ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2019Справа № 910/7245/18
За позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"
про стягнення 29086,58 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Микитин О.В.
Представники сторін:
від позивача - Мухамеджанова В.В.
від відповідача - Юхименко Д.Ю., Ясінська Ж.В.
В судовому засіданні 07.02.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" про стягнення 29068,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в силу положень ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду завдану застрахованому транспортному засобу при зіткненні з листом полікарбонату, що впав з території будівельного майданчику відповідача.
Ухвалою суду від 05.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7245/18, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
18.07.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та 14.08.2018 додаткові пояснення. У зазначених документах відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ті обставини, що позивачем здійснено страхову виплату всупереч умовам договору добровільного страхування наземного транспортного засобу та відсутністю доказів фіксування обставин страхового випадку, що створює перешкоди у визначенні обставин, характеру та розміру збитків, завданих застрахованому майну. Відповідач вказує, що у позивача були наявні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування страхувальнику. Доказів направлення позивачу відзиву з доданими до нього документами до відзиву не долучено.
03.09.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення 03.09.2018 відзиву позивачу. Крім того зазначено, що відзив було направлено позивачу ще 18.07.2018, однак в описі вкладення було допущено описку (зазначено про направлення копії відповіді, а не відзиву).
Ухвалою суду від 18.09.2018 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.10.2018.
12.10.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає про неналежне виконання страхувальником свої договірних зобов'язань, в зв'язку з чим страховик (позивач) мав відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування.
Через канцелярію суду 18.10.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти заперечень відповідача заперечує, оскільки, довідка ДАІ не може слугувати доказом розміру збитків, а визначені вони були згідно умов договору страхування на підставі рахунку СТО і сплачені страхувальнику у відповідному розмірі. Позивач вважає, що страхувальник належним чином виконав свої зобов'язання щодо повідомлення про настання страхового випадку, а тому відсутні були підстави для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування.
18.10.2018 в підготовчому засіданні оголошено перерву на 26.11.2018.
02.11.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з доказами направлення позивачу. У запереченнях відповідач зазначає на необхідність надання страховику довідки ДАІ при настанні ДТП для здійснення виплати страхового відшкодування, тобто страхувальник мав повідомити ДАІ про настання ДТП. Відповідач вважає, що в зв'язку з відсутністю довідки ДАІ не можливо встановити які саме пошкодження були завдані автомобілю в ДТП. Основним аргументом відповідача є те, що страхувальник не належним чином виконав свої зобов'язання за договором страхування, в зв'язку з чим були наявні підстави у позивача для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Позивач в підготовче засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи 26.11.2018 без участі представника.
Ухвалою суду від 26.11.2018 закрито підготовче засідання та призначено до розгляду по суті на 17.12.2018.
17.12.2018 в судовому засіданні оголошено перерву на 24.01.2019.
Через канцелярію суду 24.01.2019 від позивача надійшли додаткові пояснення.
Судове засідання 24.01.2019 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.
Ухвалою суду від 29.01.2019 призначено судове засідання на 07.02.2019.
Через канцелярію суду 07.02.2019 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів - матеріалів перевірки зареєстрованих за № 38281 та № 38322 від 27.05.2016.
В судовому засіданні 07.02.2019 представник позивача підтримав своє клопотання про витребування доказів.
Представник відповідача проти задоволення клопотання про витребування доказів заперечував.
Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже позивачем заявлено клопотання про витребування доказів поза межами строків, передбачених ст. 80 ГПК України. Також відповідачем не зазначено які саме обставини, що входять до предмету доказування у даній справі з урахуванням погоджених сторонами умов договору, може підтвердити витребуваний доказ.
Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання позивача.
Представник позивача у судовому засіданні 07.02.2019 підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, інших заявах по суті спору та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених у заявах по суті спору та просили відмовити у позові.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представники відповідача просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
25.03.2016 між Публічним акціонерним товариством "Страхова Компанія "Універсальна" (страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник), укладено договір № 3014/261/000669 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням транспортним засобом "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1.
27.05.2016 під час руху автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, (власник ОСОБА_6.) по вул. Бориспільській у м. Києві на транспортний засіб з будівельного майданчику впав лист полікарбонату розміром 2*10 м та пошкодив автомобіль.
Згідно п. 2.1, 2.2 договору страхування страховим випадком за договором є факт понесення збитків страхувальником (вигодо набувачем) внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого транспортного засобу, складових частин, деталей або додаткового обладнання в результаті дії страхових ризиків, які відбулись протягом строку та на території договору. Страховими ризиками за цим договором є події, зазначені в п. 1.2 договору як застраховані, де А4 попадання предметів - падіння або попадання сторонніх предметів на поверхню ТЗ, в тому числі напад тварин.
Пунктом 6.2.9 договору страхувальнику надано право у разі настання події, яка має ознаки страхового випадку, діяти відповідно до умов розділу 7 цього договору та повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений п. 7.1.1 договору.
У разі настання події, що має ознаки страхового випадку із ТЗ страхувальник зобов'язаний негайно, але не пізніше 48 годин, з моменту, як тільки йому стане відомо про настання події, повідомити страховика за телефоном з подальшим письмовим повідомленням у формі заяви на виплату страхового відшкодування в строк не пізніше 3 місяців, з моменту, як страхувальник довідався або повинен був довідатись про страховий випадок. Вказане повідомлення повинно містити повну інформацію про обставини настання події, відому страхувальнику (дата, час і місце настання події, характер пошкоджень, зовнішні прояви цих пошкоджень, а також номер та дату набрання чинності договором; не пізніше 7 календарних днів з дня настання події в світлий час доби або при достатньому штучному освітленні та забезпечивши умови для повного огляду ТЗ, надати представнику страховика пошкоджений ТЗ або його залишки, а також пошкоджені деталі та частини для проведення обов'язкового огляду. Невиконання страхувальником/ водієм будь-яких обов'язків та умов, передбачених розділом 7 договору, дає право страхувальнику відмовити у виплаті страхового відшкодування (п. 7.1.1, 7.1.7, 7.1.8, 7.4 договору).
27.05.2016 про випадок, що має ознаки страхового було повідомлено страхувальника (повідомлення зареєстровано в журналі звернень за № 45796).
До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_7, з якого вбачається, що 27.05.2016 водій повідомив про випадок страховика та органи МВС. В поясненнях зазначено, що ОСОБА_7 керуючи автомобілем "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 27.05.2016 по вул. Бориспільській зі сторони вул. Привокзальної в сторону ст. м. Червоний Хутір проїжджаючи будинок № 21 зі сторони ЖК "Оберіг" на автомобіль вилетів лист полікарбонату розміром 10*2 м і пошкодив його. Свідками даної події були пасажири автомобіля (дружина та син) та будівельники ЖК "Оберіг". Повідомлення датоване 30.05.2016.
ОСОБА_6 30.05.2016 було подано заяву про виплату страхового відшкодування, в якій зазначено про подію, вказано про повідомлення органів МВС та запропоновано сплатити страхове відшкодування по рахунку СТО.
Згідно п. 8.1.1.5 договору при настанні страхового випадку за ризиком "попадання предметів" основним документом, який підтверджує факт настання страхового випадку та розмір збитків є оригінал довідки органів МВС, яка підтверджує факт настання страхового випадку.
До матеріалів справи долучено висновок про результати розгляду звернення громадян від 22.06.2016, в якому вказано, що Старший ДОП Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві старший лейтенант поліції Басанський О.В. під час проведення перевірки за зверненням громадянина ОСОБА_7, встановив: 27.05.2016 до Дарницького УП надійшло звернення громадянина ОСОБА_7 про те, що 27.05.2016 (дата з урахуванням пояснень від 15.02.2018 № 2778/125/48/02-2018) за адресою: м. Київ. вул. Бориспільська, 21 на автомобіль "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 впав лист полікарбонату з будівництва, що пошкодив його, а саме пошкодження лакофарбового покриття автомобіля з лівого боку. Інформація зареєстрована в журналі єдиного обліку за № 38281, 38322 від 27.05.2016. В бесідах з працівниками будівництва за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 21- 45 останні від дачі письмових пояснень відмовилися, усно повідомили, що 27.04.2016 року був сильний вітер та поривом вітру з подвір'я будівництва підняло лист полікарбонату котрий в подальшому впав на автомобіль "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1. Начальник будівельної дільниці ТОВ «Північноукраїнський будівельний альянс» гр. ОСОБА_9 в телефонній розмові НОМЕР_2 повідомив, що з'явитися для дачі письмових пояснень не може в зв'язку з постійною зайнятістю, усно повідомив, що лист полікарбонату, яким 27.05.2016 року було пошкоджено автомобіль - "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1, на подвір'ї будівництва був закріплений належним чином, але в наслідок пориву вітру його перекинуло через паркан. Гр. ОСОБА_9 повідомив, що гр. ОСОБА_7 після даної події з питаннями щодо відшкодування збитків чи вирішення даної ситуації не звертався.
Відповідно до п. 1.1, 1.3, 2.1, 4.1, 4.3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 року N 1177 "Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України" це Положення встановлює єдиний порядок приймання, реєстрації, розгляду, узагальнення та аналізу звернень громадян в апараті МВС, закладах, установах і підприємствах, що належать до сфери управління МВС, а також визначає порядок контролю за його дотриманням. Громадяни України мають право звернутися до апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, їх керівників із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявами або клопотаннями про реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також зі скаргами про їх порушення. У разі якщо у зверненні, яке надійшло до МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, міститься інформація про кримінальні правопорушення, що вчинені або готуються, таке звернення невідкладно надсилається за належністю до відповідного органу досудового розслідування для реєстрації, проведення досудового розслідування та прийняття рішення згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства. Керівники апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, та їх заступники при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, на місця для перевірки викладених у зверненнях фактів, уживати інших заходів для об'єктивного вирішення поставлених авторами звернень питань, з'ясовувати і усувати причини та умови, які спонукають громадян скаржитись, якщо це не суперечить чинному законодавству. Безпосередні виконавці при здійсненні перевірок за зверненнями обов'язково спілкуються з їх авторами, з'ясовують усі порушені питання та обставини, детально вникають в їх суть, вживають заходів щодо захисту конституційних прав громадян у межах своєї компетенції відповідно до чинного законодавства. За результатами перевірки звернення складається мотивований висновок про результати розгляду звернення громадян, який має містити в собі об'єктивний аналіз усіх зібраних матеріалів і повинен відповідати порядку його складання
Отже, оскільки, правоохоронними органами було встановлено відсутність ознак кримінального правопорушення, то звернення ОСОБА_7 було розглянуто в порядку передбаченому Законом України "Про звернення громадян" та надано відповідний висновок, затверджений начальником Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві, який містить об'єктивний аналіз зібраних матеріалів та є належним та допустимим доказом в підтвердження викладених у ньому обставин.
В п. 8.1.2 договору перелічено документи, що можуть підтвердити розмір заподіяного збитку, однак, в п. 8.2 договору вказано, якщо розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється на основі звіту аварійного сертифікату страховика, і страхувальник самостійно здійснює ремонт, то документи зазначені у п. 8.1.2 за рішенням страховика можуть не надаватись. Розрахунок суми страхового відшкодування при настанні страхового випадку за ризиком "попадання предметів" здійснюється на основі: аварійного сертифікату підготовленого уповноваженою страховиком особою, звіт судового експерта або оцінювача; калькуляції вартості відновлювального ремонту на СТО, відповідно до зазначеного у п. 1.12 договору варіанту (п. 10.1 договору).
До матеріалів справи долучено акт огляду транспортного засобу від 30.05.2016, в якому зазначено пошкодження транспортного засобу "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 з долученням фотографій. Також позивач долучив рахунок СТО № 00764 від 15.07.2016 на суму відновлювального ремонту 29068,58 грн. і аварійний сертифікат та розрахунок страхового відшкодування, в яких зазначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 складає 29068,58 грн.
Виплата страхового відшкодування проводиться тільки після встановлення факту настання страхового випадку, документального підтвердження цього факту компетентними органами і визначення розміру збитків, підтвердженого відповідними документами. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за цим договором, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. (п. 9.1 договору).
Відповідно до страхового акту № 22815/1 сума страхового відшкодування складає 29068,58 грн. (сума згідно рахунку СТО та аварійного сертифікату).
Згідно платіжного доручення № 107790 від 09.08.2016 сума вартості відновлювального ремонту автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 була сплачена позивачем на рахунок СТО (ТОВ "Ніко Авант") у розмірі 29068,58 грн.
Тобто сума розрахована позивачем та виплачена за ремонт автомобіля "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1 становить суму визначену у страховому акті № 22815/1 та складає 29068,58 грн.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 04.10.2017 № УНІ1763Р на суму 29068,58 грн. (докази направлення та отримання в матеріалах справи).
Відповідач долучив до матеріалів справи відповідь на вимогу № 0566 від 02.11.2017 з доказами направлення, в якій заперечував проти стягнення з нього суми збитків, в зв'язку з неналежним повідомленням страхувальником про подію та невизначеністю розміру збитків.
Відповідно до ст.ст.8, 9 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст.25 Закону України "Про страхування").
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним; 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.
Згідно ст. 990, 991 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
З зазначених вище норм та умов договору вбачається, що страхувальник виконав свої зобов'язання щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку та надання доказів в підтвердження настання страхового випадку, а тому у позивача були відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування. Крім того, страховик має право відмовити, за наявності певних підстав відмовити у виплаті страхового відшкодування, однак це не являється його обов'язком. Також суд наголошує на тій обставині, що правовідносини, які виникли з договору страхування і його належного виконання не впливають на обставину щодо завдання збитків власнику транспортного засобу "Citroen", д.р.н. НОМЕР_1. Крім того, та обставина, що потерпілий не звертався до відповідача з вимогою про відшкодування збитків, оскільки, вибір особи, до якої потерпілий звертається з вимогою про відшкодування збитків (заподіював чи страховик) є його правом і не спростовує обов'язку заподіювача шкоди щодо її відшкодування.
Також суд звертає увагу на безпідставність посилання відповідача на норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, він не застосовується до правовідносин між сторонами.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Розмір витрат визначений згідно умов договору на підставі аварійного сертифіката і є фактично понесеними витратами позивача у розмірі 29068,58 грн.
Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, винної у заподіянні шкоди.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 1166 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Відповідно до п. 4.2, 4.7 "Охорона праці" Терміни та визначення основних понять ДСТУ 2293-99 стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди; Фізичне ушкодження і (або) збитки, заподіяні здоров'ю людей і (або) майну чи навколишньому середовищу.
Згідно п. 4.2, 4.7 Системи стандартів безпеки праці ОХОРОНА ПРАЦІ І ПРОМИСЛОВА БЕЗПЕКА У БУДІВНИЦТВІ Основні положення ДБН А.3.2-2-2009 під час зведення будівельних об'єктів повинні бути вжиті заходи для запобігання впливу на працівників та населення, яке перебуває на прилеглій до будівельного об'єкта території, небезпечних і шкідливих виробничих факторів. За можливості впливу таких факторів необхідно розробити та реалізувати заходи відповідно до вимог цих Норм, інших нормативних документів, нормативноправових актів. Роботодавці незалежно від форм власності будівельних організацій зобов'язані забезпечити дотримання цих норм і правил працівниками організацій. Функціональні обов'язки посадових осіб та інших працівників підприємства з безпеки праці повинні бути затверджені керівником організації.
Згідно п. 4.13.1 ДБН А.3.2-2-2009 у разі одночасного виконання робіт генпідрядником і субпідрядниками (підрядниками) забезпечення виконання заходів з охорони праці загального характеру (улаштування огорожі будівельних майданчиків, зон дії небезпечних факторів, дверних прорізів ліфтових та вентиляційних шахт, технологічних прорізів у перекриттях, покриттях тощо; улаштування захисних козирків і сіток, забезпечення місць загального користування освітленням та плакатами з безпеки праці, знаками безпеки) є обов'язком генпідрядника. Недотримання генпідрядником цих вимог не знімає відповідальності з субпідрядника (підрядника) за порушення ним правил і норм безпеки праці під час виконання робіт і можливі у зв'язку з цим нещасні випадки. 4.13.2 Дотримання безпечних умов праці під час виконання монтажних і спеціальних будівельних робіт, виконання протипожежних заходів, дотримання законодавства з охорони праці є обов'язками субпідрядника. 4.13.3 Під час здійснення підрядником робіт поза будівельним майданчиком або на відокремленій ділянці виконання усіх заходів з охорони праці і протипожежної безпеки покладається на підрядника.
Пунктами 4.15, 4.16, 4.19, 6.2.1, 6.3.2, 6.3.4 ДБН А.3.2-2-2009 передбачено, що перед початком робіт генпідрядник (субпідрядник, підрядник) повинен визначити небезпечні для людей зони, в яких існує постійний вплив або може існувати потенційний вплив небезпечних факторів, що пов'язані чи не пов'язані з характером робіт, що виконуються. До зон потенційно небезпечних факторів належать: - ділянки території поблизу будівлі чи споруди, що зводиться; - поверхи (яруси) будівель, споруд на одній захватці, над якими здійснюється монтаж (демонтаж) конструкцій, устаткування; - зони переміщення будівельно-дорожніх машин, обладнання або їх частин, робочих органів; - зони, над якими переміщуються вантажозахоплювальні пристрої з вантажем кранами (зони, над якими переміщуються частини баштового крана, зокрема противаги, частини балочної стріли баштового крана, по якій не переміщується вантажний візок, не вважаються небезпечними). Розміри небезпечних зон визначаються згідно з додатком Е. Зони потенційно небезпечних факторів повинні мати сигнальне огородження згідно з ГОСТ 23407. Будівельні майданчики та виробничі дільниці повинні бути огороджені згідно з ГОСТ 23407. Конструкція захисних огорож повинна задовольняти таким вимогам: - огорожі, що прилягають до місць проходу людей за межами будівельного майданчика, повинні мати висоту не менше ніж 2,0 м і бути обладнані суцільним захисним козирком із несучою здатністю витримувати снігове навантаження, а також навантаження від падіння дрібних предметів; ці огорожі повинні бути без прорізів, крім воріт і хвірток, які охороняються протягом робочого часу і замикаються після закінчення робіт. Матеріали (конструкції) необхідно розміщувати на вирівняних майданчиках та вживати заходів, що запобігають самовільному зсуву, осіданню, опаданню і розкочуванню. Майданчики для складування повинні мати стоки поверхневих вод. Забороняється здійснювати складування матеріалів, виробів на насипних неущільнених ґрунтах. Складування матеріалів та виробів відповідно до ПВР повинен забезпечувати керівник робіт. У разі виявлення порушення вимог чинних правил складування він повинен терміново вжити заходів для усунення порушення. Застосування матеріалів та виробів, що були заскладовані з порушенням правил, керівником робіт повинно бути тимчасово зупинено до вирішення питання про можливість їх подальшого використання. Це рішення повинно бути задокументовано. Складування інших матеріалів, конструкцій і виробів необхідно здійснювати відповідно до вимог стандартів на ці матеріали. Методи та способи складування нестандартних матеріалів і конструкцій необхідно зазначати в ПВР. Складувати матеріали та обладнання на робочих місцях необхідно так, щоб не створювалась небезпека під час виконання робіт і не звужувались проходи.
Отже особа, що здійснює будівництво несе відповідальність за безпеку на будівництві та прилягаючих до нього територіях. У відзиві відповідач не заперечує того факту, що саме з території будівництва, яке він здійснює, вилетів лист полікарбонату, що став причиною пошкодження транспортного засобу. Обставина, щодо належного закріплення та складування полікарбонату спростовується тією обставиною, що лист вилетів з території будівництва. Доказів того, що мало місце стихійне лихо чи форс мажорні обставини, які спричинили пошкодження транспортного засобу суду не надано.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату реально понесених витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, що є обгрнутованим та доведеним належними та допустимими доказами.
Згідно ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідачем не заперечується та обставина, що саме ним здійснювалось будівництво на будівельному майданчику по вул Бориспільській, з якого вилетів лист полікарбонату та потрапив у транспортний засіб.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, обставини визнані позивачем у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, відповідач не спростував шляхом подання належних та допустимих доказів.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що станом на момент ухвалення судом рішення у даній справі права позивача порушені, а строк виплати страхового відшкодування є таким, що настав.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.
Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 29068,58 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України, удові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-український будівельний альянс" (03150, м. Київ, вул. Горького, будинок 131, код ЄДРПОУ 35129952) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 9, код ЄДРПОУ 20113829) страхове відшкодування у розмірі 29068 (двадцять дев'ять тисяч шістдесят вісім гривень 58 коп.) та 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 18.02.2019
Суддя І.В.Усатенко