18 лютого 2019 року ЛуцькСправа № 140/275/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Рожищенський РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 37493982 від 22.01.2019 про накладення штрафу в розмірі 14960,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції від 10.04.2013 відкрито виконавче провадження № 37493982 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на підставі виконавчого листа Рожищенського районного суду Волинської області № 2/167/131/2013 від 25.03.2013. Позивач зазначає, що 22.01.2019 головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В. у зв'язку з наявністю у боржника заборгованості, скупний розмір якої згідно розрахунку від 22.01.2019 за період з 10.04.2013 по 01.01.2019 в сумі 49868,66 грн., що перевищує суму відповідних платежів за два роки була винесена постанова, відповідно до якої на нього накладено штраф у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 14960,59 грн.
ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає її протиправною з тих підстав, що 03.07.2018 до Закону України "Про виконавче провадження" внесені зміни, які набрали чинності 28.08.2018, а саме відповідно до абзацу 2 частини 14 статті 71 цього Закону за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Однак позивач звертає увагу на те, що його заборгованість зі сплати аліментів виникла за період з 10.04.2013 по 01.01.2019, тобто утворилася задовго до вищенаведених змін до Закону України "Про виконавче провадження". Вважає, що раніше вже існуюча заборгованість не може впливати і враховуватися при визначенні штрафних санкцій у майбутньому на заборгованість, яка виникає після 28.08.2018. Однак відповідачем в порушення статті 58 Конституції України винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу. У зв'язку з цим позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ВП № 37493982 від 22.01.2019 про накладення штрафу в розмірі 14960,59 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі; ухвалено розглядати справу за правилами глави 11 розділу 2 "Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ" Кодексу адміністративного судочинства України; розгляд справи призначено у судове засідання на 11:30 18.02.2019 (а.с.1). Крім того, зазначеною ухвалою суд звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього позову.
Представник відповідача у відзиві на позов від 11.02.2019 вих. №2452/03-18-34 (а.с.20-24) позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що на підставі здійсненого розрахунку заборгованості позивача по аліментах встановлено, що у боржника ОСОБА_1 наявна заборгованість станом на 01.01.2019 у розмірі 49868,66 грн., у зв'язку з чим відповідно до пункту 3 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" була винесена оскаржувана постанова про накладення штрафу у розмірі 14960,59 грн. Звертає увагу на те, що позивачу було відомо про факт наявності зазначеної заборгованості. Крім того, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено, що штраф не накладається державним виконавцем у разі, коли заборгованість виникла за минулі роки, ще до внесення змін до цього Закону. Вважає, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої становить більше одного року з моменту відкриття виконавчого провадження станом на 28.08.2018 року є підставою для накладення штрафу на боржника. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
В судове засідання сторони не прибули, при цьому представник позивача у заяві від 18.02.2019 року (а.с.27), представник відповідача у заяві від 11.02.2019 року вих. №2451/03-18-34 (а.с.19), а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 у заяві від 18.02.2019 року (а.с.30) просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності. Представник позивача у заяві від 18.02.2019 року позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи вищевикладене, судовий розгляд справи здійснювався у відсутності осіб, які були належним чином повідомлені, без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом, в письмовому провадженні, на підставі наявних у суду матеріалів справи.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 25 березня 2013 року у справі №167/379/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Літогоща Рожищенського району Волинської області, жителя АДРЕСА_2, в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі '/2 частини від його доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 березня 2013 року до досягнення дітьми повноліття (а.с.4).
Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції Поліщук Н.Г. постановою від 10.04.2013 відкрито виконавче провадження № 37493982 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2/167/131/2013, виданого 25.03.2013 Рожищенським районним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів в користь ОСОБА_2 на утримання трьох неповнолітніх дітей в розмірі '/2 частини від його доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму відповідно до віку дитини (а.с.5).
22.01.2019 головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В. у зв'язку з наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, постановою від 22.01.2019 ВП № 37493982 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 14960,59 грн. на користь стягувачки - ОСОБА_2 (а.с.8).
Як слідує з цієї постанови, після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 22.01.2019 за період з 10.04.2013 по 01.01.2019 та складає 49868,66 грн., що перевищує суму відповідних платежів за два роки.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах (в порядку статті 71 Закону України "Про виконавче провадження"), здійсненого головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В., заборгованість боржника - ОСОБА_1 перед стягувачем - ОСОБА_2 станом на 01.02.2019 становить 52160,66 грн. (а.с.7).
Доказів сплати такої заборгованості до суду не надано, при цьому її розмір позивачем не заперечувався.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" порядок стягнення аліментів визначається законом.
Абзацом 2 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
Суд звертає увагу, що статтю 71 цього Закону доповнено частиною 14 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03 липня 2018 року, який вступив в дію з 28 серпня 2018 року.
Згідно з статтею 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Враховуючи те, що заборгованість позивача, щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2013 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 2 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28 серпня 2018 році, тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.
Крім того, відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
З огляду на зазначені вище обставини, притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу за порушення, яке передбачено абзацом 2 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірним, оскільки позивач не міг передбачити настання цієї відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук Марії Вікторівни ВП № 37493982 від 22.01.2019 про накладення штрафу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови покладено на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 14960,59 грн. на підставі оскаржуваної постанови ВП № 37493982 від 22.01.2019 про накладення штрафу, у зв'язку з чим остання є протиправною та підлягає скасуванню, з огляду на що адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 205, 229, 243, 245, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грущук Марії Вікторівни про накладення штрафу від 22 січня 2019 року у виконавчому провадженні № 37493982.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його підписання.
Позивач ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Відповідач Рожищенський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (45100, Волинська область, Рожищенський район, місто Рожище, вулиця Незалежності, будинок 24, код ЄДРПОУ 34989638).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Повний текст рішення суду виготовлено 18 лютого 2019 року.
Суддя В.Д. Ковальчук