12 лютого 2019 рокум. Ужгород№ 0740/780/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилка С.Є.
з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1;
відповідач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України - представник - не з'явився;
відповідач - Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції - представник - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та стягнення грошових коштів, -
25 липня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулась з позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646), Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Олега Кошового, буд. 2), яким просила суд: "1. Заяву задовольнити у повному обсязі; 2. Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України; 3. Стягнути з відповідача на мою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 18742 грн. 74 коп.; 3. Стягнути з відповідача на мою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 3657 грн. 12 коп.; 4. Стягнути з відповідача на мою користь грошові кошти, які були незаконно утримані з мого остаточного розрахунку у сумі 1880 грн. 00 коп.."
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року дану позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року було витребувано від відповідача докази.
Розгляд даної справи відкладався (оголошувалась перерва) у зв'язку з існуванням на те об'єктивних законодавчо встановлених підстав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 222 о/с від 14 березня 2018 року позивача було звільнено зі служби в поліції з 15 березня 2018 року. Однак, як вказує позивач, Департаментом патрульної поліції Національної поліції України не було виплачено кошти при звільненні у день звільнення. А саме загальна кількість затримки виплати заробітної плати в сумі 3389,36 грн. починаючи з дня звільнення 15 березня 2018 року по день остаточного розрахунку 26 квітня 2018 року становить 41 календарний день (день звільнення та день надходження коштів на рахунок). Крім того позивачу було виплачено кошти як компенсацію за невикористану щорічну відпустку не у повному розмірі. Як вказує позивач, враховуючи стаж служби позивача має бути нараховано 73 дні відпустки, 60 з яких вона використала: 30 днів у жовтні 2016 року та 30 днів у вересні 2017 року. Отже, згідно вимог чинного законодавства Департамент патрульної поліції зобов'язаний нарахувати позивачу грошову компенсацію за 13 днів невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час 02 роки 05 місяців 12 днів, з яких за 5 днів позивачу була виплачена компенсація 26 квітня 2018 року. Компенсацію за інші 8 днів Департамент патрульної поліції позивачу не виплатив. Таким чином, грошову компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки відповідач зобов'язаний сплатити в сумі 3657 грн. 12 коп. (457 грн. 14 коп. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 8 днів / кількість днів невикористаної відпустки/). Також, Департаментом патрульної поліції було утримано з остаточного розрахунку позивача грошові кошти у розмірі 1880 грн., законність якого не було підтверджено жодним документом, а саме відповідно до обхідного листа, позивачем не було здано ліхтарик, за це з позивача були утримали вказані грошові кошти.
Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в письмовому відзиві та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи наступним. Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 222 о/с від 14 березня 2018 року позивача було звільнено зі служби в поліції з 15 березня 2018 року. Підстава для звільнення - рапорт позивача від 01 березня 2018 року. 15 березня 2018 року, у день звільнення позивачем було отримано трудову книжку, витяг з наказу про звільнення та обхідний лист. Також позивач зазначив, що жодних претензій щодо звільнення немає. Наказ ДПП від 14 березня 2018 року № 222 о/с надійшов на опрацювання 29 березня 2018 року, тобто після нарахування та виплати грошового забезпечення за березень 2018 року, що було повідомлено позивачу у відповідь на звернення від 23 квітня 2018 року. На рахунок вимоги позивача щодо компенсації за невикористану відпустку відповідач вказав, що позивачу було виплачено грошову компенсацію за 5 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований 2018 рік. Кількість діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований 2018 рік визначена у Наказі ДПП НПУ № 222 о/с від 14 березня 2018 року. Позивач підтвердив виплату по даному факту у своїй позовній заяві. Тому незрозумілою є позиція позивача про необхідність виплати компенсації ще за додаткові 8 діб невикористаної відпустки. Вартість ліхтарика, який не був зданий позивачем при звільненні, були повідомлені позивачу у відповідь на звернення від 23.03.2018 та 26.03.2018 Також на критичну оцінку заслуговує позиція позивача щодо визначення самого розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як і визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпуску.
У судовому засіданні позивач просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав наведений в позовній заяві.
Відповідачі у судове засідання не забезпечили явку своїх представників, хоча судом вживалися заходи щодо виклику відповідачів, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А відтак, оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, у відповідності до статті 205 КАС України, неявка відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши подані сторонами докази (заслухавши представників сторін), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 19 частиною 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі по тексту - Закон України № 580-VIII).
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 14 о/с від 30 листопада 2015 року на підставі рапорту ОСОБА_1 від 28 листопада 2015 року, ОСОБА_1 було призначено по Управлянню патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві інспектором роти № 5 Управляння патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції з посадовим окладом згідно штатного розпису, звільнивши її з посади поліцейського батальйону патрульної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (а.с.а.с. 102,103).
Згідно рапорту від 01 березня 2018 року, ОСОБА_1 просила звільнити її зі служби в поліції за власним бажанням з 15 березня 2018 року (а.с. 104).
Судом встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 222 о/с від 14 березня 2018 року (по особовому складу), лейтенанта поліції ОСОБА_1, інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону, відповідно до статті 77 частини 1 пункту 7 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції з 15 березня 2018 року. Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років у календарному обчисленні становить 02 роки 05 місяців 12 днів (а.с.а.с. 22, 105).
Питання щодо грошового забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано статтею 94 Закону України № 580-VIII та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року за № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції".
Водночас слід зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак, такі врегульовані КЗпП України, в зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми трудового законодавства.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, норми чинного законодавства України встановлюють обов'язок роботодавця провести розрахунок та виплату в день звільнення всіх належних працівникові грошових коштів.
Належна до виплати сума грошового забезпечення була перерахована тільки 26 квітня 2018 року, що вбачається з виписки руху коштів на картковому рахунку позивача (а.с. 26).
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач у встановлені законом строки не виконав свого обов'язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Такий висновок суду відповідає також змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1992 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зокрема пункт 20 цієї постанови, яким визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі по тексту - Порядок № 260).
Порядок № 260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським, але містить положення щодо розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі виплати грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, яка проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби.
Натомість положення щодо регулювання виплати сум коштів при затримці розрахунку при звільненні регулює Порядок № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 - обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року та від 01.03.2018 року у справах №806/535/16 та №806/1899/17.
Як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1, остаточний розрахунок (в сумі 3389,36 грн.) здійснено 26 квітня 2018 року (а.с. 26).
Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" резюмується, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
З урахуванням того, що позивача було звільнено зі служби 15 березня 2018 року, тобто дата звільнення - 15 березня 2018 року вважається останнім робочим днем позивача то середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню по день проведення розрахунку - 26 квітня 2018 року, таким чином, затримки розрахунку становить 41 календарний день.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 № 2031 від 19 листопада 2018 року, заробітна плата за два останні місяці, які передували звільненню позивача з органів поліції за січень та лютий 2018 року становить 16243,66 грн., при цьому фактична кількість відпрацьованих календарних днів становила 59 (а.с.126).
А відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача становить: 275,32 грн. (16243,66 грн.* 59 днів).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача становить: 11288,12 грн. (41 день * 275,32 грн.), яка підлягає до стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Відповідно до статті 9 частини 7 Закону України 580-VIII, чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до статті 93 частин 1-6 Закону України 580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб.
Згідно із статтею 93 частинами 9, 10 Закону України 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Так, згідно статті 83 частини 1 Кодексу законів про працю України, статті 24 частини 1 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Як встановлено судом, позивача було звільнено зі служби у поліції з 15 березня 2018 року (рік звільнення 2018). Таким чином у 2018 році до дня звільнення тривалість чергової відпустки у цьому році з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби становить 5 діб (31/12=2,5х2 (січень та лютий).
Під час розгляду справи по суті встановлено, що відповідачем було виплачено позивачеві грошову компенсацію за 5 діб невикористаної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році, що не заперечується позивачем.
Згідно із пунктом 8 Розділу 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 222 о/с від 14 березня 2018 року (по особовому складу), ОСОБА_1, інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону, відповідно до статті 77 частини 1 пункту 7 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції з 15 березня 2018 року, з виплатою грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році(а.с.22).
Відповідно до розрахункового листа за квітень 2018 року позивачу було нарахована недоотримана компенсація невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році за 5 діб у розмірі 1370,56 грн. (а.с. 125).
Разом з тим, позивач не заперечує, що нею було використано 60 днів відпустки.
З даного приводу суд вважає за необхідне вказати, що статтею статті 93 Закону України 580-VIII, зокрема передбачено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки.
Таким чином, оскільки позивач станом на дату звільнення не достяг п'ятирічного стажу служби поліцейського, а тому тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки позивача становить тридцять календарних днів, які позивачем було використано.
Оскільки, грошова компенсація при звільненні виплачується лише за невикористану в році звільнення чергову відпустку, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані нею 8 діб є необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем за наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 222 о/с від 14 березня 2018 року у відповідності до статті 93 Закону України 580-VIII, було проведено виплату позивачу компенсацію за 5 діб невикористаної основної щорічної відпустки при звільненні в 2018 році, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Відповідно до відомості № 68 на видачу речового майна особовому складу Управління патрульної поліції у м. Ужгород, під порядковим номером № 4 вказано, що ОСОБА_1 отримала ліхтарик 5.11, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 135).
З відомостей, які містяться в арматурній картці ОСОБА_1 видно, що ліхтарик 5.11 перебуває в користуванні позивача та обліковується, як інвентарне майно (а.с.а.с. 134,135).
Як слідує з листа заступника начальника Департаменту ПП НП України від 02 квітня 2018 року № 219з/41/6/05-18 та листа заступника начальника Департаменту ПП НП України від 11 квітня 2018 року № Б-2464.Б-2518/41/5/05-2019 адресованих ОСОБА_1 на її звернення, ліхтарик не є предметом однострою, однак являється інвентарним майном, знаходиться на балансі ДПП, видається особовому складу в тимчасове користування та підлягає поверненню, вартість якого складає 1880 грн., який був виданий позивачу 29 грудня 2015 року. Разом з тим, позивачу було надіслано остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільненні (а.с.а.с. 36, 131,132).
Відповідно до розрахункового листа остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні за квітень 2018 року позивачу було нараховано 5349,60 грн., з яких було утримано 1880 грн. за речове майно, тобто вартість не повернутого ліхтарика (а.с. 125).
Згідно накладної № 15-06/3032 від 15 вересня 2015 року вартість ліхтарика складає 1880 грн. (а.с. 136).
Вказане підтверджується листом заступника начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Департаменту патрульної поліції від 04 квітня 2018 року № 1, що згідно даних бухгалтерського обліку балансова вартість ліхтарика станом на 15 березня 2018 року становить 1880 грн. (а.с. 134).
Як вбачається з обхідного листа, виданого ОСОБА_1 у зв'язку з її звільненням, останньою не було здано до Департаменту патрульної поліції ліхтарик (а.с. 119).
Позивач, на якого покладена матеріальна відповідальність відповідно до чинного законодавства, зокрема до норм КЗпП України, не здав вказане майно при звільненні, що не заперечує позивач та в судовому засіданні вказала, що вказаний ліхтарик був нею втрачений.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення суми 1880 грн., що була утримана з остаточного розрахунку суд вважає, безпідставними.
У випадку, якщо позивач не згідний із сумою вартості такого ліхтарика і яка утримана з позивача, то позивач не позбавлений можливості звернення до суду із відповідним позовом щодо розміру такого утримання.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Входячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень застосованого судом законодавства України, позов ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) та Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Олега Кошового, буд. 2) про визнання протиправними дій та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 11288,12 грн. (одинадцять тисяч двохсот восьмидесяти восьми грн. 12 коп.) грн..
У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 12 лютого 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було виготовлено 18 лютого 2019 року.
СуддяС.Є. Гаврилко