ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.02.2019Справа № 910/17229/18
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" ( 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А )
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26)
про стягнення 11 988, 67 грн.
Представники сторін: без повідомлення (виклику)
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 11 988, 67 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача, як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків спричинених внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
10.01.2019 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація про страхове покриття.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 26.12.2018 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту, надісланого на адресу відповідача, у зв'язку з вибуттям підприємства.
Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/17229/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, а саме, відсутність особи за адресою місцезнаходження, Суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.11.2017 між Приватним акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» № 834001/4640/0000030 (далі також - Договір страхування).
За умовами вказаного Договору застрахованим транспортним засобом значиться автомобіль НОМЕР_1, 2007 р.в.
04.05.2018 в м. Ірпінь, Київська обл., по вул. Соборна сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018127568017873.
В результаті вказаної ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль НОМЕР_1.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу «Daewoo Matiz», д.н.з. НОМЕР_3, ОСОБА_3 п. 16.11 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим постановою Ірпінського міського суду Київської області від 25.05.2018 у справі №367/3299/18 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Відповідно до Звіту про оцінку КТС № 02-30/06 від 30.06.2018, складеного ФОП Кулішем О.В., вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_4, складає 37 101,35 грн.
За наслідками розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування 19.07.2018 страховиком складено страховий акт № 00258968, відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 32 036,52 грн.
На виконання умов Договору позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 32 036,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 033658 від 24.07.2018.
08.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою № 22845 на виплату страхового відшкодування в розмірі 32 036,52 грн, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 14.08.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте оплачена відповідачем частково на суму 19 985,58 грн.
Відповідно до наявних у справі відомостей, цивільно-правова відповідальність власника транспортного «Daewoo Matiz», д.н.з. НОМЕР_3, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/07566776 (франшиза - 500,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 100 000,00 грн).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику як потерпілій у ДТП особі на підставі Договору добровільного страхування, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням часткового погашення в розмірі 11 988,67 грн, з яких страхове відшкодування - 11 550,94 грн, інфляційні - 360,83 грн, 3% річних - 76,90 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Daewoo Matiz», д.н.з. НОМЕР_3, встановлена постановою Ірпінського міського суду Київської області від 25.05.2018 у справі №367/3299/18.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія «Альфа-Гарант», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля НОМЕР_2, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, згідно з полісом № АК/07566776.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку Суд виходить із вартості матеріального збитку, визначеного Звітом про оцінку КТС № 02-30/06 від 30.06.2018, який становить 37 101,35 грн.
Як встановлено вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 32 036,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 033658 від 24.07.2018.
Враховуючи визначену у Полісі № АК/07566776 франшизу (500,00 грн) та сплачену відповідачем частину страхового відшкодування (19 985,58 грн), Суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати 11 550,94 грн.
Окрім того, враховуючи прострочення виплати страхового відшкодування відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 360,83 грн та 3% річних у розмірі 76,90 грн, розраховані за період з 28.09.2018 по 17.12.2018.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
Оскільки дані правовідносини сторін виникли не з договірних правовідносин, а з інших підстав, передбачених цивільним законодавством й Сторонами не визначено строку виконання боржником його зобов'язання відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд враховує положення часини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено Судом, 08.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою № 22845 на виплату страхового відшкодування, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 14.08.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, обов'язок відповідача по виплаті страхового відшкодування виник 15.08.2018 та повинен був здійснений протягом 7 днів з моменту отримання такої заяви, а тому прострочка відповідача почалась з 23.08.2018.
Проте, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України Суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених вимог, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних в розмірі 76,90 грн та інфляційних в розмірі 360,83 грн за визначений позивачем період з 28.09.2018 по 17.12.2018, Суд дійшов висновку про обґрунтованість цієї частини позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При ухваленні даного рішення Суд також звертає увагу, що відповідач обставин свого прострочення у відносинах з позивачем не спростував, доказів оплати боргу у повному обсязі не подав.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа Гарант" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А, ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування в розмірі 11 550 (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 94 коп., 3% річних у розмірі 76 (сімдесят шість) грн. 90 коп., інфляційні у розмірі 360 (триста шістдесят) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18.02.2019
Суддя Т.Ю. Трофименко