13 лютого 2019 р.Справа № 1840/3268/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 08.10.18 року по справі № 1840/3268/18
за позовом ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України
про визнання відповіді протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, в якому просив визнати протиправною відповідь відповідача вих.№5-13/729-12448 від 31.07.2018 на заяву ОСОБА_1 від 12.07.2018 по невиконанню виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/572/17 від 10.10.2017 та постанови Сумського окружного адміністративного суду в справі №818/572/17 від 31.05.2017; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2018.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018р. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 12.07.2018 щодо виконання рішення суду у справі №818/572/17. зобов'язано Державну казначейську службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2018, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Державна казначейська служба України , не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог , вважає, що вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог суперечить вимогам закону, оскільки при його винесенні судом зроблені помилкові висновки та невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Вважає , що суд помилково не звернув уваги на те, що повноваження юридичного департаменту Казначейства надавати відповідь на звернення позивача визначені у наказі Казначейства від 18.04.2017 № 122, згідно з яким директор Юридичною департаменту уповноважений підписувати листи інформаційного характеру, що надсилаються на бланках Казначейства, зокрема, листи, що стосуються виконання рішень про безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників до підприємств, установ, організацій та громадян. Крім того, Законом України «Про звернення громадян» встановлено вимоги до порядку та строків розгляду звернень, при цьому, звернення позивача відповідно до Закону, не віднесено до категорії звернень, які підлягають обов'язковому особистому розгляду першим керівником Казначейства. Таким чином, лист Казначейства, зазначений у позовній заяві, оформлений належним чином та підписаний уповноваженою посадовою особою Казначейства. Відповідь на запит надано у межах строку, визначеного ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Казначейство здійснило всі заходи щодо виконання вказаного виконавчого листа у відповідності до норм законодавства України. Отже, відсутні будь-які підстави для визнання протиправною бездіяльність Казначейства і визнавати неналежною відповідь надану позивачу. Просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення необґрунтованістю, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 залишити в чинності.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги , наполягав на її задоволенні.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 звернувся до голови ДКС України Слюз Тетяни Ярославівни із заявою від 12.07.2018, в якій, у зв'язку з тривалим невиконанням директором юридичного департаменту ДКС України ОСОБА_3, зокрема, рішення Сумського окружного адміністративного суду №818/572/17 від 10.10.2017 просив надіслати на його адресу відповідь з вказанням причин невиконання рішення суду.
Листом за вих.№5-13/729-12448 від 31.07.2018 ДКС України за підписом директора юридичного департаменту ДКС України ОСОБА_3 була надана відповідь, в якій, з посиланням на п.1 п.9 розділу ІV Бюджетного кодексу України та п.п.3,38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зазначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на поточний рік за програмою КПКВК 3504030 передбачено 33,65млн гривень. Казначейством у межах зазначених вище асигнувань у поточному році виконано виконавчих документів на загальну суму 10,10 млн. гривень. Станом на 31.07.2018 на виконанні у Казначействі перебувають виконавчі документи на загальну суму 19,24млн.грн., які надійшли та зареєстровані раніше, зокрема, виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду №818/572/17. Враховуючи викладене питання щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 буде розглянуто орієнтовано у четвертому кварталі 2018році.
Задовольняючи позовні вимоги частково , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем, в порушення норм Закону України "Про звернення громадян", не було вжито заходів щодо належного розгляду звернення позивача та така бездіяльність не може відповідати критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправною.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статей 5, 7 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" (далі - Закон України "Про звернення громадян") громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян, згідно ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", розуміються викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (ст.5 Закону 393/96-ВР).
Згідно ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина 1 статті 15 Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Згідно ч.ч.2, 3 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки . Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто .
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з позовної заяви , що в обґрунтування позивач посилається на те, що зміст відповіді в оскаржуваній частині фактично не відповідає дійсності, оскільки докази направлення до Міністерства фінансів України листів з пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040, стосуються інших періодів і не є належними доказами своєчасного надання пропозицій Мінфіну щодо необхідності.
Апелянт вказує , що звернення позивача не підпадало під заяву (клопотання), яку в обов'язковому порядку розглядається першим керівником державного органу, та враховуючи вказане Головою ДКС України передано заяву позивачу на розгляд директору юридичного департаменту ДКС України ОСОБА_3, якому наказом Голови ДКС України Слюз Тетяною Ярославівною від 18.04.2017 №122 "Про розширення повноважень керівників самостійних структурних підрозділів Державної казначейської служби України" було надано повноваження підписувати на бланках ДКС України, зокрема, листи інформаційного характеру, що стосуються виконання рішень про безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників до підприємств, установ, організацій та громадян.
При цьому , колегія суддів вважає вірною думку суду першої інстанції , що відповідачем в даному випадку не враховано, що згідно ч.4 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Із заяви від 12.07.2018 вбачається , що позивачем фактично оскаржено дії директора юридичного департаменту ДКС України ОСОБА_3, про що чітко зазначено у даній заяві, а тому відповідач , передаючи на розгляд звернення позивача особі, дії якої були оскаржені, діяв з порушенням ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", а тому звернення позивача не було розглянуто у відповідності до вимог вказаного закону.
Також, відповідно до ч.4 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Однак, у відповіді вих.№5-13/729-12448 від 31.07.2018, в якій фактично викладено рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві позивача, подання якої мало на меті виконання судового рішення №818/572/17, не було роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення.
Враховуючи те , що відповідачем не було вжито заходів щодо належного розгляду звернення позивача в порушення норм Закону України "Про звернення громадян", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що така бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення не може відповідати критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправною.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Виходячи з вищевикладеного та з метою повного та належного захисту прав позивача, враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача, для ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати бездіяльність відповідача, яка полягала у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1, поданої щодо виконання рішення суду у справі №818/572/17 протиправною, зобов'язавши повторно розглянути дану заяву ОСОБА_1 від 12.07.18 з урахуванням висновків суду.
Доводи апелянта з посиланням на вимоги Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Предметом спору в дій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду звернення ОСОБА_1, поданого в порядку Закону України "Про звернення громадян" і судом в даній справі перевіряється саме критерії правомірності дій відповідача при наданні відповіді на дане звернення, а не порядок виконання рішення суду чи підстави, які спонукали позивача звернутись з такою заявою.
При цьому, колегія суддів зазначає норма п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників не встановлює жодних винятків для недотримання приписів ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо тримісячного строку для перерахування стягувачу коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням та не може слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року по справі № 1840/3268/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Л.В. Тацій
Повний текст постанови складено 18.02.2019 року