., Киці С.І.,
секретар с/з - Вергун Т.С.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача - ОСОБА_5,
представника відповідача - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстарції шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у спільному майні, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року,
У червні 2018 року ОСОБА_7 звернулася в суд із даним позовом, мотивуючи його тим, що вона із травня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Позивач також зазначила, що вона із ОСОБА_12 вела спільне господарство, вони мали спільний побут, спільний бюджет, крім того, за час спільного проживання ними було придбано як рухоме, так і нерухоме майно.
Посилаючись на зазначені обставини та уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а також просила визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_12 наступне майно: автомобіль марки Renault, реєстраційний номер НОМЕР_1; мотоцикл марки Suzuki, модель GSX-R600, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, дата реєстрації 11.08.2016 року; земельну ділянку площею 0,1081 га, для ведення індивідуального садівництва, яка знаходиться в с. Жидичин, Ківерцівського району, Волинської області, кадастровий номер НОМЕР_4; приміщення станції автосервісу та магазин автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_7, право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, а саме: на 1/2 частку мотоцикла марки Suzuki, модель GSX-R600, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, дата реєстрації 11.08.2016 року; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1081 га для ведення індивідуального садівництва, яка знаходиться в с. Жидичин, Ківерцівського району, Волинської області, кадастровий номер НОМЕР_4; на 1/2 частку приміщення станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_7 кошти в розмірі 1/2 вартості автомобіля марки Renault Kangoo, номер шасі НОМЕР_5, 2010 року випуску, що становить 87000 гривень.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.05.2018 року до участі в справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_11 та ОСОБА_4
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, у якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та постановити нове - про задоволення її позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала із підстав, у ній наведених, просила скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати, відповідачі та представники відповідачів апеляційну скаргу заперечили, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.
Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін із наступних підстав.
Із матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув ОСОБА_12 (т. І, а. с.7-8), після смерті якого відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги є: батьки спадкодавця ОСОБА_12 - ОСОБА_8, ОСОБА_3 та його неповнолітній син - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Судом також встановлено, що на частину майна, а саме: на 1/2 частку станції автосервісу та магазин автозапчастин, що знаходиться в АДРЕСА_1 як на спільну сумісну власність подружжя, претендує колишня дружина ОСОБА_12 - ОСОБА_9, (рішення про розірвання шлюбу від 22 жовтня 2013 року; т. І, а. с. 10) та ОСОБА_11 (як співвласник нерухомого майна - т. І, а. с. 148).
За час свого життя, як було встановлено в судовому засіданні, спадкодавець ОСОБА_12 набув у власність наступне майно: автомобіль марки Renault (т. І, а. с. 87), мотоцикл марки Suzuki СSХ-R600, 2008 року випуску( т. І,а.с.88), земельну ділянку в АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_4 (т.І,а.с.102-103) та приміщення станції автосервісу з магазином автозапчастин, загальною площею 418, 5 кв.м., що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 (т. І, а. с. 105-106).
Із матеріалів справи убачається, що 13 вересня 2016 року було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1081 га для індивідуального будівництва, яка розташована в селі Жидичин Ківерцівського району Волинської області, за спадкодавцем ОСОБА_12, а 18 вересня 2016 року було затверджено технічне завдання власника земельної ділянки ОСОБА_12 на відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості (т.1,а.с.108,109). Підстава виникнення права власності на земельну ділянку - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2016 року.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За правилами статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці, та за спільні грошові кошти.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела факт спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року - дня смерті ОСОБА_12, а також не довела, що вони мали спільний бюджет і вели спільне господарство і що вони за спільні кошти придбавали рухоме і нерухоме майно.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи.
Як убачається із листа територіального сервісного центру 0741РСЦ МВС у Волинській області МВС України від 21.09.2017 року № 31/3/1 - 2543, спадкодавцю ОСОБА_12 на праві власності належало наступне рухоме майно: автомобіль марки Renault Kangoo, дата реєстрації - 15.10.2015 року, що набутий ним у власність на підставі довідки-рахунку №ААЕ390916 від 07.10.2015 року в торговельній організації (даний автомобіль був переєстрований на нового власника - батька спадкодавця ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 2017 року); мотоцикл марки Suzuki СSХ-R600, 2008 року випуску, дата реєстрації - 11.08.2016 року, набутий у власність на підставі договору купівлі-продажу№ 8194 від 10.08.2016 року (т. 1, а. с. 87, 88).
Рішенням Луцької міської ради №80-6 від 03.02.2011 року «Про дозвіл на отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12.» було надано дозвіл ОСОБА_12 . розробити проект будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин на вул. Карпенка Карого 2б (т. І, а. с. 215).
Наказом №1.13 від 13.10.2011 року «Про затвердження проектної документації» фізичній особі підприємцю ОСОБА_12 була затверджена проектна документація, розроблена ТОВ «Леся» ЛТД, згідно договору №59-2011 від 18.05.2011 року «Станції автосервісу та магазину автозапчастин» по АДРЕСА_1.
19.01.2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт, згідно якої було розпочато будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1, 27.01.2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, згідно якого інспектором встановлено, що на будівництві станції автосервісу виявлено в незадовільному стані виконавчу документацію, так як при перевірці не були представлені в повному обсязі акти на закриття прихованих робіт, а також паспорт та сертифікат якості на будівельні матеріали які застосовувались при будівництві об'єкту, відсутні акти передачі підрядником виконаних робіт і приймання їх замовником.
Таким чином, судом встановлено, що станом на 27.04.2014 року станція автосервісу та магазин автозапчастин по АДРЕСА_1 уже були повністю збудовані, а позивач просила суд встановити факт її спільного проживаннч із спадкодавцем ОСОБА_12 з травня 2015 року.
Крім того, про завершення будівництва даного об'єкту нерухомості у 2014 році свідчить також припис №2 від 31 січня 2014 року Управління ДСНС України у Волинській області, згідно якого було проведено перевірку будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин по АДРЕСА_1, де запропоновано вжити заходів у сфері пожежної безпеки, а саме:
-забезпечити будівлю станції автосервісу первинними засобами пожежогасіння, (що передбачено пунктом 6.4.8 НАПБ А.01.001-2004);
-забезпечити територію станції автосервісу пожежним щитом (що передбачено НАПБ А.01.001-2004 ).
Виявлені порушення та припис на усунення порушень можливий виключно за умови завершення будівництва об'єкту нерухомості.
07.07.2014 року ТзОВ «Виробничо-експертне підприємство «Еконсервіс» провела технічну інвентаризацію станції автосервісу та магазину автозапчастин по АДРЕСА_1 та виготовило технічний паспорт.
22.08.2014 року Інспекцією ДАБК у Волинській області 22.08.2014 року за № ВЛ 1431422340439 зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (т. І, а. с. 211-213).
Пунктом 15 вказаної декларації визначено, що на об'єкті виконано всі передбачені проектною документацією згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, роботи. Обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після випробування у визначеному порядку.
Судом також встановлено, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 1 883 300 грн. у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи - 1 600 800 грн. та витрати на машини, обладнання інвентар - 282 500 грн.
При цьому докази, надані позивачем про її доходи, підтверджують її дохід, починаючи із січня 2015 року по червень 2017 року, хоча, як було встановлено судом, будівництво спірного нерухомого майна у зазначений період уже не проводилось. Крім того, розмір вказаних позивачем ОСОБА_7 доходів є значно нижчим, аніж розмір витрат ОСОБА_12 на проведення будівельних робіт.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права спільної сумісної власності.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_7 проживала із спадкодавцем ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу і що вони вели спільне господарство і за спільні кошти придбавали рухоме і нерухоме майно, позивач суду не надала.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що надані позивачем фотографії позивача ОСОБА_7 та спадкодавця ОСОБА_12, копії ваучеру №324045 відпочинку в Єгипті 16.08-23.08.2015 року та інше не є належними та допустимими доказами проживання позивача із спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також ведення ними спільного господарства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Верховний Суд України у постанові від 7 грудня 2016 року (справа 6-1568цс16) дійшов висновку, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, якщо один з членів подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя (ВСУ у справі №/ 6-1568цс16), оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, тощо.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч наведеним правовим нормам, позивач суду не довела, що вона проживала зі спадкодавцем ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що вони вели спільне господарство і, що вони за спільні кошти придбавали майно.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_7
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 368,374,375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді