24 січня 2019 року
Справа №0440/5518/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №0440/5518/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю:
- визнано протиправними та скасовано рішення Комісії регіонального рівня, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних про відмову в такій реєстрації від 02.05.2018 №672074/40433070 та від 03.05.2018 №675685/40433070;
- зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкові накладні №1 від 25.10.2017 та №2 від 25.10.2017 в Єдиному державному реєстрі податкових накладних;
- стягнуто з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» (код ЄДРПОУ 40433070) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3524,00 грн. відповідно до платіжних доручень від 18.07.2018 №217 та від 01.08.2018 №238.
26 грудня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» надійшла заява, в якій останній просить зобов'язати Державну фіскальну службу України подати звіт про виконання судового рішення у справі №0440/5518/18 від 04.09.2018 року, а саме, звіт про здійснення реєстрації податкової накладної №1 від 25.10.2017 та №2 від 25.10.2017 в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, строком до 01.02.2018 року.
В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначеній нормі кореспондують положення п.1 ч.6 ст.246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп.24-27, від 13.06.2006, пп.18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
З правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" №3 від 13.03.2017р., вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється, шляхом вказівки у судовому рішенні про зобов'язання відповідача подати у встановлений строк звіту про виконання судового рішення стосовно тих рішень, якими зобов'язано відповідача здійснити певні дії, шляхом розгляду адміністративних позовів стосовно оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі можливо лише під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Як було встановлено з матеріалів справи, в рішенні №0440/5518/18 від 04.09.2018 року Дніпропетровського окружного адміністративного суду, заходів судового контролю за виконанням судового рішення у справі №0440/5518/18, передбачених ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено не було.
Вказана обставина позбавляє суд права та фактичної можливості здійснити перевірку факту подання та/або змісту звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення, а відтак і вжити передбачених ч.2 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України заходів за наслідками розгляду такого звіту.
Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення, не встановлення заходів судового контролю виконання рішення під час його винесення та під час апеляційного оскарження, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви представника позивача про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 241, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технологічні мережі» про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №0440/5518/18 - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський