Провадження № 22-ц/803/2547/19 Справа № 185/10196/17 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
13 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Лаченкової О.В., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2017 року позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18 листопада 2005 року, відповідач отримав кредит у розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2017 року має заборгованість - 23 014, 37 грн, яка складається з наступного: заборгованості за кредитом - 2 905,50 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 18 536,76 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 072,11 грн.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 23 014,37 грн за кредитним договором б/н від 18 листопада 2005 року та судові витрати у розмірі 1 600 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, застосувавши строк позовної давності, оскільки згідно розрахунку заборгованості (який не спростований відповідачем), 21 квітня 2017 року останнім був виконаний платіж у сумі 503,95 грн., який свідчить про переривання перебігу позовної давності відповідно до ст.264 ЦК України.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
03 січня 2019 року, в порядку передбаченому ст.360 ЦПК України ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», який мотивував тим, що надані до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не являються належним доказом з причини відсутності на цьому документі дати їх затвердження, підпису заявника, що ставить під сумнів існування такого документу на дату подання відповідачем заяви до банку, а саме на 18 листопада 2005 року, і що саме з цими документами був ознайомлений відповідач. На заяві від 18 листопада 2005 року у розділі 5 «Банківські послуги» стоїть дата видачі платіжної картки 11 серпня 2005 року, що передує даті підписання ним заяви ( 18 листопада 2005 року), а тому свідчить про те, що він не міг знати про умови кредитування. Дії банку щодо надання кредитного ліміту передують волевиявленню відповідача на оформлення кредитки. Отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 ним не оспорюється, але з урахуванням того факту, що платіжна картка має строк дії, сплив якої наступає зі спливом строку дії договору.
Посилання позивача на ту обставину, що ним здійснено платіж 21 квітня 2017 року у сумі 503, 95 грн не відповідає наданим доказам. Відповідно до виписки з особового рахунку 21 квітня 2017 року було здійснено саме банком автоматичне погашення простроченої заборгованості при відсутності будь-яких правових підстав для проведення такої банківської операції. При цьому він дізнався про це лише під час судового розгляду через тринадцять років після закінчення строку дії платіжної картки.
Зазначає, що банк звернувся до суду за захистом свого порушеного правам 26 грудня 2017 року, тобто поза межами визначеного законом строку позовної давності, оскільки останній платіж ним здійснено 11 березня 2008 року, то банк мав би звернутися до суду в квітні 2008 року, отже позивач не скористався на протязі тривалого часу своїм процесуальним правом на звернення до суду, чим штучно збільшував кредитний борг.
Таким чином, апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18 листопада 2005 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, отримавши кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 3 000 грн (а.с. 7).
Відповідно до умов укладеного кредитного договору, договір складається з анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 8-13).
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Із наданої банком заяви про видачу кредиту, яка підписана позичальником, вбачається, що дата відкриття карткового рахунку НОМЕР_2 на ім'я відповідача та дата видачі платіжної картки - 11 серпня 2005 року, що засвідчив своїм підписом працівник банку, при цьому заява підписана відповідачем 18 листопада 2005 року (а.с.7-13).
Відповідно до пункту 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитом (кредитною лінією, кредитним лімітом ) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).
Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.
Строк дії платіжної картки співпадає зі строком дії кредитного договору. Згідно із заявою строк дії картки "Універсальна" складає 360 днів.
Виходячи із положень Умов та правил надання банківських послу, строк дії платіжної картки сплив 18 листопада 2007 року.
Відповідачем в судовому засіданні суду першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.251, 252, 256, 257, 261, 267, 559 ЦК України, прийшов до обґрунтованого висновку про можливість застосування до спірних правовідносин загального трирічного строку позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст. 267 ЦК України є правовою підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу.
Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, черговими платежами впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як на це посилається позивач.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, викладеним у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем.
Посилання позивача в апеляційній скарзі про виконання відповідачем 21 квітня 2017 року платежу в сумі 503,95 грн, який свідчить про переривання перебігу позовної давності відповідно до ст.264 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є автоматичним списанням банку із рахунку позичальника коштів на погашення відсотків, яке не свідчить про переривання строку позовної давності, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
Посилання АТ КБ "ПриватБанк" в апеляційній скарзі про те, що правовідносини сторін за договором банківських послуг від 28 листопада 2005 року є дійсними, оскільки змістом їх умов передбачено строк позовної давності тривалістю 5 років, а тому суд першої інстанції мав дійти висновку про необхідність стягнення заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не був ознайомлений з умовами кредитного договору, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 61-16325св18.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем були надані суду належні та допустимі докази, є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки скаржник не скористався наданими йому процесуальними правами у розумінні ст.81 ЦПК України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом) тому що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги ним не доведені.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати, понесені позивачем в зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: О.В.Лаченкова
О.В.Свистунова