Справа № 761/40939/18 Головуючий у 1 інстанції: Волошин В.О.
Провадження № 22-ц/824/3366/2019 Доповідач: Шебуєва В.А.
13 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Чобіток А.О., Українець Л.Д.,
секретар Майданець К.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення його позову до ОСОБА_3 про визнання права власності,-
В жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності. Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1
04 грудня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1; заборони будь-яким особам, у тому числі органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, у тому числі і щодо майнових прав на дану квартиру, та будь-які дії щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомого майна, а також майнових прав на нього. Зазначив, що відповідач може відчужити спірну квартиру. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказану ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його заяви через відсутність актуальних відомостей, що спірна квартира належить відповідачу ОСОБА_3 До заяви він додав копії договору дарування квартири від 15 грудня 2011 року та договору про внесення змін до договору дарування від 15 грудня 2011 року, у яких вказано, що ОСОБА_3 є власником квартири. За наявності певних сумнівів суд міг викликати його в судове засідання для надання пояснень та додаткових доказів.
В судове засідання ОСОБА_2 та його представник не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.
Представник ОСОБА_3 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Вислухавши пояснення представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишення без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було надано актуальної інформації про власника квартири АДРЕСА_1, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ризику невиконання рішення суду у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до змісту наведених норм, метою забезпечення позову є забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову ОСОБА_2 є визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1
Разом з тим, рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно не підлягає примусовому порядку у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Його виконання здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстратором на підставі заяви зацікавленої особи.
Відтак, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборона на вчинення реєстраційних дій щодо вказаної квартири ніяким чином не є належним забезпеченням способом виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення прав або інтересів позивача у разі задоволення позову.
Крім того, позивачем не було надано актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири квартиру АДРЕСА_1 на яку просив накласти арешт. До позовної заяви позивачем було долучено копію договору дарування квартири від 15 грудня 2011 року та договору про внесення змін до договору дарування від 15 грудня 2011 року, у яких вказано, що власником квартири є ОСОБА_3 Проте, з дня укладення вказаних договорів до дня звернення із заявою про забезпечення пройшло майже сім років. З вказаних договорів неможливо перевірити наявність щодо квартири прав третіх осіб або обтяжень.
ОСОБА_2 не надав відповідного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і до апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування ухвали суд першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2019 року.
Головуючий Шебуєва В.А.
Судді Чобіток А.О.
Українець Л.Д.