Справа № 357/7947/18
2/357/4389/18
Категорія 47
іменем України
04 лютого 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
18.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на наступні обставини.
Він, ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 перебував у шлюбі від 27.02.1993 зареєстрованому у відділі реєстрації актів цивільного стану Смілянського міського управління юстиції у Черкаській області за актовим записом № 90.
На підставі рішення Білоцерківського міськрайоного суду Київської області від 29.12.2017, укладений між ними шлюб було розірвано.
Звертає увагу, що від їхнього спільного шлюбу у них з відповідачем народився син - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження від 21.06.2005.
На сьогодні стосунки між ним та його колишньою дружиною (ОСОБА_4) є досить напруженими. Згоди про добровільний поділ майна між ними - не досягнуто.
За час, сумісного життя у шлюбі ними було набуто спільне майно, крім іншого, зокрема: жилий будинок з господарськими та побудованими будівлями та спорудами, який знаходиться в м. Біла Церква, по 1 провулку Леваневського за № 11.
Наголошує на тому, що його дружина отримала вищезазначений будинок на підставі договору дарування від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в 12.03.1999 році, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1025.
Акцентуємо увагу суду, що з моменту укладення договору дарування і станом на сьогодні оціночна вартість будинку значно збільшилась з 7 160 грн. 00 коп. до 2 730 889 грн. 00 коп.
У зв'язку із виникненням спору, не досягнутою згодою з відповідачем щодо фінансових питань на утримання майна та небажанням йти на контакт, щодо вирішення даного питання про поділ майна він змушений був звернутись до суду із вимогами про поділ вищевказаного майна та визнанням права особистої приватної власності на 1/2 його частини.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст.70 вищевказаного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Оскільки, зазначений житловий будинок набутий відповідачем та ним під час перебування у шлюбі ( тобто, житловий будинок є спільним майном подружжя), тому він має право на його частину, а саме 1/2.
Просив суд прийняти позовну заяву до розгляду, здійснити поділ спільного майна подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності, визнати за ним (ОСОБА_1, ідент. номер : НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: 1 провул. Леваневського буд. 11, м. Біла Церква, Київська область ( а. с. 2-4 ).
Зазначена цивільна справа перебувала у провадженні судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цуранова А.Ю. ( а. с. 60 ).
Розпорядженням за № 785 від 25 жовтня 2018 року було проведено перерозподіл зазначеної цивільної справи у зв'язку із закінченням повноважень в межах 5-ти річного терміну головуючого судді по даній справі ( а. с. 76 ).
Ухвалою судді від 05.11.2018 року було постановлено прийняти до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження ( а. с. 80-81 ).
15.11.201 року за вх. № 37363 судом було отримано від представника відповідача відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу в задоволені позову повністю.
Обґрунтовуючи тим, що відсутні підстави для визнання за відповідачем права власності на 1,2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, 1-й провулок Леваневського, 11, осільки житловий будинок, яий був предметом договору дарування ( під літерою «А-1» ), є її особистою приватною власністю, а самочинно збудований будинок ( під літерою «А-2» ) не було прийнято до експлуатації, право власності на нього зареєстровано не було, а отже, він не набув статусу житлового будинку в контексті ст. 331 ЦК України ( а. с. 86-88 ).
18 грудня 2018 року за вх. № 41695 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначав, що житловий будинок під літерою «А-2» знаходиться окремим будинком на одній земельній ділянці з житловим будинком під літерою «А-1». Будівельні роботи тривали до 2008 року. Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи з Бюро технічної інвентаризації вбачається, що за вищевказаною адресо розташовано два житлові будинки. Зазначає, що дійсно будинок не ведений в експлуатацію, однак на сьогодні, фактично, цей будинок експлуатується за своїм призначенням - відповідач разом з сином постійно в ньому проживають.
Будинок не введений в експлуатацію, оскільки у відповідача знаходяться усі документи, пов'язані з будівництвом, йому відповідач доступу до цих документів не надає, тобто, відповідач умисно чинить перешкоди у введені будинку в експлуатацію.
Будівництво даного будинку завершено, будинок відповідає всім умовам проживання, відповідно до експертно-грошової оцінки, вартість будинку становить 2 730 889 гривень.
Відповідно до правового аналізу, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду у справі № 6-7цс16, поділ судом об'єкту незавершеного будівництва між членами подружжя можливий, якщо технічно можна виділити окремі частини та довести будівництво до кінця ( а. с. 100-103 ).
27 грудня 2012 року за вх. № 42667 судом було отримано від позивача заява про уточнення позовних вимог, в якій останній посилався на правову позицію Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, яка полягає в тому, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши право на його частину за кожною зі сторін.
Крім того, поділ судом об'єкту незавершеного будівництва між членами подружжя можливий, якщо враховувати ступень готовності, технічну можливість виділити окремі частини та довести будівництво до кінця
Просив суд прохальну частину позову викласти у такій редакції: здійснити поділ спільного майна подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, загальною площею 193,60 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церва, 1-й пров. Леваневського, 11 та визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, загальною площею 193,60 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церва, 1-й пров. Леваневського, 11 ( а. с. 109-111 ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 кожний окремо підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та уточненій, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 були у зареєстрованому шлюбі з 27.02.1993 року, який було розірвано на підставі Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.12.2017 року ( а. с. 8-9 ).
Встановлено, що за час, сумісного життя у шлюбі подружжя набуло спільне майно, зокрема: жилий будинок з господарськими та побудованими будівлями та спорудами, який знаходиться в м. Біла Церква, по 1 провулку Леваневського за № 11, який відповідач отримала на підставі договору дарування від ОСОБА_6 та ОСОБА_9 від 12.03.1999, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1025 ( а. с. 47-48 ).
З наявної в матеріалах справи інвентаризаційної справи на житловий будинок № 11 по провулку 1 Леваневський в м. Біла Церква, наданої КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації» від 08.05.2018 року за вих. № 1241 ( а. с. 10 ) вбачається, що під літерою «А-2» по пров. 1 Леваневсього, 11 в м. Біла Церква розташована будівля, поверховий план ( а. с. 43 ) та додаються зведені акти та оцінювальні акти про будинок ( а. с. 44-47 ).
Згідно звіту про незалежну оцінку майна, яке розташоване за адресою: м. Біла Церква, пров. 1-й Леваневського, буд. 11, вартість житлового будинку становить 2 730 889 гривень ( а. с. 53-53 ).
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач наголошує на тому, що під час шлюбу ними було біля будинку на одній земельній ділянці побудовано новий будинок, а тому вважає, що є всі підстави для визнання за ним право спільної сумісної власності на 1/2 частину вищезазначеного будинку.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
В судовому засіданні встановлено та не спростовано сторонами, що будівництво об'єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого за адресою: м. Біла Церква, пров. 1-й Леваневського, буд. 11 здійснено сторонами за період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.
Крім того, в судовому засіданні встановлено та не спростовано сторонами, що зазначений будинок добудований та використовується для проживання.
За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.
Системне тлумачення категорій «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об'єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.
Не будуючи до моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації права власності житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), тобто сукупності речей щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Вказане дає підстави для висновку, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу за визначених законом умов може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-338цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
Аналогічної правової позиції підтримується і Верховний Суд від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц.
Тому, виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями) є об'єктом спільної сумісної власності сторін, шлюб між якими розірвано.
До того ж, як вищезазначено та встановлено, житловий будинок, як об'єкт незавершеного будівництва використовується для проживання.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Оскільки, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 8 810 гривень, понесення яких документально підтверджується ( а. с. 6, 59 ), то такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 60 СК України, ст.ст. 181, 331, 346, 350, 351 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, загальною площею 193,60 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церва, 1-й пров. Леваневського, 11.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, загальною площею 193,60 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церва, 1-й пров. Леваневського, 11.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у сумі 8 810 ( вісім тисяч вісімсот десять ) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: 09100, Київська область, м. Біла Церква, провул. 1-й пров. Леваневського, буд. 11, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_4 адреса проживання: 09100, Київська область, м. Біла Церква, провул. 1-й пров. Леваневського, буд. 11 ).
Повне судове рішення складено 14 лютого 2019 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяОСОБА_10