вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"12" лютого 2019 р. Справа№ 911/1951/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г.
суддів: Хрипуна О.О.
Агрикової О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Гаврилюк М.Д. довіреність № б/н від 22.01.15
від відповідача: не з'явився
вільний слухач: ОСОБА_3, НОМЕР_1 від 25.10.07
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича
на рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року (дата складення повного тексту 30.11.2018 р.)
у справі № 911/1951/18 (суддя Саванчук С.О.)
за позовом Дочірнього підприємства "Фірма Альтфатер Київ"
до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича
про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, пені та 3 % річних, -
Дочірнє підприємство "Фірма Альтфатер Київ" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог та заяв про відмову від позову в частині (поданих у зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості) просив стягнути з ФОП Домніка А.Г. боргу у розмірі 183343,10 грн., 18765,08 грн. втрат від інфляції, 36021,88 грн. 3 % річних та 63415,37 грн. пені (а.с.3-6, 94-95, 119-121, 175-177, 184-185).
Рішенням Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі № 911/1951/18 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Домніка А.Г. 183343,10 грн. основного боргу, 18 067,86 грн. інфляційних втрат, 6021,87 грн. 3 % річних, 62 905,75 грн. пені, 4 652,41 грн. судового збору, 20 426,73 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Прийнято часткову відмову від позову в частині стягнення 25 000,00 грн. основного боргу. У частині позовних вимог про стягнення 25 000,00 грн. основного боргу провадження закрито. В іншій частині позову відмовлено (а.с.201-212).
ФОП Домнік А.Г. звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2018 р. у справі №911/1951/18, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2018 р. (в частині стягнення 49 887,98 грн., нарахованих на вказану суму пеню, інфляційні та 3% річних, визначення розміру витрат на правничу допомогу та в частині визначення строку нарахування пені на іншу суму).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2019 року, апеляційна скарга ФОП Домніка А.Г. у судовій справі №911/1951/18 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.
21 січня 2019 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.) відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1951/18, розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича на рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі № 911/1951/18 призначено на 12 лютого 2019 року.
05 лютого 2019 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
12 лютого 2019 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення.
У судовому засіданні 12 лютого 2019 року представник Дочірнього підприємства "Фірма Альтфатер Київ" надав пояснення, в яких заперечував проти задоволення клопотання про зупинення провадження та апеляційної скарги і просив у їх задоволенні відмовити.
Представник ФОП Домніка А.Г. у судове засідання 12 лютого 2019 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у розумінні ст.ст. 120, 242 ГПК України та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", що підтверджується довідкою ПАТ "Укрпошта" про причину повернення поштового відправлення "за закінченням встановленого строку зберігання", а також тим, що ухвалу від 21.01.2019 р. про відкриття апеляційного провадження оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 24.01.2019 р. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79283439, а також клопотанням відповідача про зупинення, яке надійшло 12.02.2019 р.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.
Розглянувши клопотання про зупинення колегія суддів зазначає наступне.
У клопотанні про зупинення викладено прохання зупинити провадження у справі №911/1951/18 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №910/14540/18, яке мотивовано з огляду на те, що предметом розгляду справи №910/14540/18 є визнання недійсним договору, на підставі якого пред'явлено вимоги у даній справі.
Дослідивши долучену до клопотання про зупинення позовну заяву, колегія суддів зазначає, що позов у справі обґрунтовано невідповідністю на думку позивача договору №3834 вимогам законодавства.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України (якою обґрунтоване клопотання про зупинення) суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У пункті 4 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 р. у справі №911/1951/18, якою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду зазначено, що: "Учасники справи до 01 лютого 2019 року мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу та інші клопотання."
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 22 ст. 118 ГПК України).
Враховуючи викладене та те, що клопотання про зупинення подано відповідачем з порушенням передбаченого процесуальним законом строку та без відповідних клопотань на його поновлення, колегія суддів приходить до висновку про залишення зазначеного клопотання без розгляду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у клопотанні не обґрунтовано того, що визначена відповідачем підстава відноситься до передбачених ст. 227 ГПК України випадків щодо яких встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі та випадків, визначених ст. 228 ГПК України, якою визначено право суду щодо зупинення провадження у справі з урахуванням того, що відповідачем не обґрунтовано об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, з урахуванням того, що зібрані у даній справ докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, з огляду на що колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні заяви про зупинення провадження слід відмовити. Також колегія суддів зазначає про те, що в подальшому, за наявності відповідних підстав, відповідач не позбавлений права звернутись з метою перегляду рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права встановила наступне.
03 жовтня 2016 року між Дочірнім підприємством "Фірма Альтфатер Київ" (далі - позивач), як виконавцем та ФОП Домніком А.Г. (далі-відповідач), як замовником укладено договір на вивезення твердих побутових відходів № 3834 (далі-Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є послуги по вивезенню виконавцем твердих побутових відходів (а.с. 14-16).
Згідно з пунктом 2.1. Договору виконавець зобов'язується надати в оренду замовнику технічно справні контейнери об'ємом 1,1 м. куб. в кількості, вказаній в додатку № 1 протягом 5 календарних днів з дати підписання додатку.
Відповідно до п. 4.1 Договору, вартість використання, вивезення одного контейнера для ТПВ обсягом 1,1 м куб. складає 56,10 гривень, в т.ч. ПДВ 9,35 гривень.
За змістом п. 4.4.-4.6 Договору у разі підвищення в період дії договору тарифів на паливо, утилізацію відходів або інших витрат, що мають відношення до предмету даного Договору, а також, прийняті Київської Міської Державної Адміністрації (КМДА) додаткові нормативні документи щодо ціноутворення, вартість послуг (робіт) перераховується Виконавцем і доводиться до відома Замовника в письмовій формі протягом 10-ти днів. У випадку, якщо Замовник не повідомив в письмовій формі в 10-ти денний строк про незгоду з новими тарифами, виконавець продовжує роботу та нарахування за новими тарифами. У випадку, якщо Замовник не згоден з новими тарифами, він зобов'язується в письмовій формі повідомити про: відмову протягом 2-х днів з дати отримання письмового повідомлення від Виконавця про зміну тарифів, та погодити можливість подальшої співпраці з Виконавцем.
Згідно з п. 6.4. Договору за прострочення виконання зобов'язань за цим договором винна сторона зобов'язана сплачувати іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань.
30 грудня 2016 року сторонами підписано та скріплено печатками Додаткову угоду №02 до Договору 3834 від 30.09.2016 р., у п. 1 якої визначено, що за умови утилізації відходів, які вивозяться з об'єктів замовника, на офіційний місцях утилізації Київської області (полігонах смт. Бородянка, смт. Макарів, смт. Димер, с. Старі Петрівці), вартість вивезення та утилізації ТПВ контейнером об'ємом 1.1 м.куб. складає 65,34 грн. у т.ч. ПДВ 10,89 грн. Ця додаткова угода набуває чинності з 01.01.2017 р. (а.с. 20). Вказану додаткову угоду долучено позивачем до позовної заяви.
27 грудня 2017 року сторонами укладено додаткову угоду № 2018Т згідно з якою вартість вивезення та утилізації 1 м. куб твердих побутових відходів становить 72,73 грн. з ПДВ, тобто, вартість вивезення та утилізації одного контейнера для твердих побутових відходів об'ємом 1,1 м. куб. складає 80,00 грн., в тому числі ПДВ 13,33 грн., що підтверджується підписами уповноважених представників сторін та відтиском печаток підприємств. У додатковій угоді №2018Т зазначено, що вона набуває чинності з 01.01.2018 (а.с. 141-142). Яку надано разом з відповіддю на відзив відповідача на позовну заяву, на спростування викладених у ньому доводів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором на вивезення твердих побутових відходів № 3834 з оплати вартості послуг.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що "позивач змусив відповідача приєднатись до запропонованих позивачем вимог спірного договору №3834". Відповідач вказує, що суд першої інстанції прийняв встановлену додатковою угодою №2 від 30.12.2016 р. до Договору вартість вивезення та утилізації ТПВ на рівні 65,34 грн., відповідач вказує, що цю додаткову угоду позивачем надано з порушенням вимог ГПК, не подано разом з позовною заявою та те, що вона відсутня у відповідача та не підписувалась ним. З посиланням на те, що позивачем необґрунтовано збільшено вартість наданих позивачем послуг за період з січня по березень 2018 року, відповідач вказував на відсутність підстав для стягнення 49887,98 грн. та відповідно нарахованих на вказану суму пені, 3% річних та інфляційних втрат. Також відповідач до вимог про стягнення пені просить застосувати ст. 258 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, у відзиві на неї позивач вказує на те, що Додаткову угоду №2 надано ним разом з позовною заявою та те, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідач на відсутність у нього такого документу чи його не підписання не посилався. Спростовуючи доводи відповідача про збільшення позивачем в односторонньому порядку вартості послуг з 01.01.2018 р. до 80 грн. за контейнер позивач посилається на підписану сторонами додаткову угоду №2018Т. також позивач вказує на те, що відповідач на підставі вказаної додаткової угоди підписав всі акти виконаних робіт після її укладення, не заперечував щодо ціни послуг та підписав всі акти звірок взаємних розрахунків без будь-яких заперечень, що також вказує на те, що вказані доводи викладені в апеляційній і в цій частині є необґрунтованими. Також позивач вказує, що пеню нараховано ним з урахуванням встановлених договором умов, яким визначено, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Оскільки відповідачем оскаржується рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 49 887,98 грн., нарахованих на вказану суму пеню, інфляційні та 3% річних, визначення розміру витрат на правничу допомогу та в частині визначення строку нарахування пені на іншу суму (без її конкретизації), з урахуванням ч. 1 ст. 269 ГПК України, межами перегляду судом апеляційної інстанції є рішення суду першої інстанції в частині задоволення зазначених вказаних позовних вимог.
З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач фактично не заперечує проти здійсненого позивачем розрахунку та не спростовує факт підписання Актів наданих послуг (а відповідно і їх прийняття), проте зазначає про відсутність підстав враховувати положення в т.ч. Додаткових угод до нього №02 та № 2018Т.
Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору № 3834 від 03.10.2016 р., Додаткової угоди №02 від 30.12.2016 р. та № 2018Т від 27.12.2017 р. до нього недійсним в судовому порядку, колегія суддів вважає недоведеним факт недійсності зазначеного Договору та додатків до нього та виходить з того, що вказаний правочин є правомірним. Доказів примусу відповідача до укладення Договору та Додаткових угод до нього - відповідачем до матеріалів справи не надано.
При цьому є безпідставними доводи відповідача про подання позивачем Додаткової угоди №02 від 30.12.2016 р. та № 2018Т від 27.12.2017 р. з порушенням визначених законодавством строків оскільки додаткову угоду №02 подано позивачем разом з позовною заявою, а №2018Т - разом з відповіддю на відзив відповідача на позовну заяву, на спростування викладених у ньому доводів, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 08.11.2018, якою задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу додаткової угоди № 2018Т від 27.12.2017 до договору № 3834 від 30.09.2016 "На вивезення твердих побутових відходів" для огляду у судовому засіданні.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 4.3 Договору оплата послуг виконавця здійснюється згідно актів виконаних робіт в гривнях щомісяця в розмірі 100% вартості до 15 числа поточного місяця. У випадку прострочення строків оплати більше 2 разів, подальше обслуговування здійснюється за попередньою оплатою послуг.
Враховуючи викладені обставини, здійснення позивач нарахувань вартості послуг на підставі в т.ч. Додаткової угоди №02 від 30.12.2016 р. та № 2018Т від 27.12.2017 р., які підписані відповідачем та скріплені його печаткою є правомірними, а доводи відповідача про завищення позивачем вартості наданих позивачем послуг за період з січня по березень 2018 року на 49887,98 грн. - є безпідставними, а вказані документи є підставою для визначення ціни наданих послуг.
Крім того, підписані та скріплені печаткою відповідача без зауважень та заперечень акти наданих послуг містять загальну вартість наданих послуг та кількість контейнерів (обсяг наданих послуг), з на що, з урахуванням умов договору колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач був проінформований щодо ціни прийнятих ним послуг.
У період з 31.07.2017 р. по 31.03.2018 р. позивачем надано, а відповідачем прийнято послуг згідно договору №3834 на загальну суму 963667,88 грн. що підтверджується Актами наданих послуг №12870 від 31.07.2017 на суму 94939,02 грн., №14653 від 31.08.2017 р. на суму 98924,76 грн., №16514 від 30.09.2017 р. 130941,36 грн. №18574 від 31.10.2017 на суму 121663,08 грн., №20539 від 30.11.2017 на суму 120421,62 грн., №22335 від 31.12.2017 на суму 124538,04 грн., №1485 від 31.01.2018 р. на суму 152080 грн., №3303 від 28.02.2018 р. на суму 74720 грн., №5319 від 31.03.2018 р. на суму 45440 грн. (а.с. 35-43).
17 квітня 2018 року сторонами підписано та скріплено печатками акт звіряння розрахунків за період з 01.12.2017 по 17.04.2018 відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором №3834 становить 268343,10 грн. (а.с. 34).
Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках позивача підтверджується, що до моменту звернення позивачем з позовом відповідачем сплачено за надані за договором №3834 грн. послуги 768468,44 грн. (а.с. 48-62).
Отже на 17.04.2018 р. за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 268343,10 грн.
Після підписання вищезазначеного акту, відповідачем сплачено грошові кошти в рахунок погашення заборгованості: 25.04.2018 - 30000,00 грн. (4600,00 грн. з яких зараховано в погашення основного боргу за Договором №3834СТ від 30.09.2018, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з рахунку позивача та актом звіряння розрахунків (а.с. 145) та довідкою позивача (а.с. 174), 27.04.2018 - 10000,00 грн., 05.05.2018 - 4600,00 грн., 14.05.2018 - 5000,00 грн., 10.09.2018 у розмірі 5000,00 грн., 12.09.2018 у розмірі 5000,00 грн., 02.10.2018 у розмірі 5000,00 грн., після закриття підготовчого провадження: 17.10.2018 у розмірі 10000,00 грн., 13.11.2018 у розмірі 10000,00 грн., 15.11.2018 у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 44-47, 63-64, 96-98, 122-123, 178-179, 186).
Викладене свідчить про наявність у відповідача перед позивачем у розмірі 183343,10 грн., з огляду на що позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати, позивачем нараховано пеню у розмірі 63415,37 грн. відповідно до пункту 6.4. Договору, 3 % річних у розмірі 6021,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 18765,08 грн.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 та Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі №910/22541/17, від 10.04.2018 р. у справі №916/804/17.
Згідно з п. 6.4. Договору за прострочення виконання зобов'язань за цим договором винна сторона зобов'язана сплачувати іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Таким чином п. 6.4. Договору відповідає вимогам зазначеної норми права, а відповідно сторонами у вказаному п. договору визначено сторони строк нарахування і розміру пені за прострочення виконання сторонами зобов'язань за цим договору, а доводи апеляційної скарги відповідача у вказаній частині є безпідставними.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с. 110-112).
Спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Враховуючи викладені обставини та те, що з позовом до суду позивач звернувся 05.09.2018 р., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закінчення річного терміну позовної давності до вимог, щодо пені, нарахованої та пред'явленої до стягнення на платіж у розмірі 186012,82 грн. з датою початку прострочення - 03.09.2017, стосовно інших періодів нарахування, строк позовної давності не сплинув.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягненню підлягає пеня у розмірі 62905,75 грн. (замість 63415,37 грн.), 3 % річних у розмірі 6021,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 18067,86 грн. (замість 18765,08), а відповідно вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі №911/1951/18 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича на рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі №911/1951/18 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича на рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі №911/1951/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20 листопада 2018 року у справі №911/1951/18 залишити без змін.
3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті збору за подання скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Домніка Андрія Григоровича.
4. Справу №911/1951/18 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя М.Г. Чорногуз
Судді О.О. Хрипун
О.В. Агрикова
Дата складення повного тексту - 14.02.2019 р.