ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2019Справа № 910/17399/18
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/17399/18
за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія
"ІНГО УКРАЇНА"
до Моторне (транспортне) страхового бюро України
про стягнення 15 223,77 грн.
Без виклику учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторне (транспортного) страхового бюро про стягнення 15 223,77 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Генерального договору страхування № 47-07 по страхуванню засобів транспорту, цивільної відповідальності та від нещасних випадків від 07.06.2007р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Пежо", державний номер НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки шкода була заподіяна на території України водієм-нерезидентом, цивільна відповідальність якого застрахована згідно страхового сертифікату "Зелена картка", відповідно до п. 40.1 ст. 40 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув права регресу до Моторне (транспортного) страхового бюро на суму 15 223,77 грн. Позивач направив відповідачу претензію щодо виплати страхового відшкодування на суму 15 223,77 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення. Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в сумі 15 223,77 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 01.02.2019р.
23.01.2019р. через відділ діловодства суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що ним було відмовлено позивачу у проведенні регламентної виплати з Фонду страхових гарантій, оскільки на звернення МТСБУ до Бюро Литви отримано відповідь про відсутність покриття на транспортний засіб «Фольксваген», державний номер НОМЕР_3, на дату ДТП. Також, відповідач вказує на пропуск позивачем річного строку для звернення до відповідача, як страховика, в порядку регресу, посилаючись на порушення приписів підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37, пункту 35.1. статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
04.02.2019р. через відділ діловодства суду від позивача отримано відповідь на відзив.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
З постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 13.06.2017р. у справі №755/7813/17 вбачається, що 18.05.2017р. о 12 год. 30 хв., ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, по вул. Р. Окіпної, в дворі будинку №4, в м. Києві, під час руху заднім ходом не впевнився в безпечності, внаслідок чого здійснив зіткнення автомобілем марки «Peugeot», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.
Даною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Peugeot», державний номер НОМЕР_2.
Пошкоджений автомобіль застрахований у приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО УКРАЇНА" на підставі Генерального договору страхування № 47/07по страхуванню засобів транспорту, цивільної відповідальності та від нещасних випадків від 07.06.2007р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що позивач набув право вимоги до винної особи в порядку суброгації.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль марки «Peugeot», державний номер НОМЕР_2, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі Звіту №0173 від 24.05.2017р.
Позивачем було складено страховий акт № 153717 від 19.06.2017р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 15 223,77 грн.
Кошти в розмірі 15 223,77 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 6913 від 07.07.2017р. на рахунок ТОВ «Перша лізингова компанія», яке є власником транспортного засобу.
За таких обставин, після виплати страхового відшкодування страхувальнику, до страховика (позивача) перейшло право вимоги до відповідальної особи.
Згідно з п. 41.2. ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторно-транспортне бюро України (МТСБУ) за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; б) власниками транспортних засобів, якщо такі власники надали відповідним уповноваженим органам інших країн страховий сертифікат «Зелена картка», виданий від імені страховиків - членів МТСБУ, та за умови, що такий страховик не відшкодував шкоду; в) транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а» та «в» цього пункту, розподіляються рівними частками між повними членами МТСБУ.
Як зазначає позивач, відповідальна (винна) особа має поліс «Зелена картка», що діяв на момент скоєння ДТП на території України.
За таких обставин, позивач направив відповідачу претензію за вих. № 10674 від 07.09.2018р. з вимогою щодо виплати страхового відшкодування на суму 15 223,77 грн., у відповідь на яку відповідач у листі за № 8.3-03/34308 від 02.11.2018р. зазначив про відсутність підстав для здійснення регламентної виплати за рахунок фонду страхових гарантій, оскільки згідно з повідомленням Бюро Литви про відсутність страхового покриття на дату дорожньо-транспортної пригоди 18.05.2017р. на транспортний засіб марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3 страхове покриття відсутнє. У випадку отримання МТСБУ оригіналу (копії) міжнародного страхового сертифікату «Зелена картка», виданого по відношенню до автомобіля марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, розгляд питання щодо здійснення регламентної виплати буде поновлено.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до п.2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Цивільним кодексом України ( 435-15 ), Законом України "Про страхування" ( 85/96-ВР ), цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно з п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пп. «в» п. 41.2 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".
З аналізу вказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна дійти висновку, що передумовою відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, за рахунок коштів фонду страхових гарантій є наявність виданого іноземного страхового сертифікату "Зелена картка".
Проте, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази наявності іноземного страхового сертифікату "Зелена картка" щодо автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, зокрема, ані довідка про дорожньо-транспортну пригоду від 18.05.2017р., ані постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 13.06.2017р. у справі № 755/7813/17, не містять відомостей про встановлення наявності іноземного страхового сертифікату.
Також, згідно відповіді Транспортного страхового бюро Литовської Республіки від 25.09.2018р. за № S-12701-18-(6.1) вбачається відсутність інформації про страхування автомобіля марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3.
При цьому, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.12.2018р. суд також зобов'язував позивача надати докази, з яких вбачається, що особа, яка була визнана винною у ДТП, є водієм-нерезидентом України та його цивільна відповідальність була застрахована згідно страхового сертифікату "Зелена картка".
Однак, позивач вимоги суду не виконав та витребувані докази не подав.
Крім того, за змістом пункту 37.1.4. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
З вищевикладеного випливає, що здійснивши виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, до нового кредитора, в порядку приписів ст. 514 ЦК України, переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували у останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 Законом права на відмову у виплаті страхового відшкодування у разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17).
Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на наведене, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі, у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Як вище згадувалось, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки Пежо", державний номер НОМЕР_1, сталась 18.05.2017р., відтак, або потерпіла особа до заміни її новим кредитором, або позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за Полісом, повинен у строк до 18.05.2018р. подати відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування.
Однак, заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 15 223,77 грн. позивачем направлено відповідачу лише 07.09.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи, тобто з пропуском річного строку, визначеного статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені судами обставини щодо пропуску позивачем річного строку на звернення до відповідача із заявою про виправу страхового відшкодування, а також відсутності належних доказів наявності іноземного страхового сертифікату "Зелена картка" щодо автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 18.02.2019р.
Суддя А.І. Привалов