Провадження № 2/359/254/2019
Справа № 359/1022/18
Іменем України
29 cічня 2019 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Івченко В.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Мельника М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» про стягнення заробітної плати, індексації заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за порушення термінів розрахунку,-
07 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, яким, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19 лютого 2018 року, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 109871 грн. 68 грн., невиплачену заробітну плату разом з індексацією в розмірі 9884 грн. 79 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5201 грн. 54 коп., а також понесені при зверненні до суду судові витрати.
Вимоги обгрунтовано тим, що з 2003 року позивач обіймала посаду комерційного директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» (далі по тексту - ТОВ «ІЗОТЕХ»). На підставі рішення загальних зборів від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на період з 12 жовтня по 31 грудня 2017 року була відсторонена від займаної посади і від виконання покладених на неї повноважень.
Відсторонення відбулось під час перебування позивача у відпустці. Відповідний протокол і наказ про відсторонення до відома ОСОБА_3 доведено не було. Після виходу з відпустки, і у подальшому, позивача не було допущено до робочого місця.
17 січня 2018 року позивач отримала лист відповідача, з якого дізналась, що на підставі протоколу загальних зборів від 21 грудня 2017 року та наказу ТОВ «ІЗОТЕХ» за № 21/12
17-2 її звільнено з займаної посади з 21 грудня 2017 року та запропоновано прибути до товариства для отримання трудової книжки.
Трудову книжку позивач отримала 25 січня 2018 року, однак розрахунок з нею проведено так і не було.
У зв'язку з цим, ОСОБА_3, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року просить суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за 272 календарних днів невідбутої відпустки за період з 2012 по 2016 рік, яка становить (403,94 х 272) 109871 грн. 68 коп.
Також на підставі ст. 47, 116, 117 КЗпП України просить за період з 02 лютого 2018 року стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5201 грн. 54.
На підставі ст. 116 КЗпП України позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену, за грудень 2017 року заробітну плату разом з її індексацією, який дорівнює 9884 грн. 79 коп.
Позивач, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, заяв чи клопотань на адресу суду не направила.
Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх з підстав наведених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав наведених у відзиві та з урахуванням доказів, приєднаних до нього.
Суд на підставі ст. 223 ЦПК України та зважаючи на думку сторін, розгляд справи провів у відсутність ОСОБА_3
Допитана в якості свідка ОСОБА_3 показала суду, що в період з травня 2003 року по грудень 2017 року працювала у ТОВ «ІЗОТЕХ» та обіймала посаду комерційного директора. Під час перебування у відпустці у жовтні 2017 року її було відсторонено від займаної посади. Про цей факт свідку стало відомо від головного бухгалтера ОСОБА_4, яка в телефонній розмові зазначила, що на товариство увірвались невідомі люди та встановили охорону. Крім того, бухгалтер направила свідку на електронну адресу витяг з реєстру, в якому було зазначено про відсторонення ОСОБА_3 від виконання обов'язків за посадою комерційного директора.
28 листопада 2017 року свідок разом з чоловіком ОСОБА_5, який обіймав посаду генерального директора, приїхали до ТОВ «ІЗОТЕХ», однак працівники охоронної фірми не впустили їх на територію та нічого не пояснили. З того часу свідок не мала жодного доступу до товариства та документації, що зберігалась у ньому.
В січні 2018 року ОСОБА_3 отримала лист, яким її повідомили про звільнення з 21 грудня 2017 року. Через тиждень свідок отримала трудову книжку, однак розрахунок при звільненні з нею так і не провели та розрахункових листів чи довідок про наявну заборгованість не видали.
Свідок повідомила також, що відрядження або відпустки завжди оформлялись товариством шляхом видачі відповідного наказу та нарахування сум на заробітну картку. Підтвердила, що перебувала у січні та жовтні 2017 року у відпустках за період 2013, 2014 та частково за 2015 роки проте, повідомити суду тривалість цих відпусток (кількість календарних днів), не змогла.
ОСОБА_3 показала суду, що за ведення кадрової та бухгалтерської документації до липня 2017 року відповідала головний бухгалтер ОСОБА_4. Поїздки до Греції в більшості випадків були в службових цілях, однак кошти на відрядження не виплачувались, оскільки у товариства були скрутні фінансові часи.
Щодо тривалості та кількості днів, на які ОСОБА_3 мала право йти раз на рік у оплачувану щорічну відпустку свідок точно не знає, але вважає, що до неї застосовуються загальні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустку».
ОСОБА_3 зазначила також, що після її звільнення на заробітну карту від ТОВ «ІЗОТЕХ» було нараховано та виплачено лише вихідну допомогу при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку, що становить 31209 грн. 24 коп. Інші суми, належні їй до виплати при звільненні, товариством і досі не перераховані на заробітну карту.
Допитана в якості свідка ОСОБА_4 показала суду, що наразі працює бухгалтером в ТОВ «Хілл груп». В період з грудня 2012 року по 25 жовтня 2017 року працювала головним бухгалтером у ТОВ «ІЗОТЕХ». З 21 лютого по 26 жовтня 2018 року працювала у відповідача на посаді бухгалтера - експерта.
Свідок повідомила, що ОСОБА_3 ходила у відпуски рідко, останні два рази в січні та жовтні 2017 року, проте їх тривалість чи кількість днів, протягом яких позивач була у відпустці, як і період за який ОСОБА_3 брала відпустки, свідок пригадати не змогла. Зазначила також, що підставою направлення працівника у відпустку слугувала особиста заява та наказ про надання відпустки. У зв'язку з цим, відповідно, нараховувались та сплачувались відпускні.
Частина фінансової та бухгалтерської документації ТОВ «ІЗОТЕХ» знаходилась в обслуговуючій бухгалтерію відповідачпа ТОВ «Віннком-брейн». Як тільки свідок отримала наказ про звільнення ОСОБА_3, вона засобами електронного зв'язку направила його до цієї компанії для проведення нарахувань при звільненні.
ОСОБА_4 підтвердила, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3, останній було нараховано заробітну плату разом з індексацією та відпускні за невідбуті дні щорічної відпустки.
Свідок не знає достеменно чи виплатили ОСОБА_3 нараховані суми, однак ОСОБА_4 впевнено ствердила, що всі належні до виплати при звільненні суми були нараховані звільненій та з них по належним фондам відраховано податки.
Також ОСОБА_4 повідомила суду, що ОСОБА_3 часто була відсутня на роботі, проте їй як свідку і головному бухгалтеру, невідомо чи перебувала в цей час позивач у службових відрядженнях на території України чи поза її межами.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, подані сторонами на підтвердження вимог чи заперечень, прийшов переконання, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що позивач в період з 19 травня 2003 року обіймала посаду комерційного директора у ТОВ «ІЗОТЕХ» та 21 грудня 2017 року була звільнена з неї. Наведене не заперечується і не спростовується сторонами, а також підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_3, копією наказу № 8 від 19 травня 2003 року про зарахування на посаду, наказом № 21/12/17-2 про її звільнення та протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ІЗОТЕХ» від 21 грудня 2017 року (а.с. 8-14, 17, 86-88т. 1).
Про своє звільнення позивач дізналась з листа ТОВ «ІЗОТЕХ» від 21 грудня 2017 року, яким через відсутність ОСОБА_3 в день звільнення на робочому місці, останній було направлено наказ про звільнення та повідомлено про необхідність прибути до товариства для отримання трудової книжки (а.с. 15-16т. 1).
Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_3 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 11 жовтня по 30 листопада 2017 року за період 2014 - 2015 років. Наведене не заперечується сторонами та підтверджується : заявою про надання відпустки від 10 жовтня 2017 року, наказом № 9-в від 10 жовтня 2017 року про надання відпустки та розрахунковим листом за жовтень, листопад 2017 року (а.с. 23, 106-107 т. 1).
Зважаючи на це, ОСОБА_3 в листах від 25 січня 2018 року, направлених відповідачу на електронну адресу та засобами поштового зв'язку, просила здійснити повний та остаточний розрахунок при звільненні, а саме нарахувати та виплатити : вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та відшкодування за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку за час затримки (а.с. 18-22 т. 1).
Листи з вимогами про розрахунок, направлені позивачем до ТОВ «ІЗОТЕХ» на адреси : 1) м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72 А, БЦ «Олімпійський», 2 та 2) Київська область, Бориспільський район, сільрада Сеньківська, комплекс будівель та споруд 1, буд. 3 не були вручені, що підтверджується роздруківками з сайту Укрпошти.
Проте аналогічного змісту лист ОСОБА_3 до відповідача був отриманий останніми 31 січня 2018 року об 12 год. 39 хв. засобами електронного зв'язку, а саме на електронну адресу isotex@i.kiev.ua.
Відтак суд приходить висновку, що саме з моменту отримання даного листа у відповідача виник обов'язок провести розрахунок з ОСОБА_3, тобто з 31 січня 2018 року.
При цьому суд зважає на той факт, що відповідачем, всупереч вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано доказів на спростування факту неналежної електронної адреси, на яку позивачем направлено вищевказаний лист, чи наявності іншої електронної адреси, якою ТОВ «ІЗОТЕХ» користується при діловому листуванні.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин.
Частиною 5 п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісяч-ного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Аналогічні висновки і правові позиції висловлено у постановах Верховного суду України при розгляді справ № 6-116 цс 15 та № 6-409 цс 16.
Судом встановлено, що з вимогою про розрахунок при звільненні ОСОБА_3 звернулась до ТОВ «ІЗОТЕХ» 31 січня 2018 року, а даний позов подано до Бориспільського міськрайонного суду Київської області 07 лютого 2018 року, тобто позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення своїх трудових прав ОСОБА_3 дізналась починаючи з 01 лютого 2018 року.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушен-ня, яким є день фактичного розрахунку.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що суди установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів роботодавця не виключає його відповідальності.
Наведене також підтверджується висновками і правовою позицією висловленою Верховним судом України у справі № 6-259 цс 17 щодо визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.
Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що середній заробіток працівника визначається відповідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно п. 23 вищевказаної Постанови пленуму судам, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом «Про відпустки» (до 1 січня 1997 року). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Відповідно ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації, серед іншого, підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру , а саме - оплата праці (грошове забезпечення). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст.33 Закону (108/95-ВР) в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється
відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року за № 663, котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації).
Під час розгляду справи та вирішення спору судом, на клопотання сторін витребувано та отримано від Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області витяги з електронної бази «Податковий блок» та «Архів електронної звітності» поданих ТОВ «ІЗОТЕХ» засобами електронного зв'язку в електронній формі Додаток 4 «Звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів» за період з вересня 2013 року по грудень 2017 року із відомостями щодо ОСОБА_3 (а.с. 152 - 244 т. 1, а.с. 1 - 64 т. 2).
З наведеної щомісячної звітності вбачається, що ОСОБА_3 перебувала у відпусках в січні, жовтні - листопаді 2017 року, у зв'язку з чим їй було виплачено 2387 грн. 62 коп. та 22112 грн. 38 коп. відповідно (а.с. 32, 57 т. 2).
Наведене також підтверджується показами допитаних в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не заперечується представниками позивача та відповідача. У зв'язку з чим, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню.
За інші періоди у даній звітності відсутні дані про нарахування ОСОБА_3 доходів у зв'язку з використанням днів щорічної відпустки. Тобто відомостей про те, що позивач перебувала у відпустці окрім як в січні та жовтні - листопаді 2017 року немає, а відтак вони ОСОБА_3 у інші роки і не використовувались. Доказів протилежного сторонами суду не надано.
Разом з тим, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок компенсації за дні невикористаної позивачем відпустки за період з 2012 по 2017 років, оскільки сторонами не надано копії наказу по товариству, яким позивачу надано у січні 2017 року відпустку. Тобто, неможливо встановити за який період та у якій кількості ОСОБА_3 вже використано дні щорічної відпустки і, відповідно, за відсутності цих даних неможливо провести вірний розрахунок компенсації.
Крім того, згідно звітності по формі Д 4 за грудень 2017 року позивачу нараховано загальну суму заробітної плати, доходу в розмірі 119756 грн. 47 коп. та відраховано єдиний внесок в розмірі 44050 грн. 00 коп. (а.с. 63, 88-91 т. 2).
З урахуванням розміру щомісячної заробітної плати позивача, відображеної по цій звітності протягом 2017 року в розмірі 13062 грн. 31 коп. на місяць, та нарахованої в грудні 2017 року загальної суми доходу в розмірі 119756 грн. 47 коп., суд приходить висновку, що при звільненні ОСОБА_3 нараховано належні до виплати суми, в тому числі заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної відпуски.
Доказів протилежного сторонами суду не надано та не зазначено про їх місцезнаходження, не витребувано сторонами у встановленому законом порядку.
Крім того, за клопотанням сторін судом також витребувано та отримано від Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області витяги з автоматизованої інформаційної системи «Податковий облік» поданих ТОВ «ІЗОТЕХ» засобами електронного зв'язку в електронній формі податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за період з 2013 по 2017 роки (а.с. 124 - 159 т. 2).
Згідно даних звіту за 4-ий квартал 2017 року щодо ОСОБА_3 нараховано і перераховано 40107 грн. 25 коп. за період з жовтня по 21 грудня 2017 року включно (а.с. 158 т. 2).
Однак, шляхом калькуляції нарахованих позивачу доходів за період з жовтня по грудень 2017 року (4372,06 + 7391,80 + 10348,52 - за жовтень) + 1192,38 за листопад + 119756,47 за грудень), відображених у електронній формі Додаток 4, який сумарно становить 156177 грн. 43 коп., суд вбачає розбіжності у даних про нараховані доходи та відображені у форма № 1-ДФ в розмірі 40107 грн. 25 коп.
Тобто, у формі № 1-ДФ за період 4 квартал 2017 року має бути зазначено загальний сумарний розмір доходу, отриманого ОСОБА_3 за період з жовтня по грудень 2017 року, який помісячно відображено за цей же період у формі Додаток 4, однак ці дані є протилежними та не співпадають.
З пояснень свідка ОСОБА_4 встановлено, що аудит фінансової та бухгалтерської діяльності чи перевірка органами Державної фіскальної служби України чи Київської області на ТОВ «ІЗОТЕХ» за цей звітний період не проводилась.
В той же час встановлено, що ні в звітності Додаток 4 за грудень 2017 року, ні в звіті форми № 1-ДФ за 4 квартал 2017 року, не конкретизовано та не деталізовано суми, з яких складається їх загальний розмір.
Разом з тим, зважаючи на розмір доходів позивача відображений за 4 квартал 2017 року по формі № 1-ДФ (40107 грн. 25 коп.) та розмір доходів відображених у формі Додаток 4 за жовтень - грудень 2017 року вбачається, що за грудень 2017 року ОСОБА_3 було нараховано і відображено у звітності по формі № 1-ДФ дохід (40107,25 - (4372,06 + 7391,80 + 10348,52 - за жовт ень) - (1192,38 - за листопад) в розмірі 16802 грн. 49 коп.
Тобто, твердження позивача про те що за грудень 2017 року їй не нараховано заробітну плату, є сумнівними та такими, що не підтверджені жодними доказами.
Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Представнику позивача судом неодноразово було роз'яснено право на заявлення в порядку ст. 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів, в тому числі довідки з банку, який обслуговує картковий заробітний рахунок позивача, однак представник ОСОБА_3 цим процесуальним правом не скористалась, як і не подала такого доказу до суду самостійно.
Тобто, сторонами не надано суду жодних доказів на підтвердження тверджень ОСОБА_3 про наявну перед нею у ТОВ «ІЗОТЕХ» заборгованості по виплаті заробітної плати за грудень 2017 року та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2012 по 2017 року.
В той же час згідно форми Додаток 4 «Звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів» вбачається, що позивачу нараховано в грудні 2017 року дохід в розмірі 119756 грн. 47 коп. та відраховано належні суми податку.
Зважаючи на вказане суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за грудень 2017 року разом з індексацією, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2012 по 2017 роки.
Крім того, позивачем не надано розрахунок і не зазначено обґрунтування щодо визначення розміру заробітної плати за грудень 2017 року та її індексації саме у такому розмірі.
Вимога про стягнення середнього заробітку за порушення термінів розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення заборгованості по сумам, належним до виплати при звільненні, а тому, з урахуванням висновку суду про відсутність підстав для їх задоволення, позов не підлягає задоволенню також і щодо вимог по середньому заробітку.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції № ПН 1517 від 05 лютого 2018 року позивач при зверненні до суду з даним позовом понесла витрати по сплаті судового збору в розмірі 1463 грн. 00 коп. (а.с. 1 т. 1), які на підставі ст. 141 ЦПК України слід віднести на її рахунок.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 258-259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України , суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» про стягнення заробітної плати, індексації заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за порушення термінів розрахунку - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 07 лютого 2019 року.
Суддя Л. В. Яковлєва