Справа № 759/7123/18 Головуючий в суді І інстанції Величко Т.О.
Провадження № 22ц-824/1934/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
14 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
У травні 2018 року представник АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 відповідно до підписаної анкети-заяви від 28 лютого 2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 31 березня 2018 року він має заборгованість у розмірі 108 046, 70 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 108 046, 70 грн. заборгованості за кредитним договором та 1762, 00 грн. судових витрат.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, однак відповідач не мав змоги звернутися до суду із заявою про застосування строків позовної давності, оскільки справа розглядалася у порядку письмового провадження, та будучи юридично не освіченим, подавав суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак так і не встиг залучити свого представника до ухвалення судового рішення у справі, що, на його думку, є поважною причиною для звернення із заявою про застосування таких строків до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав своїх обов'язків щодо повернення кредитних коштів, тому позов підлягає задоволенню.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 відповідно до підписаної анкети-заяви від 02 грудня 2009 року, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених вказаним договором.
Проте, позивач вважає, що відповідач належним чином не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 108 046, 70 грн.
Також позивач надав суду витяги із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг. При цьому, копії тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг не підписані відповідачем однак довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів льотного періоду» містить підпис відповідача (а.с.9).
З вказаної довідки вбачається погодження між сторонами відсоткової ставки у розмірі 30 % на рік, неустойки та комісії.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 подавав до суду першої інстанції заяву від 30 серпня 2018 року, в якій вказував про те, що юридично себе без адвоката не має можливості, просив суд відкласти розгляд справи та проводити його за участі відповідача (а.с.51). Однак, місцевий суд розглянув справу у порядку письмового провадження та 07 вересня 2018 року ухвалив оскаржуване рішення.
Крім того, ОСОБА_3 через свого представника разом із апеляційною скаргою подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що не мав об'єктивної змоги подати до місцевого суду дану заяву, посилався також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду № 14-59цс18від 17 квітня 2018 року, відповідно до якої якщо відповідач не брав участі у розгляді справи, то у суду апеляційної інстанції є підстави для вирішення заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Так, 29 лютого 2011 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав кредит на строк, що відповідає строку дії картки, тобто до 28 лютого 2014 року включно, які зобов'язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 30, 00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому переривання позовної давності можливо лише в межах строку позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 вказаного Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не брав участі у розгляді справи, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
При цьому, колегія суддів враховує, що місцевий суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що він особисто не зможе захистити свої права та інтереси без свого представника, подавши при цьому клопотання про відкладення розгляду справи, а тому, на думку колегії, підстави, з яких апелянтом не було подано заяву про застосування строків позовної давності, є поважними.
Викладене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові № 14-59цс18 від 17 квітня 2018 року.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що строк дії платіжної картки і, відповідно, строк дії кредитного договору закінчився 28 лютого 2014 року, а банк звернувся до суду з позовом 10 травня 2018 року, чим порушив встановлений законом строк для звернення до суду із цим позовом. Доказів того, що кредитний договір було переукладено на новий строк, що сторони узгодили інші строки позовної давності, а також переривання строку позовної давності банком не надано, відтак наявні підстави для застосування позовної давності, про що заявлено відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ - 14360570) на користь ОСОБА_3 (ІПН - НОМЕР_1) 2 643 грн. 00 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: