13 лютого 2019 р.Справа № 2040/6754/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бартош Н.С.,
Суддів: Тацій Л.В., Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Козачка А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (суддя Сагайдак В.В.) від 25.09.2018 року (повний текст рішення складений 25.09.2018 р.) по справі № 2040/6754/18
за позовом ОСОБА_1
до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просив суд: визнати протиправними дії Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зупинення з 01.05.2018 року виплат нарахованої пенсії за віком ОСОБА_1; зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату нарахованої пенсії з 01.05.2018 року та сплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті йому пенсії за період з 01.05.2018 року по 31.07.2018 року в сумі 19922,64 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року по справі № 2040/6754/18 позов задоволено.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року по справі № 2040/6754/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 НОМЕР_2, виданим 04.06.2008 року (а.с.16).
Позивач перебував на обліку в Лозівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області до 01.05.2018 року та знаходився на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області як внутрішньо переміщена особа. У березні 2018 року позивач змінив місце проживання і був узятий на облік як внутрішньо переміщена особа Відділом праці та соціального захисту населення Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області за адресою: 63525, Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Чугуївська, буд. 81, про що позивачу була видана довідка № 0000504432 від 30.03.2018 року (а.с. 19).
З травня 2018 року відповідачем зупинено виплату позивачу нарахованої пенсії з невідомих позивачу причин, будь-якого рішення щодо припинення виплати пенсії відповідачем не виносилося.
З метою отримання інформації від Пенсійного фонду, позивач звернувся до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області з заявою про роз'яснення йому причин невиплати пенсії.
За результатами розгляду звернення позивача, листом від 18.07.2018 р. Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повідомило, що позивачу нараховано борг по виплаті пенсії за період з 01.05.2018 р. по 31.07.2018 р. в сумі 19922,64 грн., який буде виплачуватись згідно постанови КМУ від 25.04.2018 р. № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 р. № 365» (а.с. 17-18).
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дії відповідача щодо зупинення з 01.05.2018 року виплат нарахованої пенсії за віком позивачу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058- IV.
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Проте, колегія суддів встановила, що, жоден з таких випадків управлінням Пенсійного фонду не застосований та не доведений.
Відтак, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про порушення відповідачем вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу зупинено виплату пенсії з 01.05.2018 року без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. З точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Стосовно доводу апеляційної скарги, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365», колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам доповнений реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Відповідач зазначає, що оскільки на сьогодні Кабінетом Міністрів України не визначено Порядку виплати пенсій за минулий період, то підстав для виплати зарахованої позивачу пенсії у відповідача немає, а як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 не є законом, а тому зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Зупинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких зупиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її зупинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньопереміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема проведення ідентифікації особи, подання заяви про поновлення виплати пенсії.
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Суд апеляційної інстанції застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на вищенаведені норми та встановлену в ході розгляду справи неправомірність дій відповідача щодо зупинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018 року по 31.07.2018 року, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно зупинив виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Натомість позивач, на виконання вимог ч. 1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року по справі № 2040/6754/18 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року по справі № 2040/6754/18 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року по справі № 2040/6754/18 за позовом ОСОБА_1 до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складений 18.02.2018 року.