12 лютого 2019 року місто Київ.
Справа 756/10427/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1096/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.
при секретарі: Гордійчук Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року (у складі судді Андрейчука Т.В., повний текст рішення складено 19 листопада 2018 року)
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,-
У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 18 серпня 2007 року до 30 березня 2011 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем.
У подружжя народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з нею.
Стверджувала у позовній заяві, що вона має намір з сином ОСОБА_3 з 10 грудня 2018 року по 20 грудня 2018 року поїхати на відпочинок до Арабської Республіки Єгипет, а з 28 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року - до Держави Ізраїль.
Проте батько дитини ОСОБА_1 відмовився надавати дозвіл на виїзд сина за кордон у супроводі матері. Вважає, що ухилення ОСОБА_1 від надання згоди на виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 за кордон у супроводі матері суперечить інтересам дитини.
З цих підстав ОСОБА_2 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_3 до Держави Ізраїль без згоди батька ОСОБА_1 з 28 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року. Вимоги щодо дозволу на поїздку в Єгипет позивач не підтримала.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька задоволено частково.
Надано дозвіл на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Держави Ізраїль без згоди батька ОСОБА_1 у супроводі матері ОСОБА_2 строком на 14 днів - з 28 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В скарзі посилався на те, щопозивач не довела вчинення перешкод відповідачем у наданні дозволу на виїзд дитини. Суд не прийняв до уваги докази, відповідно до яких порушено кримінальну справу, щодо позивача за зверненням відповідача, а тому позивач може виїхати за кордон з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Інші учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав, та пояснив, що відповідачу відомо, що позивач підтримує подружні стосунки з чоловіком, який проживає в Ізраїлі, а тому вона може вивезти дитину на постійне місце проживання до іншої держави з метою позбавити батька права участі у вихованні сина.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, врахувавши положення ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що18 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №2321 (а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 (а. с. 9).
За рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2011 року шлюб, укладений між сторонами справи, було розірвано.
Встановлено, що 27 жовтня 2017 року Оболонським районним судом м. Києва у справі №756/8253/16-ц ухвалено рішення, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 (а. с. 13-18).
Також судом встановлено, що відповідач відмовляється надати дозвіл на поїздку сина до держави Ізраїль на зимові канікули з 28 грудня 2018 року до 10 січня 2019 року, що порушує права дитини.
Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку про те, що обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновки суду першої інстанції про порушення прав позивача та неповнолітньої дитини, відмовою в наданні дозволу батьком на виїзд за кордон, відповідають встановленим обставинам та вимогами матеріального права.
Доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності вчинення відповідачем перешкод у виїзді сина за кордон у супроводі матері, колегія суддів не приймає, оскільки ця обставина була визнана в судовому засіданні апеляційного суду представником відповідача, який пояснив, що його довіритель не надав дозвіл на виїзд у грудні 2018 року дружині з сином до Ізраїлю, після того, як отримав позовну заяву, так як дружина перешкоджає йому у спілкуванні з сином, з приводу чого існує інший судовий спір.
Доводи скарги з приводу того, що позивач має намір уникнути кримінальної відповідальності є недоведеними. Внесення до ЄРДР інформації з приводу кримінального провадження не позбавляє позивача права виїхати на відпочинок за межі України, якщо останній не обрано міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.
Доводи скарги в частині того, що виїзд сина з матір'ю на період канікул до Ізраїлю не відповідатиме інтересам дитини, та порушуватиме права батька, колегія суддів не приймає, виходячи з наступного.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейського суду з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір'ю (проти чого відповідач не заперечує),а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, колегія суддів погоджується з висновком, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір'ю до держави Ізраїль без згоди батька ОСОБА_1 у супроводі матері ОСОБА_2 строком на 14 днів - з 28 грудня 2018 року по 10 січня 2019 року, відповідало найкращим інтересам дитини.
Колегія суддів враховує, що відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що син не мав бажання їхати з матір'ю на відпочинок до Ізраїлю. Не надано суду також і доказів, що такий виїзд порушив би права дитини. Доводи про намір вивезти дитину за кордон на постійне місце проживання є лише припущеннями відповідача.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги відповідачу не відшкодовується. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з для її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2019 року.
Головуючий Судді: