ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2019Справа № 910/4351/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"
до Фізичної особи-підприємця Шутова Анатолія Анатолійовича
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення 775 200 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Блажко Р.П.. довіреність б/н від 26.04.2018.
Публічне акціонерне товариство Банк "Траст" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Шутова Анатолія Анатолійовича про:
- визнання недійсним договору від 01.03.2016р. про надання послуг;
- застосування наслідків недійсності договору від 01.03.2016р. про надання послуг, а саме: стягнення грошових коштів у розмірі 775 200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір від 01.03.2016р. про надання послуг, укладений між Публічним акціонерним товариством Банком "Траст" та Фізичною особою-підприємцем Шутовим Анатолієм Анатолійовичем, за своїм змістом суперечить вимогам ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України та ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Враховуючи наведене, на думку Публічного акціонерного товариства Банку "Траст" договір від 01.03.2016р. про надання послуг підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.05.2018.
08.05.2018 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
10.05.2018 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі.
У судове засідання 10.05.2018 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання 10.05.2018 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.06.2018.
30.05.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
08.06.2018 представником позивача подано заяву про продовження строків подання відповіді на відзив.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 08.06.2018 № 05-23/898 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/4351/18, за результатами якого справу передано для розгляду судді Грєховій О.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 справа № 910/4351/18 прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., підготовче засідання призначено у відповідності до ухвали суду від 10.05.2018.
У судове засідання 11.06.2018 представник позивача не з'явився, представник відповідача з'явився та подав докази направлення клопотання про зупинення провадження у справі на адресу позивача.
У судовому засіданні 11.06.2018 представник відповідача подане клопотання про зупинення провадження у справі підтримав та зазначив, що станом на поточну дату, рішення у справі, до якої відповідач просить зупинити провадження у даній справі, не прийнято.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 зупинено провадження у справі №910/4351/18 до вирішення справи № 826/16827/17 та зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/4351/18, надавши до матеріалів справи належним чином засвідчену копію судового рішення у вказаній справі, яке набрало законної сили.
19.12.2018 представником позивача подано клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 провадження у справі № 910/4351/18 поновлено, підготовче судове засідання призначено на 14.01.2019.
26.12.2018 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 14.01.2019 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням №0103048553145, відповідно до якого, ухвала суду від 20.12.2018 отримана представником позивача - 26.12.2018.
За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.02.2019.
У судове засідання 11.02.2019 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням №0103048553714, відповідно до якого, ухвала суду від 14.01.2019 отримана представником позивача - 21.01.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 11.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
01 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством банк «Траст» (далі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Шутовим Анатолієм Анатолійовичем (далі - відповідач, виконавець) укладено Договір на надання послуг б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надавати замовнику консультування по питанням комерційної діяльності та управління (далі послуги), пов'язані з основною виробничою та комерційною діяльність замовника, а саме:
- надання консультування по плануванню розширення мережі пунктів приймання платежів та платіжних пристроїв замовника;
- надання консультацій по розробці та проведенню розрахунків економічних показників в області планування, обліку та аналізу господарської діяльності замовника$
- надання консультацій по ефективності роботи пунктів приймання платежів та платіжних пристроїв;
- надання консультацій з питань ефективності управління персоналом замовника;
- розробка заходів з покращення економічних показників роботи замовника, розробка прогресивних форм та методів економічної роботи;
- надання консультацій з розробки методичних рекомендацій по економічному плануванню роботи замовника, підвищення рентабельності надання фінансових послуг, закріплення фінансової дисципліни;
- надання консультацій з проведення аналізу фінансово-господарської діяльності замовника, розробка пропозицій, спрямованих на укріплення фінансової дисципліни, господарського розрахунку;
- надання консультацій та здійснення аналізу укладених договорів, контрактів, угод замовника відносно з приводу відповідності комерційним інтересам та статутним документам замовника;
- надання консультацій по організації інноваційної діяльності замовника (цілі та задачі, підвищення ефективності).
Згідно з п. 1.2 Договору виконавець зобов'язується надавати інші послуги, пов'язані з основною виробничою діяльністю замовника.
Детальна інформація по виду та об'єму послуг, строків та порядку їх надання обумовлюється сторонами в окремій заявці до Договору, яка надсилається замовником на електронну пошту виконавця (п. 1.3 Договору).
У відповідності до п. 2.1 Договору виконавець надає послуги особисто, а при необхідності із залученням праці інших осіб, залишаючись відповідальним перед замовником.
Згідно з п. 2.2 Договору виконавець надає послуги з використанням свої особистих матеріалів, оргтехніки, обладнання. При необхідності використання таких засобів, які належать на праві власності замовнику, сторони украють договір оренди.
У відповідності до п. 2.3 Договору виконавець зобов'язується розпочати надання послуг з моменту підписання даного Договору обома сторонами та отримання заявок, зазначених в п. 1.3 Договору.
За умовами п. 2.5 Договору протягом трьох робочих днів після закінчення періоду надання послуг по заявці, виконавець складає та передаю на підпис замовнику акт наданих послуг, в двох екземплярах, по одному екземпляру для кожної сторони. Даний акт має містити детальний перелік послуг, їх обсяг, строки надання та вартість послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт наданих послуг та повернути один екземпляр виконавцю протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від виконавця або в цей же строк надіслати виконавцю вмотивовану відмову від підписання акта з наведенням недоліків в наданих послугах та строків їх усунення виконавцем.
Відповідно до п. 6.1 Договору послуги, які надаються виконавцем замовнику по даному Договору оплачуються замовником в залежності від об'єму наданих послуг із розрахунку 1 200 грн. без ПДВ за одну годину роботи виконавця.
За умовами п. 6.3 Договору замовник зобов'язаний оплатити надані послуги протягом десяти календарних днів з моменту підписання акта наданих послуг.
Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Якщо жодна із сторін не повідомить в письмовій формі іншу сторону про закінчення даного Договору не менше, ніж за тридцять календарних днів до дати закінчення строку дії даного Договору, даний Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік та тих же умовах, при цьому кількість пролонгацій є необмеженою.
Згідно Актів приймання-передачі наданих послуг до Договору від 31.03.2016, від 26.04.2016, від 30.06.2016 відповідачем надано, а позивачем прийнято обумовлені Договором послуги на суму 184 800 грн., на суму 172 800 грн. та на суму 417 600 грн. відповідно.
Позивач виконуючі взяті на себе зобов'язання, здійснив оплату наданих відповідачем послуг, прийнятих за відповідними актами.
Рішенням Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку" яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" з 30 грудня 2016р. до 29 грудня 2018 включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В.
Виконуючи обов'язки по збереженню активів ПАТ Банк "ТРАСТ", на підставі наказів Уповноваженої особи ФГВФО Кухарева В.В. від 07.12.2016, від 27.12.2016, 04.01.2017 та від 06.02.2017, утворено Комісію з перевірки договорів на виявлення ознаки нікчемності та продовжено її повноваження на стадії ліквідації банку.
Позивач зазначає, що комісією проведено перевірку договорів укладених позивачем на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016. В ході проведення перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, у відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та рішення ФГВФО №826 від 26.05.2016 "Про затвердження Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення", виявлено ознаки нікчемності договору від 01.03.2016 про надання послуг, укладеного між позивачем та ФОП Шутовим А.А., передбачені ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 Комісія виклала свої пропозиції та висновки у т.ч. і надала рекомендації щодо визнання нікчемним договору від 01.03.2016 р. про надання послуг з відповідачем.
На підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону № 4452-VI, Рішення ФГВФО №826 від 26.05.2016, наказом №143-ЛТ Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В. від 15.06.2016 було визнано нікчемними договір від 01.03.2016 про надання послуг.
15.06.2017 на адресу відповідача направлене повідомлення про визнання нікчемними договору, у якому містились також і вимоги про повернення грошових коштів в сумі 775 200 грн. 00 коп., які отримані ним за вищевказаним договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що оспорюваний Договір не відповідає вимогам, передбаченим ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки відповідач насправді не надавав банку жодних послуг за таким Договором на загальну суму 775 200 грн., а надані послуги не можуть бути ідентифіковані, оскільки немає жодних доказів їх імовірного існування на момент здійснення оплати в сумі 775 200 грн.
Позивач зазначає, що відповідач не отримував вихідні дані для проведення консультування, жодних заявок позивач відповідачу не надсилав, в актах приймання-передачі послуг не деталізовані послуги, які були надані, не зазначено фактичну кількість затраченого відповідачем часу на надання кожної із послуг, перелічених в актах; акти приймання-передачі наданих послуг та договір не погоджені службою безпеки Банку.
Таким чином, позивач зазначає, що Договір є нікчемним за п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, оскільки відповідач не надав позивачу ніяких послуг за даним Договором, а Акти приймання передачі послуг підписані безпідставно, відповідно і грошові кошти сплачені позивачем без реального отримання будь-яких послуг від відповідача.
Також, позивача зазначає, що оспорюваний договір повністю відповідає критеріям, наведеним у пункті 8 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, відповідач є пов'язаною особою з банком за критерієм економічної залежності, оскільки основним джерелом надходжень відповідача були кошти пов'язаних з банком осіб: ТОВ «АВК Конфекшіонері» і такі відомості включені до Переліку пов'язаних із банком осіб, який поданий до НБУ.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що перевірка правочинів щодо наявності підстав для визнання їх нікчемними згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мало відбуватись виключно у період тимчасової адміністрації банку (з 06.12.2016 по 30.12.2016), а отже акт повинен був бути складений не пізніше 29.12.2016, уповноважена особа мала підписати розпорядчий документ не пізніше 03.01.2017 та повідомити відповідача 04.01.2017, однак, в порушення положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Порядку виявлення правочинів, що є нікчемними, уповноважена особа підготувала та підписала Акт перевірки 13.06.2017, а повідомлення про нікчемність 15.06.2017, тобто з пропуском строку більше ніж на півроку.
Також, відповідач зазначає, що наявні у матеріалах справи Акти приймання-передачі наданих послуг підписані обома сторонами Договору та кріплені печаткою банку, що є підтвердженням того, що відповідачем дійсно надані послуги за Договором на суму 775 200 грн., а позивачем беззаперечно їх прийнято та в подальшому оплачено, а відтак, висновок про відсутність доказів існування послуг, а також визнання договору нікчемним є необґрунтованим та безпідставним. Відповідач зазначає, що у Договорі не передбачено, що виконавець має надавати послуги безпосередньо у приміщенні банку. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано документального підтвердження наявності у Департаменту безпеки, охорони і комплаенсу банку повноважень на погодження Договору та Актів, при цьому. відхилення від внутрішніх процедур банку щодо погодження Договорі не є та не може бути підставою для недійсності Договору відповідно до ст. 38 Закону.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач без належних доказів, у супереч положенням ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначив, що відповідач є пов'язаною особою з банком, і в подальшому неправомірно вказав п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у якості підстави для визнання договору нікчемним.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством банк «Траст» та Фізичною особою-підприємцем Шутовим Анатолієм Анатолійовичем укладено Договір на надання послуг б/н, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується надавати замовнику консультування по питанням комерційної діяльності та управління (далі послуги), пов'язані з основною виробничою та комерційною діяльність замовника, а саме:
- надання консультування по плануванню розширення мережі пунктів приймання платежів та платіжних пристроїв замовника;
- надання консультацій по розробці та проведенню розрахунків економічних показників в області планування, обліку та аналізу господарської діяльності замовника;
- надання консультацій по ефективності роботи пунктів приймання платежів та платіжних пристроїв;
- надання консультацій з питань ефективності управління персоналом замовника;
- розробка заходів з покращення економічних показників роботи замовника, розробка прогресивних форм та методів економічної роботи;
- надання консультацій з розробки методичних рекомендацій по економічному плануванню роботи замовника, підвищення рентабельності надання фінансових послуг, закріплення фінансової дисципліни;
- надання консультацій з проведення аналізу фінансово-господарської діяльності замовника, розробка пропозицій, спрямованих на укріплення фінансової дисципліни, господарського розрахунку;
- надання консультацій та здійснення аналізу укладених договорів, контрактів, угод замовника відносно з приводу відповідності комерційним інтересам та статутним документам замовника;
- надання консультацій по організації інноваційної діяльності замовника (цілі та задачі, підвищення ефективності).
Згідно з п. 1.2 Договору виконавець зобов'язується надавати інші послуги, пов'язані з основною виробничою діяльністю замовника.
За умовами п. 2.5 Договору протягом трьох робочих днів після закінчення періоду надання послуг по заявці, виконавець складає та передаю на підпис замовнику акт наданих послуг, в двох екземплярах, по одному екземпляру для кожної сторони. Даний акт має містити детальний перелік послуг, їх обсяг, строки надання та вартість послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт наданих послуг та повернути один екземпляр виконавцю протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від виконавця або в цей же строк надіслати виконавцю вмотивовану відмову від підписання акта з наведенням недоліків в наданих послугах та строків їх усунення виконавцем.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем прийнято послуги, надані відповідачем згідно Актів приймання-передачі наданих послуг до Договору від 31.03.2016 на суму 184 800 грн., від 26.04.2016 на суму 172 800 грн., від 30.06.2016 на суму 417 600 грн.
Також, з означених актів вбачається, що сторонами узгоджено конкретний перелік послуг, що були надані відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Позивач виконуючі взяті на себе зобов'язання, здійснив оплату наданих відповідачем послуг та прийнятих за відповідними актами на загальну суму 775 200 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку відповідача.
Спеціальним законом, яким регулює діяльність банківських установ в Україні є Закон України "Про банки і банківську діяльність".
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Частиною 1 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
Частиною 1 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО. Так, НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.
Відповідно до статті 87 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Статтею 91 цього Закону визначено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається такими, що настав.
Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та розпорядження майном банку, складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України.
Зокрема, приписами статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".
У відповідності до ч. 4 вказаної статті Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким запроваджено у ПАТ БАНК "ТРАСТ" процедуру ліквідації з 30 грудня 2016р. до 29 грудня 2018 включно, та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" Кухарева В.В.
На підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Рішення ФГВФО № 826 від 26.05.2016, наказом Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "БАНК "ТРАС" Кухарева В.В. №143-ЛТ від 15.06.2017 укладений між сторонами договір визнано нікчемним, про що складено відповідне повідомлення вих. 1492 від 15.06.2017.
Згідно ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Так, згідно п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Разом з тим, за змістом наведених норм право Уповноваженої особи Фонду визнавати правочини (договори) нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення щодо цього обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочинів вочевидь недостатньо для визнання їх такими, оскільки останнє, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність правочинів.
Відтак, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16.
В свою чергу, вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу для визнання недійсним договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемними, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки договір було укладено без наміру досягти реальних наслідків у вигляді надання банку визначених договором послуг.
Так, позивач вказує на те, що передбачені договором послуги він не отримував, а відповідачем такі послуги не надавались, проте банком безпідставно підписано відповідні акти наданих послуг та оплачено такі послуги.
З правової конструкції норми п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" випливає, що нікчемним є правочин, якщо: 1. банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2. банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3. банк відмовився від власних майнових вимог.
Як встановлено судом, укладений між сторонами договір не містить пунктів (умов) про прийняття банком на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, як і не вбачається зі змісту договору, що банк здійснив відчуження свого майна або відмовився від власних майнових вимог.
З аналізу умов договору вбачається, що обов'язок банку оплатити надані позивачем послуги виникає у зв'язку саме з наданням таких послуг.
Разом з тим, посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як на підставу своїх вимог, позивач вказує на те, що укладення договору відбулось без наміру досягти реальних наслідків у вигляді надання банку визначених договором послуг, а лише з метою протиправного отримання коштів банку.
Тобто, обґрунтування позовних вимог зводиться до вставлення у даному випадку ознак фіктивності укладеного між сторонами договору, визнання його недійсним та застосування відповідних правових наслідків.
Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Отже, позивач, не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.
Та, позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні, тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач внаслідок укладення договору намагався досягти правового результату - надати передбачені договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.
Матеріалами справи підтверджується факт укладення договору та його виконання, зокрема підписання та скріплення печатками сторін відповідних актів приймання-передачі наданих послуг та власне оплата позивачем таких послуг.
Крім того, позивачем зазначено, що в ході перевірки, підставою нікчемності договору з відповідачем є укладення договору з пов'язаною особою банку та його невідповідність вимогам законодавства України відповідно до п.8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, в п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказано, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
З огляду на зміст відповідної норми, нікчемним є правочин за сукупності наступних умов: договір укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку; відповідний договір укладено з пов'язаною особою банку; договір не відповідає вимогам законодавства України.
В силу ч. 1 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов'язаними із банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Як визначено в ч. 2 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
На підтвердження того, що відповідач є пов'язаною з банком особою, позивачем надано Перелік пов'язаних із банком осіб станом на 01.12.2016, у якому вказано, що такими особами є, зокрема, ТОВ «АВК Конфекшінері», а також виписку з рахунку відповідача за період з 25.04.2016 по 23.06.2016, у якій відображені операції відповідача із такою особою.
Однак відповідні докази не свідчать про те, що відповідач у справі є особою, яка за змістом ст.52 вказаного Закону, є пов'язаною із банком особою, оскільки не є: контролером банку; не має істотної участі та не є особою, через яку ТОВ «АВК Конфекшінері» опосередковано володіють істотною участю у банку; керівником служби внутрішнього аудиту, керівником або членом комітетів банку; спорідненою та афілійованою особою банку, у тому числі учасники банківської групи; не має істотної участі у споріднених та афілійованих особах банку; не є керівником юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівником служби внутрішнього аудиту, керівником та членом комітетів цих осіб; асоційованою особою фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; юридичною особою, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; не є особою, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
За таких обставин, позивачем безпідставно віднесено спірний договір до нікчемних на підставі п. 8 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.
В свою чергу, позовна вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення сплачених на виконання умов Договору коштів, задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання правочину недійсним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 18.02.2019.
Суддя О.А. Грєхова