Іменем України
12 лютого 2019 року
Київ
справа №816/1458/18
адміністративне провадження №К/9901/64921/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Єросько Л.О. від 22 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бегунца А.О., Старостіна В.В., Машури Г.І. від 17 вересня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 58 Протоколу № 37 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 06 квітня 2018 року щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975);
- зобов'язати прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 975 як інваліду ІІ групи з 30 березня 2017 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії) захворювання, що пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, з врахуванням пункту "б" статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та вжити заходів до її виплати.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого пунктом 58 протоколом № 37 від 06 квітня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як військовослужбовцю строкової служби у відповідності до пункту 6 статті 16, пункту 2 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також підпункту 3 пункту 6 Порядку № 975 (із змінами та доповненнями), в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Касаційну скаргу подано 25 жовтня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 жовтня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного від 17 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР та у період з 29 грудня 1979 року по 18 червня 1981 року приймав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан.
Протоколом Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 28 грудня 2016 року № 1933, встановлено отримання позивачем під час проходження служби в Республіці Афганістан множинного вогнепального осколкового поранення голови, рук та ніг (контузія 1980 року), а також встановлено, що отримані позивачем поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Рішенням МСЕК від 10 квітня 2017 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 30 березня 2017 року вперше у зв'язку з отриманням поранення, контузії та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
16 листопада 2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, але останнім у складанні висновку було відмовлено.
Не погодившись з відмовою військового комісаріату у складанні висновку, ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Полтави.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 січня 2018 року у справі № 552/8239/17 зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат скласти висновок про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог статей 16 та 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, як інваліду війни ІІ групи, з 30 березня 2017 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направити його на розгляд комісії Міністерства оборони України.
На виконання вказаного рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_3 подано висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який з 30 березня 2017 визнаний інвалідом ІІ групи, із доданими документами.
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 37 від 06 квітня 2018 (пункт 58), ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність йому встановлена понад тримісячний термін після звільнення зі строкової військової служби.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності діяла редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов'язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 30 березня 2017 року.
Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 30 березня 2017 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 37 від 06 квітня 2018 (пунктом 58), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню а касаційна скарга - задоволенню.
Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко