ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2019Справа № 910/9962/16
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД)
до 1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"
2. Національного банку України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про розірвання кредитного договору (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 05.12.2018),
Представники учасників процесу згідно протоколу від 07.02.2019,
03.06.2016 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) (надалі - позивач, Компанія) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - відповідач 1, Банк), Національного банку України (надалі - відповідач 2, Нацбанк) про розірвання кредитного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/9962/16, розгляд справи призначено на 22.06.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 призначено у справі № 910/9962/16 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 провадження у справі у справі № 910/9962/16 зупинено.
23.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/9962/16 разом з висновком експерта за результатом проведення судово-економічної експертизи № 446/447-17 від 19.04.2018.
Суд відзначає, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) викладений в новій редакції.
Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Розглянувши матеріали справи № 910/9962/16, господарський суд дійшов висновку, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 поновлено провадження у справі № 910/9962/16, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 16.05.2018.
У підготовчому засіданні 16.05.2018 було ухвалено відкласти підготовче засідання на 21.11.2018 для повторного повідомлення позивача про розгляд справи.
12.10.2018 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду було подано заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення до участі у справі в якості третьої особи.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 12.10.2018 № 05-23/1778 у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Лиськова М.О., був призначений повторний автоматизований розподіл судових справ, за результатами якого справа № 910/9962/16 була передана на розгляд судді Джарти В. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 прийнято справу № 910/9962/16 до провадження судді Джарти В. В. для розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання у справі на 21.11.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа, Фонд), відкладено підготовче судове засідання на 05.12.2018.
За результатами підготовчого засідання 05.12.2018 судом було постановлено ухвалу про продовження підготовчого провадження у справі № 910/9962/16 на 30 днів до 14.01.2019 (включно) та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 10.01.2019.
Ухвалою суду від 10.01.2019 судом було прийнято заяву позивача про зміну підстав позову, задоволено клопотання позивача про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи, закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/9962/16 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 07.02.2019.
24.01.2019 через канцелярію суду Банком було подане звернення щодо виконання ухвали суду від 10.01.2019 в частині витребування доказів, за змістом якого відповідач 1 повідомив про відсутність у нього оригіналу спірного правочину.
У судовому засіданні 07.02.2019 судом представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у заяві про зміну позовних вимог.
У свою чергу Банк та Нацбанк проти задоволення позовних вимог заперечували, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві та письмових поясненнях.
Представник Фонду в призначеному судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, обґрунтовуючи свої заперечення обставинами та фактами, викладеними в письмових поясненнях.
Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
21.03.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" був укладений кредитний договір № 18 (надалі - договір), з подальшими змінами, які були оформленні додатковими договорами до кредитного договору.
Відповідно до пункту 1.1. договору кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 550 000 000,00 грн. на строк з 21.03.2014 по 13.03.2015 включно.
Надалі, 26.02.2015 між сторонами був укладений додатковий договір № 7, яким сторони погодили строк надання кредиту з 21.03.2014 до 10.06.2015 включно.
Пунктом 6.4. договору передбачено, що цей кредитний договір може бути розірваний за згодою сторін або у судовому порядку, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами цього кредитного договору.
23.06.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", згідно з яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", код ЄДРПОУ 33299878, МФО 380054, місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 7/9, 03150.
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 167 від 10.09.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до 23.10.2015 включно.
У подальшому, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12, статтями 35-38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення № 193 від 23.10.2015, відповідно до якого продовжено визначені Законом повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені, зокрема, статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Звертаючись з даним позовом до суду позивач обґрунтовує необхідність розірвання кредитного договору № 18 від 21.03.2014, у зв'язку із настанням істотної зміни обставин, за яких укладався цей кредитний договір, а саме - віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 188 ГК України).
Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Зокрема, відповідно до вимог частини 4 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України, що настають при такій істотній зміні обставин.
Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених статтею 652 ЦК України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута. Так, позивач повинен довести, що події, які викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, що створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що такою істотною зміною обставин є, зокрема, віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, чого сторони на момент укладання цього договору не могли передбачити.
Суд критично оцінює такі твердження Компанії, оскільки отримання кредиту для збереження ліквідності є одним із показників нестабільності банківської установи, а тому укладаючи кредитний договір № 18 від 21.03.2014, сторони знали, усвідомлювали та могли передбачити подальшу можливість зміни обставин щодо платоспроможності банку.
Крім того, перевіряючи доводи позивача, з метою повного та всебічного встановлення усіх обставин справи, судом була призначена судова економічна експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз, яким в свою чергу було встановлено, що на дату підписання кредитного договору Банк характеризувався наступними показниками:
- норматив миттєвої ліквідності (Н4) дорівнює 10,56 % не дотримано банком, нормативне значення має бути не менше ніж 20%, що є ознакою платоспроможності;
- норматив поточної ліквідності (Н5) дорівнює 49,27 % дотримано банком, нормативне значення Н5 має бути не менше ніж 40 %, що є ознакою платоспроможності;
- норматив короткострокової ліквідності (Н6) дорівнює 98,24 % дотримано банком, нормативне значення Н6 має бути не менше ніж 60%, що є ознакою платоспроможності.
Крім того, за результатами проведеного експертного дослідження підтверджується також платоспроможність Банку на дату ведення тимчасової адміністрації 23.06.2015, що характеризується наступними показниками:
- норматив миттєвої ліквідності (Н4) дорівнює 24,48 %, дотримано банком, нормативне значення має бути не менше ніж 20 %, що є ознакою платоспроможності;
- норматив поточної ліквідності (Н5) дорівнює 59,93 % дотримано банком, нормативне значення Н5 має бути не менше ніж 40 %, що є ознакою платоспроможності;
- норматив короткострокової ліквідності (Н6) дорівнює 99,54 % дотримано банком нормативне значення Н6 має бути не менше ніж 60 %, що є ознакою платоспроможності.
Положеннями статті 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Із матеріалів висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведених досліджень, чіткі висновки з поставлених перед експертами питань, містить підпис судового експерта про його попередження щодо кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від надання висновку за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи учасниками справи не наведено, судом не встановлено.
Наданий Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз висновок № 446/447-17 від 10.04.2018 є належним та допустимим в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказом у справі.
Отже, відповідно до вказаного експертного дослідження, станом на момент підписання та укладення сторонами кредитного договору № 18 Банк був платоспроможним банком, проте, у подальшому втратив свою платоспроможність, що сталося внаслідок господарської діяльності відповідача 1, який несе комерційні ризики та мав можливість їх передбачити.
Стосовно настання другої умови для розірвання договору, згідно з якою зміна обставин зумовлена такими причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, про яку вказує позивач, а саме - на те, що він жодним чином не міг вплинути на усунення істотних змін обставин, що настали у зв'язку із віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних, суд зазначає, що, дійсно, прийняття рішення про віднесення банку до категорії проблемних та неплатоспроможних є виключним (дискреційним) повноваженням Національного банку. Національний банк відповідно до Закону України "Про Національний банк України", як суб'єкт владних повноважень, наділений правом та має об'єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку, тому він наділений виключними повноваженнями самостійно визначати адекватність застосованого заходу впливу.
За доводами відповідачів, що підтверджується матеріалами справи, підставою віднесення ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до категорії неплатоспроможних згідно Постанови Правління НБУ № 408 від 23.06.2015 було не лише погіршення фінансового стану банку, а й порушення вимог законодавства в сфері готівкового обігу, що створювало загрозу інтересам вкладників та іншим кредиторам банку.
Таким чином, підставою для застосування Національним банком заходу впливу - віднесення відповідача 1 до категорії неплатоспроможних стало наслідком вчинення Банку порушень банківського законодавства, від чого останній міг утриматися.
Стосовно умови про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, то слід взяти до уваги, що сторони кредитного договору (Нацбанк та Банк) знаходяться в однакових фінансово-економічних умовах. Так, позичальник (ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА»), отримавши кошти банку та використавши їх на цілі, передбачені умовами кредитного договору, повинен був своєчасно повернути кредит та проценти за його користування, проте, позбавив іншу сторону (Нацбанк) того, на що останній розраховував при укладенні кредитного договору (на своєчасне повернення цих коштів та сплати відсотків), тобто співвідношення порушених майнових прав є рівнозначним для обох сторін кредитного договору.
З приводу четвертої умови про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, суд зазначає, що надання стабілізаційного кредиту було здійснене саме для підтримки ліквідності ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА», тобто сторони розуміли можливість настання негативних наслідків та ризику для банку, зокрема - настання його неплатоспроможності, про що свідчить застосування заходів забезпечення виконання цього кредитного договору ( договір застави майнових прав № 18/ЗМП від 21.03.2014 та порука власника істотної участі в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ОСОБА_3.). Таким чином, зі змісту кредитного договору випливає, що ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» несе усі ризики (у тому числі і своїм майном) перед своїми кредиторами у разі визнання його неплатоспроможним, у тому числі і перед Нацбанком, за кредитним договором № 18 від 21.03.2014.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що всі чотири умови, визначені частиною 2 статті 652 ЦК України, необхідні для настання істотної зміни обставин (віднесення ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» до категорії неплатоспроможних), якими керувались сторони при укладенні кредитного договору № 18 від 21.03.2014, відсутні.
Ще однією підставою для розірвання кредитного договору № 18 від 21.03.2014, позивач вказує на загострення соціальної та економічної ситуації на сході України, проведення антитерористичної операції, що мало наслідком зменшення кредитного портфелю, зменшення об'єму депозитів, втрати активів банку котрі перебували на тимчасово окупованій території (територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим), що унеможливлює виконання ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» кредитного договору № 18 від 21.03.2014 на умовах, які було досягнуто сторонами при його укладанні.
Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» датою початку тимчасової окупації АР Крим, Донецької та Луганської областей України є 20.02.2014. Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторони уклали спірний договір 21.03.2014, тобто на час його укладення вказані позивачем обставини вже існували.
При цьому суд враховує, що зміни в економіці, які були викликані нестабільною ситуацією на сході країни та у АР Крим, не є істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України.
Зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин. При цьому, знецінення національної валюти по відношенню до іноземної, відбивається на майнових правах та інтересах обох сторін кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 «Про деякі питання практики застосування практики вирішення спорів, що випливають з кредитних договорів» від 21.11.2014.
Таким чином, економічна та політична ситуація в країні, яка призвела до нестабільності грошової одиниці України та її суттєве знецінена, не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, що виключає застосування положень статті 652 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 03.04.2017 у справі № 911/3797/15, від 14.11.2016 у справі № 911/3795/15.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).
Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору, позивач повинен був довести факт наявності передбачених законом підстав для його розірвання. У той же час, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх необхідних для розірвання кредитного договору № 18 від 21.03.2014 умов, передбачених статтею 652 ЦК України, що свідчить про безпідставність позову.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Як судом встановлено вище, сторонами спірного договору № 18 від 21.03.2014 є Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива", тоді як з позовною заявою про розірвання даного договору звернулася Компанія QUICKCOM LIMITED, що не є стороною укладеного договору.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно розірвання кредитного договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Компанія QUICKCOM LIMITED, зазначаючи про наявність у неї права на звернення із даним позовом до суду, посилалась на те, що позивач є опосередкованим акціонером Банку, а саме засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс», яке в свою чергу є власником 100 % іменних простих акцій ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА».
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про те, що сама по собі наявність у Компанія QUICKCOM LIMITED інтересу щодо зміни оціночної вартості ліквідаційної маси Банку, не може бути покладена в основу позовних вимог про розірвання кредитного договору, укладеного для збереження ліквідності між Національним Банком України та ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА».
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимога Компанії про розірвання кредитного договору задоволенню не підлягає.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", Національного банку України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про розірвання кредитного договору (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 05.12.2018) - відмовити.
2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 15.02.2019.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ