Справа № 522/22694/17
Номер провадження 2-а/522/185/19
07 лютого 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Соболевій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Одеської міської ради про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Юридичний департамент Одеської міської ради про визнання противоправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду у порядку адміністративного судочинства звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Юридичний департамент Одеської міської ради, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 року № 2464-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині відмови ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у місті Одесі за адресою: провулок Воронцовський, будинок 5-А;
- зобов'язати Одеську міську раду на найближчому пленарному засіданні Одеської міської ради розглянути та прийняти рішення по суті вимог клопотання ОСОБА_3 від 07.08.2017 року № 31-Ко-669/3 про надання згоди на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, а саме, земельної ділянки площею 143 кв.м. (кадастровий номер № 5110137500:14:002:0006), що знаходиться за адресою: місто Одеса, провулок Воронцовський, будинок 5А, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Представник Одеської міської ради подав до суду заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справу не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У судовому засідання представник відповідача заяву про закриття провадження по справі підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти закриття провадження по справі, надавши письмові заперечення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява відповідач є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пункт 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Питання віднесення окремих категорій справ до адміністративної юрисдикції деталізовано у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».
У п. п. 2, 3 Постанови зазначено, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом положень КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Однак, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Основними ознаками норм публічного права є регулювання цими нормами відносин між нерівними, юридично підпорядкованими один-одному суб'єктами, а також застосування імперативного методу регулювання відносин між суб'єктами права.
Тобто, визначаючи у спірних правовідносинах публічно-правовий характер, та, відповідно, вирішуючи питання щодо можливості їх вирішення в порядку адміністративного судочинства, необхідно з'ясувати наявність підпорядкованості одного учасника правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, зокрема, можливість застосування однією зі сторін імперативного методу регулювання питань, що відносяться до предмету адміністративного позову.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Вирішуючи питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи, необхідно враховувати характер спірних правовідносин, права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач.
Так з матеріалів справи вбачається, що 26.11.2009 року між Одеською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі - Договір № 4132).
Згідно із п. 1.1. Договору № 4132 Орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 року та рішення Одеської міської ради № 4665-V від 07.07.2009 року надає, а Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 120 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Одеса, провулок Воронцовський, 5А, для обслуговування жилого будинку, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору (кадастровий номер 5110137500:14:002:0005).
Згідно із п. 2.2. Договору № 4132 на земельній ділянці розташоване домоволодіння (фундамент бутовий, черепашникові стіни, крівля шиферна), 1/2 частина якого належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 19.10.2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Відповідно до п. 5.1. Договору № 4132 земельна ділянка передається в оренду ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку.
Згідно із п. 5.2. Договору № 4132 категорія земель за основним цільовим призначенням - землі історико-культурного призначення. Відповідно до п. 3.1. Договору № 4132 цей Договір укладено терміном до 50 років, для обслуговування жилого будинку.
Також, 26.11.2009 року між Одеською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4Ю.(далі - Договір № 4133).
Згідно із п. 1.1. Договору № 4133 Орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 року та рішення Одеської міської ради № 4666-V від 07.07.2009 року надає, а Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 143 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Одеса, провулок Воронцовський, 5А, для обслуговування жилого будинку, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору (кадастровий номер 5110137500:14:002:0006).
Відповідно до п. 2.1. Договору № 4133 в оренду передається земельна ділянка площею 143 кв.м., у тому числі по угіддях: капітальна забудова - 143 кв.м.
Згідно із п. 2.2. Договору № 4133 на земельній ділянці розташоване домоволодіння (фундамент бутовий, черепашникові стіни, крівля шиферна), 1/2 частина якого належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 19.10.2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» 27.10.2004 року за номером запису: 41361 в книзі: 270-116.
Відповідно до п. 5.1. Договору № 4133 земельна ділянка передається в оренду ОСОБА_3 для обслуговування жилого будинку.
Згідно із п. 5.2. Договору № 4133 категорія земель за основним цільовим призначенням - землі історико-культурного призначення. Відповідно до п. 3.1. Договору № 4133 цей Договір укладено терміном до 50 років, для обслуговування жилого будинку.
07.08.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Воронцовський, 5А, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_5 Автономної ОСОБА_6 Крим, Радою міністрів Автономної ОСОБА_6 Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно із ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_5 Автономної ОСОБА_6 Крим, Раді міністрів Автономної ОСОБА_6 Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із ч. 3 ст. 122 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 30.08.2017 року № 01-11/3747-122пз-П повідомило, що згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-VII, земельні ділянки за адресою: м. Одеса, пров. Воронцовський, 5А, розташовані у громадській зоні ГІ-1 (зона загальноміського центру «Стара Одеса»), в історичному ареалі «Центарльний історичний ареал», в зоні ІК-А (зона археологічного культурного шару (об'єктів археологічної спадщини), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів.
Також, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 30.08.2017 року № 01-11/3747-122пз-П вказало, що одним із переважних видів використання території зони ГІ-1 є розташування багатоквартирних житлових будинків. Розташування земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва планувальними рішеннями даної зони не передбачено та не відповідає затвердженій містобудівній документації.
Враховуючи викладене, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради зауважує, що можливе використання земельних ділянок площами 0,0120 га та 0,0143 га, за адресою: м. Одеса, пров. Воронцовський, 5А, для обслуговування житлових будинків, відповідно до договорів оренди землі від 26.11.2009 року щодо відведення даних земельних ділянок на умовах оренди.
04.10.2017 року Одеською міською радою прийнято рішення № 2464-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (далі - Рішення № 2464-VII).
Згідно із п. 3 Рішення № 2464-VII відмовлено у наданні дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з переліком.
Згідно із п. 37 Переліку, зокрема, ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у місті Одесі за адресою: пров. Воронцовський, будинок 5-А, для зміни її цільового призначення, з огляду на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації - плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-VII.
На підставі наведеного, предметом спору є питання зміни цільового призначення земельної ділянки, визначеного Договором № 4133, тобто спір фактично стосується майнового інтересу позивача щодо зміни умов Договору № 4133, укладеного з Одеською міською радою, в частині цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача.
Частинами 1 та 2 статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Земельні відносини, у свою чергу, поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є держава Україна, ОСОБА_6 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 172 ЦК України встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у її власності, Одеська міська рада відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Згідно зі ст. 35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
При цьому, згідно із ч. 12 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
Суд вважає, що Одеська міська рада виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона за договором оренди землі - Договором № 4133, тобто, в спірних правовідносинах міська рада здійснює не владні управлінські функції, а функції на виконання умов договорів оренди землі, і виступає як рівноправний суб'єкт договірних відносин, зокрема, у порушеному позивачем питанні зміни цільового призначення земельної ділянки згідно із Договором № 4133.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18.11.2014 року у справі № 649/15/14-а робить висновок, що відносини щодо укладення, виконання та розірвання договорів оренди не є публічними, а спір, який виникає у таких відносинах - не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому вказує, що захист судом прав на землю у цих відносинах може здійснюватися способами, визначеними статтями 16 ЦК України, ст. 21, ст. 152 ЗК України, ст. 30, ст. 35 Закону України «Про оренду землі».
ОСОБА_7 палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а зробила висновок що: «…визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень».
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вважаючи, що оскаржуваним рішенням та бездіяльністю порушуються її майнові права на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, провулок Воронцовський, 5-А, як орендаря згідно із Договором № 4133. При цьому, зі змісту позовні вимоги та їх підстави не стосуються оскарження саме владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності міської ради, та в даному випадку спірні правовідносини регулюються цивільним та земельним законодавством, на яке і посилається позивач в обґрунтування позову.
Таким чином, спір у даній справі пов'язаний із захистом цивільного права. В аспекті встановлених фактичних обставин справи предметом вирішення у справі є не спір про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, пов'язаного з реалізацією компетенції такого органу у сфері управління, а правовідносини, які виникли у зв'язку із реалізацією певними суб'єктами права на майно.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до цього спори, що виникають з приводу захисту прав власності, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 10 ч. 2. ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_6 Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Оскільки, позовні вимоги заявлені з приводу захисту цивільних прав, такі вимоги, відповідно, потребують застосування цивільно-правових засобів захисту і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, ОСОБА_7 Верховного Суду у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі № 815/6945/16, від 17.07.2018 року у справі № 0811/3990/12, від 16.05.2018 року у справі № 911/4111/16, від 21.03.2018 року у справі № 184/2470/13, від 30.05.2018 року у справі № 523/16876/14-а дійшла висновку, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, відповідно до висновків ОСОБА_7 Палати ВС, є суть (зміст та характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин та стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права або інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені або можуть бути спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За викладених обставин правовідносини, які склалися між сторонами, не є публічно-правовим спором і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції і компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади, у зв'язку з чим в даному випадку адміністративний суд не є «судом, встановленим законом».
Таким чином, незважаючи на те, що відповідачем у справі є суб'єкти владних повноважень, вказаний спір за своїм характером не є публічно-правовим, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі та роз'яснити позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд, -
Заяву представника Одеської міської ради про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Юридичний департамент Одеської міської ради про визнання противоправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Закрити провадження по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Юридичний департамент Одеської міської ради про визнання противоправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя