Іменем України
12 лютого 2019 року
Київ
справа №826/2342/18
адміністративне провадження №К/9901/64487/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Губської О.А., Ключковича В.Ю., Беспалова О.О. від 19 вересня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, у якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;
- зобов'язати Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачами безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не дотримано порядок звернення до Міністерства оборони України з заявою про призначення одноразової грошової допомоги, передбачений Порядком № 975, оскільки позивач звернувся безпосередньо до Міністерства оборони України, а не через уповноважений орган ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Крім того зазначено, що оскільки рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймається Міністерством оборони України, позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 є необґрунтованими та помилковими.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР та приймав участь в бойових діях у складі діючої армії в Республіці Афганістан в період з 29 квітня 1983 року по 05 лютого 1985 року.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 799228 від 24 травня 2016 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 25 травня 2016 року, причина інвалідності - поранення (контузія) і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
15 вересня 2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та доданими документами в якій просив направити документи до Міністерства оборони України, оскільки саме Міністерство оборони України може прийняти рішення щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 жовтня 2017 № 7216 позивача повідомлено, що позивачем подано не повний пакет документів, зокрема, не надано копію довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності, копію постанови відповідної військо-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення. Також зазначено, що у випадку надання позивачем усіх необхідних документів, вони будуть направлені на комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби для прийняття рішення щодо виплати відповідно до чинного законодавства.
В подальшому, 30 жовтня 2017 року, позивач звернувся безпосередньо до Міністра оборони України з заявою та документами для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби.
29 листопада 2017 року заява позивача із доданими документами Департаментом фінансів Міністерства оборони України була перенаправлена за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_1 супровідним листом № 248/3/6/4035.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 грудня 2017 року № 8838 позивача повідомлено про відсутність необхідних документів, що перешкоджає направленню їх до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Також, повідомлено, що після надходження необхідних документів вони будуть направлені до Міністерства оборони України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідачі по суті не розглянули та відповідного рішення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядом № 975 не прийняли.
Натомість, враховуючи, що інвалідність позивачу була встановлена після звільнення з військової служби з причин поранення, контузії та захворювання пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, одноразова грошова виплата позивачу має становити 150-кратний прожитковий мінімум.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку Порядок № 975.
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу IІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до частини шостої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає передбачені в цьому пункті документи уповноваженому органу.
За приписами пункту 11 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03 червня 2013 року, районні, об'єднані районні, міські, об'єднані міські військові комісаріати, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого, готують документи, необхідні для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Збройних Сил, а також військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори; забезпечують оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.
Згідно з пунктом 12 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Тобто, прийняттю Міністерством оборони України рішення про виплату або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги передує процедура, передбачена Порядком № 975, відповідно до якого розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення або відмову в призначенні одноразової грошової допомоги лише після надходження висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, необхідних для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02 листопада 2018 року у справі № 760/11172/17, від 05 листопада у справі № 760/11962/17.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за умови відсутності вказаного висновку Одеського військового міського комісаріату та не направлення ним документів, необхідних для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, до Міністерства оборони України, позовні вимоги до Міністерства оборони України є передчасними.
Крім цього, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку стосовно позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 таку одноразову грошову допомогу, що вказані вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки Одеський обласний військовий комісаріат не наділений відповідно до законодавства повноваженнями виплати одноразової грошової допомоги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко