проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" лютого 2019 р. Справа №913/960/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - Андишула А.М., посвідчення НОМЕР_1 від 10.04.2018 року, довіреність №26 від 05.12.2018 року; Калінін М.В., посвідчення №000838 від 14.06.2017 року, довіреність №23 від 05.12.2018 року;
відповідача - Лямзіна Т.В., виконуюча обов'язки директора наказ №15к-05 від 29.01.2019 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м.Луганськ, (вх.№107Л/1-40) на рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі №913/960/17,
за позовом Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м.Луганськ,
про стягнення 883950284,42 грн.,-
У грудні 2017 року Державне підприємство «Енергоринок» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» на свою користь 883950284,42 грн., з яких: 809802212,91 грн. основний борг; 59298386,35 грн. інфляційні втрати та 14849685,16 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням товариством своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати купленої різниці перетоків електричної енергії.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року (повний текст складено та підписано 17.07.2018 року, суддя Зюбанова Н.М.) позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» на користь Державного підприємства «Енергоринок» 809802212,91 грн. боргу, 59298386,35 грн. інфляційних нарахувань, 14849685,16 грн. 3% річних та 240000,00 грн. судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2018 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення; рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року по справі №913/960/17 залишено без змін.
Разом з тим, постановою суду апеляційної інстанції вирішено питання щодо відстрочення виконання рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року, а саме відстрочено виконання рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі №913/960/17 до 01.06.2019 року, посилаючись на приписи ч.1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відстрочення виконання рішення суду першої інстанції, позивач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині відстрочення виконання рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2018 року касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» задоволено частково; постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2018 року у справі №913/960/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
При цьому суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову щодо відстрочення виконання судового рішення, припустився порушення норм процесуального права. Вказане стало підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в порядку приписів ст. 310 Господарського процесуального кодексу України та направлення її на новий розгляд.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі. Розгляд справи призначено до розгляду в судове засідання.
16.01.2019 року від позивача на електронну пошту надійшла заява, в якій зазначає, що в матеріалах справи наявний відзив на апеляційну скаргу №01/44-10455 від 13.08.2018 року і він підтримує доводи та заперечення викладені у вказаному відзиві в повному обсязі.
У судовому засіданні 13.02.2019 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Представник позивача проти позиції апелянта заперечував і вказав, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника першого відповідача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
31.08.2015 року між ДП «Енергоринок» (ДПЕ, позивач) та ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» (ЕК, відповідач) укладено договір №11572/01, за умовами якого ДПЕ зобов'язалося продавати, а ЕК зобов'язалося купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору (п.2.1 договору) (т.1, а.с.15-21).
Відповідно до п.3.1 договору, сторони визнають свої зобов'язання за ДЧОРЕ (договір між членами Оптового ринку електричної енергії України) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід'ємними частинами, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії та інш. нормативно-правовими актами України.
За змістом п.3.2 договору ДПЕ продає, а ЕК купує різницю перетоків електричної енергії в точках обліку різниці перетоків електричної енергії в обсягах, які визначаються згідно зі статтею 4 цього договору.
Облік різниці перетоків електричної енергії за цим договором в точках обліку різниці перетоків електричної енергії веде ДП «НЕК «Укренерго» (далі НЕК) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 року №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження». Відповідальність за засоби вимірювальної техніки, а також за проведення вимірювань, забезпечення комерційного обліку, достовірність даних комерційного обліку по точках обліку різниці перетоків електричної енергії та передачу цих даних до НЕК несе власник електроустановки, на якій знаходяться зазначені точки обліку різниці перетоків електричної енергії, які визначені Міненерговугілля та знаходяться на контрольованій території (п.3.3 договору).
Щоденну передачу погодинних даних до ДПЕ про різницю перетоків електричної енергії здійснює НЕК (п. 3.4 договору).
Розділом 4 договору сторони визначили умови визначення обсягів купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії.
Фактична різниця перетоків електричної енергії, куплена ЕК за цим договором за розрахунковий період, визначається НЕК в точках обліку різниці перетоків електричної енергії на підставі показів розрахункових приладів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії (п.4.1. договору).
ДПЕ на підставі звітних даних про фактичні обсяги різниці перетоків електричної енергії у фізичному балансі за розрахунковий місяць, отриманих від НЕК, готує акт купівлі-продажу за формою, наведеною в додатку №1 до цього договору, та 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє електронною поштою ЕК (т.1, а.с.22).
ЕК за підписом керівника підтверджує ДПЕ акт купівлі-продажу (п.4.3. цього договору) факсимільним зв'язком до 10-00 години 9 числа місяця, наступного за розрахунковим, про фактичні обсяги та вартість купленої у ДПЕ різниці перетоків електричної енергії, які відображаються в бухгалтерській та статистичній звітності (п.4.4. договору).
ДПЕ до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє ЕК рекомендованим або цінним листом, або передає через уповноваженого представника ЕК, акт купівлі-продажу, підписаний зі свого боку у двох примірниках. (п.4.5. договору).
ЕК у триденний термін після отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі свого боку у двох примірниках та надсилає до ДПЕ один примірник поштою. Якщо ЕК не надішле у зазначений у п.4.4. термін до ДПЕ акт купівлі-продажу, то з наступного розрахункового місяця після виконання дій у відповідності до п. п. 4.3., 4.4. цього договору вступає в силу такий порядок: ДПЕ надсилає ЕК поштою до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, акт купівлі-продажу, не підписаний зі свого боку. ЕК підписує акт у двох примірниках і направляє їх на адресу ДПЕ. ДПЕ в триденний термін після отримання актів купівлі-продажу зі свого боку підписує їх у двох примірниках та надсилає до ЕК один примірник поштою. Такий порядок зберігається до повернення в ДПЕ всіх актів купівлі-продажу, які були направлені на адресу ЕК (п.4.6. договору).
Розділом 5 договору сторони визначили порядок розрахунків.
ЕК здійснює оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку-фактурі, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов'язково зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля різниці перетоків електричної енергії та відповідний договір, за яким здійснюється купівля різниця перетоків електричної енергії та розрахунковий місяць. ЕК зобов'язана здійснити остаточний платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим (п.5.3. договору).
У розділі 6 договору встановлені права, зобов'язання та відповідальність сторін, зокрема, ЕК зобов'язана купувати у ДПЕ різницю перетоків електричної енергії відповідно до умов статті 3 цього договору та здійснювати своєчасні розрахунки відповідно до умов статті 5 цього договору, а також виконувати інші умови цього договору; в разі нездійснення ЕК повної поточної оплати за куплену в ДПЕ різницю перетоків електричної енергії до 14-го числа (включно) місяця наступного за розрахунковим, з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДПЕ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу. Сплата ЕК пені та штрафу здійснюється з поточного рахунку ЕК на поточний рахунок ДПЕ і не звільняє ЕК від обов'язку відшкодувати збитки, спричинені несплатою або несвоєчасною оплатою отриманої електроенергії (п.6.2.2 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015 року, та діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 року №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (п.10.1 договору).
Так, позивач належним чином виконав свої зобов'язання з продажу відповідачу різниці перетоків електричної енергії за період січень-червень 2017р. в загальному обсязі 418761,800 тис. кВт/год та на загальну суму 809802212,91 грн., а саме: у січні 2017р. в обсязі 127451,896 тис. кВт/год на суму 275638686,06 грн., у лютому 2017р. в обсязі 112626,523 тис. кВт/год на суму 225676521,73 грн., у березні 2017р. в обсязі 103353,742 тис. кВт/год на суму 171597804,43 грн., у квітні 2017р. в обсязі 70837,886 тис. кВт/год на суму 126143857,12 грн., у травні 2017р. в обсязі 2929,036 тис. кВт/год на суму 7140474,25 грн., у червні 2017р. в обсязі 1562,717 тис. кВт/год на суму 3604869,32 грн., що підтверджується відповідними актами купівлі-продажу електроенергії (т.1, а.с.29-34).
Акти купівлі-продажу електроенергії за січень 2017р.-червень 2017р. відповідачем не підписані, але надіслані останньому засобами поштового зв'язку 10.02.2017р., 10.03.2017р., 13.04.2017р., 13.05.2017р., 12.06.2017р., 12.07.2017р. відповідно, про що свідчать фіскальні чеки, списки згрупованих поштових відправлень та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.35-52). Факт отримання зазначених актів купівлі-продажу відповідачем не заперечується.
Відповідач вказує, що має місце бездіяльність ДП «Енергоринок» щодо незаконного постачання електроенергії на частину окупованої території Луганської області, оскільки товариство самостійно не має можливості припинити перетоки електроенергії, у той час, як відповідно до норм Порядку здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках її обліку у позивача є обов'язок вчинити дії для припинення перетоків електроенергії через звернення із заявою до ДП «НЕК «Укренерго» Таким чином, ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання вважає, що, оскільки ДП «Енергоринок» не вчинило у 2017 році вказаних дій, обов'язок купівлі та оплати такої електроенергії для нього був відстрочений на час бездіяльності позивача.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати купленої різниці перетоків електричної енергії стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо належного виконання зобов'язань з оплати за отриману електричну енергію згідно договору №11572/01 від 31.07.2015 року.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про електроенергетику» із змінами, Постановою Кабінету Міністрів України №263 від 07.05.2015 року «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою договір №11572/01 від 31.08.2015 року є договором купівлі-продажу, правовідносини за яким регулюються главою 54 Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії, а також несе відповідальність за порушення умов договору та правил користування електричною енергією.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються Законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».
Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З предмету договору (п.2.1) вбачається, що позивач продає, а відповідач купує різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим (п.5.3 договору).
Зазначені умови договору узгоджуються з вимогами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його придбання або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 5.3 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично отриману різницю перетоків електроенергії до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Вказана умова договору, яка відповідає приписам частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати електроенергії протягом певного терміну після підписання сторонами акту купівлі-продажу чи після повернення одного примірника оригіналу акту продавцю.
Згідно з пунктами 4.3, 4.4, 4.5, 4.6 договору акти купівлі-продажу визначаються в якості підстави для розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.5.3 цього договору, несвоєчасне підписання чи не підписання покупцем акту за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленої електроенергії.
Таким чином, настання у відповідача обов'язку з оплати електроенергії не пов'язано з моментом підписання актів, оскільки умови договору №11572/01 від 31.08.2015 року не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акту купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та продав відповідачу різницю перетоків електричної енергії за період січень 2017р.-червень 2017р. у загальному обсязі 418761,800 тис. кВт/год. на загальну суму 809802212,91 грн.
Наявні у справі фізичні баланси електроенергії Донбаського регіону за період з січня по червень 2017 року, акти купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 31.01.2017р. на суму 275638686,06 грн. за січень 2017р., від 28.02.2017р. на суму 225676521,73 грн. за лютий 2017р., від 31.03.2017р. на суму 171597804,43 грн. за березень 2017р., від 30.04.2017р. на суму 126143857,12 грн. за квітень 2017р., від 31.05.2017р. на суму 7140474,25 грн. за травень 2017р., від 30.06.2017р. на суму 3604869,32 грн. за червень 2017р., довідка позивача про стан взаємних розрахунків між сторонами за електроенергію по договору в період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року станом на 31.10.2017 року у сукупності підтверджують заявлений до стягнення борг.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 року №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», диспетчерське (оперативно-технологічне) управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії і передача електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами на неконтрольованій території здійснюються Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго».
Згідно з пп. 1-2 п. 11. постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 року №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» веде окремо облік електричної енергії у точках обліку різниці перетоків електричної енергії, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості, та електричної енергії виробника, що має гарантії, надані законодавством, у точках обліку, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості; складає прогнозний та фактичний фізичний баланс електричної енергії об'єднаної енергетичної системи України, баланси електричної енергії окремо за контрольованою та неконтрольованою територією і надає відповідну інформацію оптовому постачальнику та усім сторонам багатостороннього договору.
Тобто, ДП «НЕК «Укренерго» є єдиним повноважним органом щодо складання, зокрема, фактичного фізичного балансу електричної енергії об'єднаної енергетичної системи України, а наявні в матеріалах справи фізичні баланси електроенергії на НКТ, що складені ДП «НЕК «Укренерго» в особі ВП «Донбаська електроенергетична система» та ВП «Північна електроенергетична система», є належними доказами, що підтверджують обсяги різниці перетоків електричної енергії, отриманої відповідачем.
Колегія суддів з огляду на викладене вважає висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 809802212,91 грн. правомірним та таким, що відповідає обставинам справи.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому вимогами ч.1ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 14849685,16 грн. за період з 15.02.2017 року по 31.10.2017 року за зобов'язаннями січня 2017р. - червня 2017р., інфляційних у розмірі 59298386,35 грн. за період з 15.02.2017р. по 31.10.2017р. за зобов'язаннями січня 2017р. - червня 2017р.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 14849685,16 грн. 3% річних за період з 15.02.2017р. по 31.10.2017 року та 59298386,35грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2017р. по 31.10.2017р. з відповідача на користь позивача, оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.
Щодо доводів апелянта про незастосування до спірних правовідносин ст.607 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.
В силу норм ч.4 ст.219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.
Згідно з п.7.1 договору у випадку виникнення обставин непереборної сили на території України, крім неконтрольованої території, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань, сторони звільняються від відповідальності за неможливість виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин.
Згідно ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п.1 ч.1 ст.263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі №904/6463/14 (№3-216гс15).
Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, Торгово-промислова палата листом №1153/05.0-5.4 від 18.11.2016 року проінформувала відповідача, що у відповідності до п.п.6.9, 6.14 Регламенту ТПП України, за результатами розгляду заяви і наданих ТОВ «ЛЕО» документів відносно неможливості виконання зобов'язань за договором від 31.08.2015 року №11572/01 з 15.07.2016 року, підстав для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) не вбачається (т.2, а.с.10).
Водночас, відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення АТО, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Стаття 607 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Таким чином, за даних та встановлених обставин справи, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст.607 Цивільного кодексу України, оскільки відсутня будь-яка законодавча заборона для відповідача щодо можливості невиконання взятих на себе та порушених останнім грошових зобов'язань з оплати вартості купованої електроенергії.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 року по справі №913/225/17 при розгляді аналогічних доводів відповідача, зазначено про безпідставне посилання скаржника на статтю 607 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені посилання і доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні ТОВ «ЛЕО» обставин непереборної сили та обставини, за яку жодна зі сторін не відповідає, і з настанням якої цивільне законодавство пов'язує припинення зобов'язання через неможливість його виконання.
Починаючи з травня 2015 року позивач не здійснює продаж відповідачу електроенергії на неконтрольовану державною владою територію згідно зі ст.23 Закону України «Про електроенергетику» та Постановою Кабінету Міністрів України №263 від 07.05.2015 року «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», а отже порушення виконання відповідачем зобов'язань за договором пов'язані з продажем електроенергії виключно на контрольовану державною владою територію.
Отже, проведення антитерористичної операції на території Луганської області та пов'язані із цим несприятливі наслідки не обумовлюють неможливість відповідача здійснювати господарську діяльність, не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за укладеним правочином та не перебувають у причинному зв'язку із несплатою відповідачем за договором №11572/01 від 31.08.2015 року, у межах спірних правовідносин, а тому підстави для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання спірних зобов'язань за договором №11572/01 від 31.08.2015 року відсутні.
Доводи апелянта про незастосування до спірних правовідносин ст.613 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідач обґрунтовує необхідність застосування норм ст.613 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин з посиланням на те, що нібито від позивача не надходило звернення про припинення різниці перетоків відповідно до змісту Постанови №263 (п.11) та п.2 розділу Порядку здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках їх обліку.
У згаданій статті 613 Цивільного кодексу України йдеться про дії кредитора, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, але про дії кредитора, наслідком яких є припинення виконання договору, у наведеній статті не вказується. Тобто, такі дії кредитора, та їх наслідки, не є предметом регулювання зазначеної статті.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, ТОВ «ЛЕО» зобов'язань за договором №11572/01 від 31.08.2015 року, позивач - ДП «Енергоринок», завчасно звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з листом №01/26-634 від 20.01.2016 року (т.2, а.с.42) щодо надання погодження на повне припинення різниці перетоків електроенергії на неконтрольовану територію з метою подальшого відповідного звернення до ДП «НЕК «Укренерго», з огляду на що прострочення кредитора не настало.
Таким чином, лист ДП «Енергоринок» від 20.01.2016 року №01/26-631 свідчить про вжиття кредитором залежних від нього заходів щодо недопущення ним прострочення у разі невиконання енергопостачальником зобов'язання щодо оплати в повному обсязі за куплену різницю перетоків електроенергії за розрахунковий місяць.
Крім того, аналогічні дії вчинялись позивачем, ДП «Енергоринок» у 2017 році, що підтверджується, зокрема, листом №01/26-816 від 23.01.2017 року (т.2, а.с.45).
Посилання апелянта на помилкове застосування ст.625 Цивільного кодексу України, у зв'язку із твердженням останнього, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення позивача, є безпідставним, оскільки враховуючи наявний факт прострочки відповідачем виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем, суд першої інстанції законно та обґрунтовано, керуючись нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, стягнув з ТОВ «ЛЕО» на користь ДП «Енергоринок» 59298386,35 грн. інфляційних нарахувань та 14849685,16 грн. 3% річних.
Стосовно доводів апелянта про преюдиціальність фактів, встановлених у рішеннях суддів за участю ТОВ «ЛЕО» та ДП «Енергоринок», суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства, доводи апелянта про заперечення преюдиціальності встановлених фактів у рішеннях суду у справах №910/5110/17 та №913/225/17 за участю ТОВ «ЛЕО» та ДП «Енергоринок», тобто тих самих осіб, що й у даній справі, є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо доводів апелянта про невизначеність виду фізичних балансів, наданих позивачем на підтвердження фактичних обсягів купівлі різниці перетоків електричної енергії, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з п.п.2 п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 року №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», ДП «НЕК «Укренерго»: складає прогнозний та фактичний фізичний баланс електричної енергії окремо за контрольованою та неконтрольованою територією і надає відповідну інформацію оптовому постачальнику та усім сторонам багатостороннього договору.
Фізичні баланси Донбаського регіону, складені відокремленим підрозділом Донбаською енергетичною системою та фізичні баланси по Північній ЕС, складеними Північною електроенергетичною системою (додатки №5-7 до позовної заяви) є фактичними фізичними балансами, які відображають отриману ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» різницю перетоків.
З приводу доводів апелянта щодо не надання об'єктивної оцінки таким доказам як: повідомленню про початок досудового розслідування у кримінальному провадженню за повідомленням ТОВ «ЛЕО» та висновку №30/04-18 від 30.04.2018 року комплексної судово-економічної експертизи із залученням фахівця в галузі електротехнічних комплексів та систем по господарській справі №913/960/17, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 п.1 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
У матеріалах справи немає документів (направлення обвинувального акту), які б підтверджували встановлення органами досудового розслідування фактів, зазначених в заяві про вчинення кримінального правопорушення.
Надане відповідачем повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016130440000354 не є належним доказом у розумінні ст.76 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує випадок та/або настання обставин непереборної сили, які впливають на можливість виконання ТОВ «ЛЕО» своїх грошових зобов'язань перед ДП «Енергоринок» або звільняють його від відповідальності за порушення таких зобов'язань, у зв'язку з цим, судом першої інстанції правомірно не взято таке повідомлення до уваги.
Наданий відповідачем висновок комплексної судово-економічної експертизи від 30.04.2018 року №30/04-18, який наявний у матеріалах справи (т.2, а.с.14-20), не спростовує існування заявленої до стягнення вартості електроенергії у сумі 809802212,91 грн.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі №913/960/17 без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі №913/960/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2019 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя М.М. Слободін
Суддя О.І. Терещенко