19 грудня 2018 року Справа № 160/8216/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кучми К.С.
при секретарі - Чорній М.В.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
представника третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.11.2018 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, які полягають у відмові надати йому дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання на території України; зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання на території України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він у 2000 році прибув на територію України з метою постійного проживання та йому було надано посвідку на постійне проживання в Україні, терміном дії безстроково. 08.04.2014 року він був знову документований посвідкою на постійне проживання, серії 1Н № 039895, терміном дії - безстроково, у зв'язку із втратою попередньої. 22.02.2017 року, з невідомих йому підстав, відповідачем було прийнято рішення № 9 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку. Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, він оскаржив його до суду, внаслідок чого, було визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 9 від 22.02.2017 року згідно з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 року по справі № 804/4578/17.
Позивач також зазначив, що він 01.06.2018 року, через свого представника, звернувся до відповідача із заявою про виконання постанови суду від 19.04.2018 року, у тому числі внесення необхідної інформації щодо чинності дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання до відповідних реєстрів та баз даних, повідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування рішення № 9 від 22.02.2017 р. Адже попереднє звернення до ДПС України довело, що на виконання вказаного судового рішення відповідач не надсилав до нього документів щодо вилучення з відповідної бази даних інформації про те, що видана йому посвідка на постійне проживання є дійсною. Проте відповідач, листом без дати і номеру повідомив, що в постанові суду від 19.04.2018 р. відсутня вимога про поновлення його порушених прав, а отже така вимога не підлягає виконанню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 року було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання по справі. Цією ж ухвалою залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Зазначила, що позбавлення позивача документального підтвердження законних прав перебування на території України, позбавляє його не лише особистих й громадянських прав, а може призвести до розлучення з рідною донькою, що є неприпустим обмеженням його сімейних прав, встановлених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та прав його доньки на проживання з рідним батьком, закріплене, зокрема, статтею 9 Конвенції про права дитини.
Представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнала та зазначила, що відповідно до пункту 19 Порядку №1983 особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні. При цьому заявник повинен особисто звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання хоч би один раз - для подання заяви про надання дозволу на імміграцію чи для отримання посвідки (у тому разі коли із поважних причин він не зміг подати заяву про надання дозволу на імміграцію особисто). Згідно з п.32 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 321 до заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Представник відповідача також зазначила, що позивач повторно не звертався із заявою та необхідним переліком документів для оформлення посвідки на постійне проживання, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача при ухваленні рішення по справі покладалася на розсуд суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, 01.06.2018 року позивач, через свого представника, письмово звернувся до відповідача про виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 року по справі № 804/4578/17, у тому числі внесення необхідної інформації щодо чинності дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання до відповідних реєстрів та баз даних, повідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування рішення № 9 від 22.02.2017 р.
ГУ ДМС України в Дніпропетровській області листом без дати і номеру повідомило, що в постанові суду від 19.04.2018 р. по справі № 804/4578/17 відсутня вимога про внесення даних про дійсність посвідки до відповідних реєстрів, а отже така вимога не підлягає виконанню.
Крім того, відповідач в листі зазначив, що відповідно до Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затвердженого постановою КМУ від 26 грудня 2002 р. № 1983 внесення інформації щодо чинності дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання до відповідних реєстрів та баз даних, повідомлення Державної прикордонної служби України у випадках скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію не передбачено.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі ст.2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07.06.2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.6 Закону України "Про імміграцію", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).
Відповідно до п.п.2 п.2 цього Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно з п.12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм видно, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Судом встановлено, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року по справі № 804/4578/17 скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 задоволений, а саме: визнано протиправним та скасоване рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області № 9 від 22.02.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В зазначеному рішенні суду від 19.04.2018 року зазначено, що судом першої інстанції по справі №804/4578/17 встановлено, учасниками справи не оспорюється та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у 2000 році до України (м.Дніпро) прибув громадянин ОСОБА_5 з метою постійного проживання. Після його звернення до ВГІРФО ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні на підставі п.3 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", як особі, що змушена була залишити місце постійного проживання в АР Абхазія ОСОБА_5, 25.12.2009 на підставі абз.3 п.4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" йому було видано посвідку на постійне проживання в Україні, серії ДП № 5924/1202, терміном дії безстроково. У зв'язку із втратою вищевказаної посвідки, після повторного звернення до відповідача із заявою про видачу посвідки, 08.04.2014 громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6 був знову документований посвідкою на постійне проживання, серії ІН № 039895, терміном дії - безстроково. При цьому висновком перевірки законності отримання посвідки на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6 від 30.06.2016 та висновком за результатами розгляду матеріалів справи громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4 про отримання посвідки на постійне проживання в Україні від 15.08.2016 було визначено, що документування громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 посвідкою на постійне проживання є таким, що у повному обсязі відповідає законодавству України. З висновку "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" від 22.02.2017 вбачається, що 31.01.2017 від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області до відповідача надійшло подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6, який перебуваючи на території України планує вчиняти дії кримінального характеру на шкоду життєво важливим інтересам України, надає вказівки членам свого злочинного угрупування на вчинення відповідних протиправних деструктивних дій, які можуть призвести до росту соціальної напруги та дестабілізації криміногенної обстановки у Дніпропетровському регіоні. Тому, відповідачем було зроблено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку серії ІН № 039895, видану 08.04.2014. 22.02.2017 відповідачем було прийнято оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого йому на підставі п.3 ст.12 Закону України "Про імміграцію" з підстав того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку України.
В зазначеному рішенні суду від 19.04.2018 року по справі № 804/4578/17 також зазначено, що в порушення зазначених норм, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення, не вбачались обставини, зокрема, тієї обставини, що позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (на момент прийняття спірного рішення позивач очікував народження дитини), яка народилась 03 липня 2017 року в м.Дніпро та згідно з п.3 ч.3 ст.6 Закону України «Про імміграцію» має право на імміграцію в Україну як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Таким чином, відповідачем, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача у виниклих обставинах. Такими наслідками відповідно до ч.13 Закону України «Про імміграцію» є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно ст.14 Закону України «Про імміграцію», особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж, через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. Окрім іншого, суд враховує те, що відповідачем при прийнятті рішення також не в повній мірі ідентифіковано особу, щодо якої розглядалося питання про скасування дозволу на імміграцію, а саме: не вказано повне прізвище та ім'я по батькові позивача.
В силу ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у відмові надати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання на території України, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.1 п.2.1. Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 р. № 681, право на отримання посвідки на постійне проживання мають іноземці та особи без громадянства, які відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрували в Україну на постійне проживання. Згідно з п.2.11. вказаного Тимчасового порядку, у видачі посвідки на постійне проживання відмовляється у випадках, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання.
Так, перевіряючи зазначений вище лист без дати і номеру відповідача на відповідність ч.2 ст.2 КАС України. Зі змісту даного листа видно, що у задоволенні прохання позивача було відмовлено не з тих причин, що не надано необхідного переліку документів, а саме тому що, на думку відповідача його окремо не зобов'язано поновити права ОСОБА_4 згідно рішення суду від 19.04.2018 року по справі № 804/4578/17. До того ж сама відповідь не містить роз'яснень, яким чином позивач має поновлювати свої права, і у який спосіб та/або за допомогою яких звернень та/або документів, або шляхом вчинення певних дій. В даному випадку рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію, за результатами розгляду зазначеної справи № 804/4578/17 було скасоване. Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 року набрала законної сили з дати її прийняття.
Таким чином, суд вважає за можливе визнати протиправними дії відповідача в частині, які полягають у відмові надати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання на території України, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання стосовно надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання на території України є саме дискреційними повноваженнями міграційної служби, а отже суд своїм рішенням не може підміняти рішення відповідача. Тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд вважає за можливе лише зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача, щодо надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до норм Закону України «Про імміграцію».
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, які полягають у відмові надати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на імміграцію в Україну.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до норм Закону України «Про імміграцію».
У задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 287 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення складений 28.12.2018 року.
Суддя ОСОБА_7