вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2288/18
Суддя господарського суду Київської області Лилак Т.Д. розглянувши справу
за позовом Ірпінської міської ради, 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-а, код 33800777
до приватного підприємства інженерно-будівельний центр "Споруда" (08290, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Котляревського, буд.54, код 14288795)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код 39817550).
про стягнення 306367,38 гривень
за участю представників:
позивача Мікеш С.А.;
відповідача Варуха А.В.; Бурчак О.В.
третьої особи не з'явились.
Ірпінська міська рада звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до приватного підприємства інженерно-будівельний центр "Споруда" про стягнення 306367,38 гривень заборгованості з орендної плати за землю, з урахуванням пені, за договором оренди земельної ділянку від 04 червня 2008 року №040834000044.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПП інженерно-будівельний центр «Споруда» у встановленому договором оренди землі порядку, розмірах та строки не сплачує орендну плату за земельну ділянку.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.2018.
16.11.2018 через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача було подано відзив на позовну заяву та заяву про зупинення провадження у справі, в задоволенні якої судом відмовлено оскільки судом не встановлено, а ініціатором клопотання належним чином не доведено наявності обставин, що свідчили б про неможливість вирішення цієї справи до завершення розгляду справи № 810/3945/17.
В своєму відзиві відповідач зазначає, що вказаний позов Ірпінської міської ради Київської області пред'явлений до Господарського суду Київської області передчасно, оскільки у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про вказану земельну ділянку.
22.11.2018 через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача було подано заяву про залучення в якості третьої особи Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код 39817550).
В судовому засіданні 22.11.2018 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.12.2018.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2018 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.01.2019 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код 39817550).
Через канцелярію господарського суду Київської області 03.01.2019 представником відповідача було подано клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи
16.01.2019 через канцелярію господарського суду Київської області представником третьої особи було подано пояснення та клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 07.02.2019.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи наявне клопотання третьої особи про розгляд справи за її відсутності та те, що неявка третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника третьої особи, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні представник позивача заявлену вимогу підтримав та просив її задовольнити з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши викладені у заявах по суті справи обставини та дослідивши письмові докази, суд
04 червня 2008 року між Ірпінської міською радою та приватним підприємством інженерно-будівельний центр «Споруда» укладено договір оренди земельної ділянки №040834000044 (далі - Договір).
Договір оренди земельної ділянки зареєстрований у Ірпінському міському відділі №2 Київської РФ Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.06.2008 року №040834000044.
Відповідно до п. 2 Договору предметом договору є земельна ділянка площею 3,0000 га.
Згідно з додатковою угодою про внесення змін до Договору від 29.04.2014 року №040834000044/131 у п. 1 зазначається, що цільове призначення земельної ділянки - для будівництва житлового комплексу та організації зони відпочинку.
Відповідно до внесених змін, зазначеною вище угодою, у п. 8 та п. 9 Договору зазначено, що орендна плата встановлена у розмірі 4 (чотири) % від нормативної грошової оцінки землі. Грошова оцінка земельної ділянки, згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпінь №74 від 25.01.2014 року складає 1965688,66 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі 78627,55 в рік (вказана сума може змінюватися при умові проведення індексації) на рахунок орендодавця. Строк дії договору оренди продовжено до 04.06.2023 року.
У пункті 10 Договору вказано, що сума орендної плати за землю уточнюється щороку станом на 1 січня на коефіцієнт індексації грошової оцінки земельної ділянки без внесення змін та доповнень до договору.
Відповідно до змін, внесених до Договору оренди додатковою угодою від 18.06.2013 року №040834000044/67 у пункті 11 Договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Станом на 01.08.2018 року, згідно з розрахунком фінансового управління Ірпінської міської ради, за ПП інженерно-будівельний центр «Споруда» рахується заборгованість зі сплати орендної плати за 2016 рік у розмірі 88838,79 грн., за 2017 рік у розмірі 96540,66 грн., з січня по липень 2018 року- 87017,35 грн., загальна сума заборгованості - 272396,80 грн., сума пені нарахованої за період з 31.07.2017 року по 30.07.2018 року, відповідно до п.13 договору, складає - 33970,58 грн., загальна сума боргу з урахуванням пені складає - 306367,38 грн.
Ірпінською міською радою на адресу боржника відправлялися листи №01-24/3210/10 від 23.11.2017 року та № 01-24/2643 від 23.08.2018 року про наявність заборгованості за орендну плату, втім неодноразові звернення Ірпінської міської ради щодо погашення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі орендарем залишено без відповіді, заборгованість не погашено.
Відповідно до п. 28 Договору орендар зобов'язаний дотримуватись вимог ст. 96 Земельного кодексу України, Закону України „ Про оренду землі" та цього договору.
Пунктом 38 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що несплата орендарем орендної плати згідно умов договору та вимог чинного законодавства України призводить до порушення прав орендодавця щодо своєчасного отримання орендної плати за користування земельною ділянкою, яка перебуває у власності територіальної громади міста Ірпінь, в особі Ірпінської міської ради, та призводить до втрат місцевого бюджету та на підставі ст. 19 Конституції України, ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 14, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 638 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» змушений був звернутися до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані позивачем та відповідачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повно і об'єктивно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на таке.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарськихвідносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Приписами статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
За умовами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України).
Нормами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі ( ч. 1 ст. 21 "Про оренду землі").
За умовами частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).
Пунктом 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
За умовами п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Приписами пункту 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
У відповідності до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
В свою чергу, стаття 13 Закон України «Про оцінку земель» визначає обов'язкове проведення грошової оцінки земельних ділянок.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно з статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Також відповідно до норм статті 23 Закону України «Про оцінку земель» Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу приписів п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 р. № 1386, Держгеокадастр подає інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі, про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
Нормами частини 2 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, з огляду на вказані норми, орендар повинен сплачувати орендну плату з дня виникнення права користування земельною ділянкою. При цьому, підставою для нарахування орендної плати є дані Державного земельного кадастру, у тому числі, з відомостями щодо належного землекористувача.
Головне управління Держгеокадастру у Київській області 16.01.2019 року подало пояснення по справі № 911/2288/18, в яких зазначає, що в 2016 році приватне підприємство Інженерно-Будівельний Центр "Споруда" з метою отримання Витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель зверталося до Управління Держгеокадастру у м. Ірпені Київської області та отримало відмову.
В подальшому приватне підприємство Інженерно-Будівельний Центр "Споруда" звернулося з адміністративним позовом щодо оскарження відмови Управління Держгеокадастру у м. Ірпені Київської області щодо видачі Витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 367/5305/16-а за позовом приватного підприємства інженерно-будівельний центр «Споруда» до Управління Держгеокадастру у м. Ірпені Київській області, заступника начальника управління Держгеокадастру у м. Ірпені Київській області, треті особи: Ірпінська міська рада Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ДП «Центр державного земельного кадастру», Київська обласна філія ДП «Цент Державного земельного кадастру», Ірпінський міськрайонний виробничий відділ ДП «Центр державного земельного кадастру» про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2016, залишено без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017, зобов'язано управління Держгеокадастру у м. Ірпені Київської області, яке в подальшому було замінено на Головне управління Держгеокадастру у Київській області, видати приватному підприємству інженерно-будівельний центр «Споруда» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:174:0108, площею 3,0000 га за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Княгині Ольги, 1 та подати до суду звіт про виконання рішення.
На виконання судового рішення у справі № 367/5305/16-а Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було сформовано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
При формуванні зазначено витягу були використані всі наявні відомості Державного земельного кадастру, які підлягають внесенню до нього у відповідності до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 та у порядку інформаційного взаємообміну з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, а також відомості одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення, в тому числі відомості про відсутність інформації щодо земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:174:0108.
У витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки було зазначено, що земельна ділянка відсутня в Державному земельному кадастрі.
З огляду на вказане вище, суд приходить до висновку, що за відсутності наявності відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі у відповідача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за спірну земельну ділянку.
Нормами ст. 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Поряд з цим, суд зазначає, що орендар земельної ділянки - приватне підприємство інженерно-будівельний центр "Споруда" не звільняється від необхідності оплати за користування земельною ділянкою.
Суд зазначає, що позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши позов про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, правові підстави здійснення якої не настали, та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю).
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою відповідними нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках - і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову.
Отже, предмет позову має дві такі складові: матеріальну вимогу, що стосується матеріального предмета позову, у тому числі, його кількісного показника, та правову вимогу, яка регулюється відповідною нормою права.
Згідно з ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Суд може самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, але не самостійно змінювати предмет позову.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Закон визначає такі способи захисту як стягнення заборгованості (примусове виконання обов'язку в натурі), так і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Отже, за визначеності законом таких способів, обрання правильного способу захисту покладається саме на особу, яка звертається до суду. Застосування судом іншого способу захисту є перейманням на себе обов'язків позивача, порушенням вимог ст. 237 Господарського процесуального кодексу України та не узгоджується з нормами ст. 5 цього Кодексу.
Таким чином, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 306367,38 грн. є неправомірною і задоволенню не підлягає.
В свою чергу, не підлягає задоволенню вимоги про стягнення з відповідача 33970,58 грн. пені, нарахованих на таку заборгованість, які є похідними від основних позовних вимог.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 237-239, 240 ГПК України, суд
У задоволені позову відмовити повністю.
У судовому засіданні 07.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 18.02.2019.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Д. Лилак