30 січня 2019 року
Київ
справа №826/2212/17
адміністративне провадження №К/9901/53012/18
судді Верховного Суду Гриціва М.І. стосовно ухвали Верховного Суду від 30 січня 2019 року в адміністративній справі № 826/2212/17 (№ К/9901/53012/18) за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Нацкомісія) про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Нацкомісії щодо зупинення обігу акцій без встановлення факту порушення; визнати протиправним та скасувати рішення від 22 листопада 2016 року № 1133 в частині зупинення обігу акцій ПАТ «Актив Груп Консалтинг» (далі - ПАТ).
Як установили суди, 03 листопада 2016 року у кримінальному провадженні № 42016000000001331, внесеному до ЄРДР 27 травня 2016 року, старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України виніс постанову про заборону внесення змін до системи депозитарного обліку, якою зобов'язав Нацкомісію на найближчому засіданні прийняти відповідне рішення стосовно ряду товариств за переліком, у тому числі й ПАТ.
22 листопада 2016 року Нацкомісія ухвалила рішення № 1133 «Щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів» (далі - Спірне рішення), згідно з яким з 23 листопада 2016 року зупиняється внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих, у тому числі, ПАТ «Актив Груп Консалтинг».
04 січня 2017 року ОСОБА_1, який є депонентом ПАТ «Актив Груп Консалтинг», у відповідь на своє розпорядження від 09 грудня 2016 року № 1 про списання з власного рахунку у цінних паперах акцій ПАТ у кількості 100 000 штук на користь іншої фізичної особи, отримав лист депозитарної установи ТОВ «ІК «Добрий капітал» про неможливість виконання розпорядження, з посиланням на Спірне рішення.
Позивач вважає, що його право порушено, тому вернувся до суду з адміністративним позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 15 лютого 2018 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) 30 січня 2018 року виніс ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У цьому рішенні Суд позначив, що Спірне рішення обмежило право позивача вільно розпоряджатися власним майном у вигляді акцій, оскільки внаслідок зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів він не має можливості розпорядитися ними. Наголосив на тому, що Нацкомісія діяла виключно на підставі постанови слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України від 03 листопада 2016 року в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001331.
Такі обставини, на думку Суду, змушують надати відповіді на питання, чи відповідає Спірне рішення, яке було ухвалене на виконання постанови слідчого щодо обмеження права власності, прийнятої без відповідних рішень слідчого судді чи суду, основним засадам адміністративного судочинства; чи не є така постанова втручанням у дискреційні повноваження Комісії, передбачені пунктом 30 частини першої статті 8 Закону України від 30 жовтня 1996 № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
За наслідками розгляду Суд вирішив, що існують підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 826/15448/17 (К/9901/54088/18).
У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
Враховуючи, що постанова слідчого про заборону внесення змін до депозитарного обліку прийнята у зв'язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні з метою зупинення руху цінних паперів на депозитарному рахунку окремих осіб, направлена Нацкомісії, у встановленому порядку не оскаржувалась, підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Вважаю, що рішення про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є тим судовим рішенням, яке належало ухвалити за наслідками перегляду судового рішення суду першої інстанції, тому висловлюю окрему думку.
Предметом розгляду у цій справі є рішення суб'єкту владних повноважень щодо обмеження здійснення операцій у системі депозитарного обліку з цінними паперами окремого випуску окремого емітента - встановлення обмеження на здійснення облікових операцій з усіма цінними паперами окремого випуску, яке здійснюється на визначений строк або до настання певної події.
Спірне рішення, як згадано вище, було ухвалено на виконання постанови слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України від 03 листопада 2016 року в рамках досудового розслідування. У запереченнях Нацкомісією доводів позивача покликання на існування постанови слідчого і обов'язковість її виконання була основним (ключовим) аргументом незгоди з тим, що Нацкомісія діяла незаконно, коли прийняла Спірне рішення.
За частиною п'ятою статті 40 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Згідно з частинами шостою, сьомою цього Кодексу постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
У пункті 1 частини першої статті 303 КПК передбачено, що бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до <…>, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Відповідно до частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Отож, у рамках фактичних обставин цієї справи, які встановили суди попередніх інстанцій, з огляду на зміст та суть стверджуваного порушення майнових прав, які окреслив у заяві позивач, суду адміністративної юрисдикції належить визначити, чи діяв відповідач законно в описаній правовій ситуації; чи вправі суд адміністративної юрисдикції оцінювати законність постанови слідчого, яку той прийняв під час досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні; чи вправі адміністративний суд визнавати протиправним рішення і присуджувати до виконання суб'єкту владних повноважень примус (обов'язок) критично ставитися до постанови посадової особи правоохоронного органу, обов'язкової до виконання, на предмет її законності і у зв'язку із цим за наслідками такої оцінки не виконувати її; чи може оскарження рішення Нацкомісії, в основі якого лежить виконання обов'язкових вимог постанови слідчого про вчинення певних дій, реально захистити майнові права позивача; чи обмежений позивач у захисті від стверджуваного ним порушення свого права на майно чи майнові права з огляду на зміст та суть чинників, які їх порушують; чи існує заборона, обмеження чи будь-які інші фактори, що не дають вдатися до дієвого й належного способу захисту порушено права.
Ці та інші питання, зокрема й ті, які в цій ухвалі Суд визначив як підставу для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду, в своїй сукупності перебувають в площині, на які в контексті конкретних обставин цієї справи та в межах адміністративного провадження суд касаційної інстанції адміністративної юрисдикції може сформувати і сформулювати відповідні правові висновки.
На мою думку, у цій справі у Суду були підстави ухвалити одно із кінцевих судових рішень по суті заявлених вимог, але не передавати справу до Великої Палати Верховного Суду.
Суддя М.І. Гриців