Постанова
Іменем України
12 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 742/519/17
провадження № 51-4216км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270210001947, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Прилуки Чернігівської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого 03 лютого 2012 року вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 15 липня 2014 року на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнений від відбування покарання за вказаним вироком.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_2 , проживаючого у АДРЕСА_3 , раніше судимого 16 березня 2016 року вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 травня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за: ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього належного йому майна; п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підстав ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. ОСОБА_9 засуджено за : ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією усього належного йому майна; п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією усього належного йому майна. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією усього належного йому майна. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного засудженому покарання частково приєднано невідбуте ним покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 березня 2016 року та остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 17 років з конфіскацією всього належного йому майна.
За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_9 визнано винними за те, що 07 жовтня 2016 року у ранковий час, перебуваючи на території залізничного вокзалу за адресою м. Прилуки, Привокзальна площа, 1, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вступили між собою у змову, спрямовану на вчинення вбивства ОСОБА_10 з метою заволодіння його майном.
Реалізуючи свої злочинні наміри, 08 жовтня 2016 року о 23:30 ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за попередньою змовою з метою вбивства ОСОБА_10 та заволодіння його майном прибули до місця проживання потерпілого за адресою: АДРЕСА_4 , де здійснили вбивство ОСОБА_10 за наступних обставин.
Перебуваючи у вказаному господарстві, обвинувачений ОСОБА_6 підібрав фрагмент металевої труби з метою її використання у ході нападу на потерпілого.
Після цього, з метою проникнення до будинку потерпілого, обвинувачений ОСОБА_9 подзвонив у дзвінок до житлового будинку. У момент, коли ОСОБА_10 відчинив двері, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , діючи спільно та узгоджено, з метою вбивства потерпілого та заволодіння його майном, напали на нього. У ході нападу обвинувачений ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та бажаючи настання смерті ОСОБА_10 , який в цей момент знаходився в приміщені веранди будинку біля відчинених вхідних дверей, завдав попередньо підшуканим фрагментом металевої труби потерпілому один удар по голові від якого ОСОБА_10 впав на підлогу веранди будинку. Відразу після цього обвинуваченій ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , діючи з єдиним узгодженим умислом, почергово вказаною металевою трубою завдали по голові лежачому на підлозі ОСОБА_10 по одному удару.
Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_6 та ОСОБА_9 перетягнули ОСОБА_10 з будинку у двір господарства за вказаною адресою, де ОСОБА_9 завдав потерпілому по голові один удар цеглиною, підібраною ним на території цього ж подвір'я, а ОСОБА_6 - потерпілому по голові ще один удар металевою трубою. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці події. Смерть настала від грубого руйнування речовини головного мозку внаслідок відкритої черепно-мозкової травми.
Реалізуючи свій корисливий мотив, спрямований на заволодіння майном потерпілого, вони проникли до приміщення вказаного житлового будинку та заволоділи майном потерпілого ОСОБА_10 на загальну суму 12905,24 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року вирок місцевого суду змінено.
Виключено з вироку у рішення про засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України.
Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
Зараховано додатково ОСОБА_6 , на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення - з 04 травня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України, виключено з вироку рішення про засудження ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України.
Постановлено вважати ОСОБА_9 засудженим за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, до покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
Зараховано додатково ОСОБА_9 , на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення - з 04 травня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В решті цей вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень через істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість. Вказує на порушення права на захист у зв'язку з не роз'ясненням право про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Крім того, суд призначаючи йому покаранні за вчинений злочин у виді довічного позбавлення волі, свого рішення належним чином не мотивував. На зазначені порушення було вказано і в апеляційних скаргах засудженого і захисника, проте апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України не надав оцінки всім доводам їх скарг.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає ухвалу такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки вважає рішення апеляційного суду про виключення з вироку рішення про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України необґрунтованим. Крім того, апеляційний суд, виключивши з резолютивної частини вироку рішення про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з вказаною статтею, проте у самому формулюванні обвинувачення залишено посилання на умисел останніх вчинити розбійний напад. Також, у резолютивній частині ухвали апеляційним судом залишено поза увагою необхідність приєднання ОСОБА_9 невідбутого покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду від 13 березня 2016 року
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану скаргу та частково касаційну скаргу прокурора, прокурор підтримав подану скаргу та заперечував проти задоволення скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню, а скарга прокурора - частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб та кваліфікація їх дій за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку наведено докладні мотиви.
Системний аналіз наведених доказів переконливо свідчить про те, що підготовка знаряддя злочину, узгодженість і послідовність дій засуджених, а також спосіб, характер, локалізація і значна кількість нанесених ударів у життєво важливий орган, зокрема по голові потерпілого, вказує безпосередньо на наявність в їх діях попередньої змови щодо реалізації єдиного умислу спрямованого на позбавлення життя потерпілого.
З огляду на наведене, висновки суду про наявність попередньої змови між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_10 з корисливих мотивів є правильними, а тому кваліфікація їх дій за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України є вірною. Крім того, законність та обґрунтованість вироку в цій частині прокурором та засудженим не оскаржується.
Окрім того, з матеріалів кримінального провадження слідує, що дії засуджених були кваліфіковані судом першої інстанції також і за ч. 4 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій).
Кваліфікація діяння особи за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК України (як ідеальна сукупність злочинів) можлива лише у разі, коли доведено, що умисел спочатку був направлений на вчинення розбою, під час якого вчиняється умисне вбивство.
Проте, на підставі досліджених місцевим судом доказів встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 08 жовтня 2016 року о 23:00 за попередньою змовою з метою вбивства ОСОБА_10 та заволодіння його майном прибули до місця проживання останнього, де здійснили його вбивство, тобто у засуджених ще до нападу на потерпілого була попередня змова на вбивство з корисливих мотивів. У зв'язку з чим, на підставі встановлених судом першої інстанції обставин, апеляційним судом виключено з вироку суду першої інстанції рішення про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України, з вказаним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки кваліфікація дій ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України є зайвою.
Одночасно є слушними доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд, виключаючи ч. 4 ст. 187 КК України, допустив суперечності у викладені встановлених фактичних обставин, зазначивши про те, що 07 жовтня 2016 року, у ранковий час, перебуваючи на території залізничного вокзалу за адресою м. Прилуки, Привокзальна площа, 1, обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_6 вступили між собою у змову, спрямовану на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_10 . Таким чином, виключаючи з резолютивної частини вироку рішення про засудження ОСОБА_9 та ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України, апеляційний суд у самому формулюванні обвинувачення залишив посилання на умисел обвинувачених вчинити розбійний напад, у зв'язку з чим вказане посилання підлягає виключенню з судових рішень.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_6 про порушення його права на захист у зв'язку з не роз'ясненням йому права про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 384 КПК України прокурор, суд зобов'язані роз'яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.
Вимоги вказаної норми щодо роз'яснення особі відповідного права прокурором при направленні обвинувального акта до суду та судом під час підготовчого судового засідання спрямовані на забезпечення ефективної реалізації обвинуваченим зазначеного права завдяки своєчасній поінформованості і наданні йому реальної можливості ініціювати питання про особливий порядок судового розгляду.
Згідно з обвинувальним актом від 16 лютого 2017 року дії ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кваліфіковано за п.п. 12, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України. Санкція ч. 2 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, з дотримання положень ст. 384 КПК України прокурором при направленні обвинувального акту обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 роз'яснено про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних (т. 4, а.п. 17-21).
Крім того, під час підготовчого судового засідання, яке відбулося 24 лютого 2017 року, суд першої інстанції роз'яснив ОСОБА_6 та ОСОБА_9 їх право на розгляд кримінального провадження судом присяжних. Користуючись професійною правничою допомогою захисників, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у присутності останніх відмовилися від розгляду кримінального провадження судом присяжних (т. 4 а. п. 48).
Таким чином, право засуджених на захист порушено не було, а тому доводи засудженого ОСОБА_6 є необґрунтованими.
Покарання засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 призначено відповідно до вимог ст. ст. 50, 64, 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засуджених. Призначене покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів.
Твердження засудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі через суворість є безпідставним.
Так, у відповідності до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
При визначенні ОСОБА_6 виду та розміру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, дані про особу винного та його позицію до вчиненого, який за місцем проживання характеризується негативно, знаходиться на обліку у наркологічному диспансері з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання наркотиків та інших психоактивних речовин, синдром залежності, раніше судимий. Крім того, суд зважив й на особливості даного конкретного злочину і обставини його вчинення.
Таким чином, врахувавши дані про особу ОСОБА_6 у поєднанні із тяжкістю вчиненого, обставин скоєного умисного вбивства, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_6 становить підвищену небезпеку для суспільства і обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
Апеляційний суд, в свою чергу, незважаючи на виключення з обвинувачення ОСОБА_6 рішення про засудження його за ч. 4 ст. 187 КК України, погодився з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі та не знайшов підстав для пом'якшення йому покарання, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з тами рішенням судів та не вбачає підстав вважати призначене покарання ОСОБА_6 явно несправедливим через суворість.
Доводи касаційної скарги прокурора про не застосування апеляційним судом ст. 71 КК України при визначенні ОСОБА_9 остаточного покарання є безпідставними виходячи з наступного.
Так, як вбачається з ухвали апеляційного суду від 24 листопада 2017 року, апеляційний суд, виключивши з вироку суду першої інстанції рішення про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України, визначив їм покарання за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без зміни. Тобто, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції щодо застосування до ОСОБА_9 ст. 71 КК України та з визначеним йому остаточним покаранням. Одночасно, виключаючи рішення про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України, апеляційний суд не виключив посилання на застосування при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_11 ч. 1 ст. 70 КК України та тому вказане рішення підлягає виключенню на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України.
Таким чином, колегія суддів не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_11 змінити, виключити з вказаних судових рішень посилання на те, що 07 жовтня 2016 року, обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_6 вступили між собою у змову, спрямовану на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_10 .
На підставі ч. 2 ст. 433 КПК України виключити з вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 травня 2017 року й ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року посилання на застосування при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_11 вимог ч. 1 ст. 70 КК України.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3