12 лютого 2019 р. Справа № 480/4490/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії для відома та виконання,-
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулася до суду з позовною заявою до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Сумське об'єднане УПФУ Сумської області), в якій просила:
1) визнати протиправною бездіяльність Сумського об'єднаного УПФУ Сумської області щодо невиплати ОСОБА_2 не отриманої за період з 01.11.2017 року по 30.09.2018 року пенсії;
2) зобов'язати Сумське об'єднане УПФУ Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму не отриманої пенсії за період з 01.11.2017 року по 30.09.2018 року.
Свої вимоги мотивувала тим, що перебуває на обліку у відповідача відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Однак, з листопада 2017 року належна виплата пенсія була припинена. В управлінні Пенсійного фонду України позивачу пояснили, що виплата пенсії була припинена через скасування довідки внутрішньо переміщеної особи у зв'язку із відсутністю за місцем реєстрації. З такою бездіяльністю відповідача не погодилася та звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 07.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем у справі до суду надано відзив на позовну заяву (а.с.24-25), відповідно до якого Сумське об'єднане УПФУ Сумської області з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а також на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, та на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» просив відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що управлінням позивачу було припинено виплату пенсії на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.12.2018. 08.10.2018 позивач звернулася із заявою про поновлення їй виплат та рішенням Комісії від 23.10.2018 було поновлено виплати.
Щодо виплати заборгованості за листопад 2017 року по жовтень 2018 року, представник у відзиві зазначив, що відповідно до п.15постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 встановлено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення Комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальної виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, пенсія позивачу пенсії за вищевказаний період буде проведена управлінням на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу з 31.08.1992 була призначена пенсію за віком (а.с.13).
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, позивач отримувала пенсію, у разі втрати годувальника, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_3 (а.с.13) та вбачається з позовної заяви, а також відзиву.
ОСОБА_2 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.10.2018 НОМЕР_2 (а.с.12) та була взята на облік в Сумському об'єднаному УПФУ Сумської області.
Як встановлено судом, пенсія позивачу Сумським об'єднаним УПФУ Сумської області була призупинена з листопада 2017р., на підставі рішення комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.10.2017 (протокол №38), яким вирішено припинити всі види соціальних виплат ОСОБА_2 з 01.11.2017, у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, відповідно до підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (а.с.15,29, 32,33).
Рішенням Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 04.01.2018 було скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.11.2014 НОМЕР_4 (а.с.37).
Рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.01.2018 було припинено соціальні виплати ОСОБА_2 з 04.01.2018 відповідно до підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, у зв'язку зі зміною попередньої підстави припинення соціальних виплат «відсутність за фактичним місцем проживання» на підставу «у зв'язку зі скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи» через несвоєчасне надходження інформації Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) осіб за місцем проживання (а.с.36,30).
08.10.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с.45), у зв'язку з чим 09.10.2018 відповідачем направлений запит до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам (а.с.47-48), на який Департаментом соціального захисту населення Сумської міської ради було направлено витяг з протоколу Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради від 23.10.2018 №43, яким вирішено відновити пенсію позивачу з місяця звернення (жовтень 2018р.) (а.с.49,50-51).
Листом відповідача від 29.10.2018 №23926/11-23 (а.с.15) позивач на її запит від 23.10.2018 про підстави припинення виплати пенсії з 01.11.2017 (а.с.14) була повідомлена, що з 01.11.2017 виплата всіх соціальних виплат була припинена за рішенням Комісії від 05.10.2017. Рішенням Комісії від 11.01.2018 було змінено підставу припинення соціальних виплат ОСОБА_2, а рішенням Комісії від 23.10.2018 на підставі п.п.12,15 Порядку №365 виплати було поновлено. Також в листі було зазначено, що у листопаді ОСОБА_2 буде виплачена пенсія за поточний місяць у розмірі 6242,61грн., а виплата пенсії з листопада 2017 року по жовтень 2018 року буде проведена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів Україні.
Суд не може погодитись з такою позицією відповідача, а бездіяльність Сумського об'єднаного УПФУ Сумської області, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу з листопада 2017р. по жовтень 2018р., суд вважає протиправною, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст. 4 Закону №1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).
Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує фактично на правомірність припинення пенсії у зв'язку із встановленням факту відсутності позивачки за місцем проживання на основі отриманої інформації.
Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є одними з підстав, визначених у п.п.2,4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.
Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
В той же час, як встановлено судом виплата пенсії відповідачем була припинена з 01.11.2017, насамперед, у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування. Однак, вказане, як і рішення Департаменту про скасування дії довідки від 04.01.2018 (а.с.37), яке було прийняте вже після фактичного припинення виплат пенсії позивачці, не є тими підставами, виключний перелік яких зазначено у ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі рішення суду чи відповідного рішення органу Пенсійного фонду, якого, як вбачається з матеріалів справи, прийнято не було та відповідачем такого рішення на вимогу суду не надано. У зв'язку з чим, суд визнає, що бездіяльність відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплати пенсії є протиправною та здійснена не у спосіб, передбачений законом.
Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1058-IV є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Також, обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначає, що виплата пенсії за період листопад 2017 - жовтень 2018рр. буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Однак, станом на момент розгляду справи, відповідного порядку Кабінетом Міністрів України, на який посилається відповідач, не розроблено. При цьому відповідно до ч.4 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
В даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70).
Європейський суд з прав людини в рішенні «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 стосовно бездіяльності держави щодо прийняття нормативного акту, яких визначає механізму реалізації прав громадян, в п.п.55,56 зазначив, що відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим. Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, приймаючи до уваги, що припинення виплати пенсії відповідачем здійснено не у спосіб, встановлений законом, відмова у виплаті пенсії через відсутність розробленого Кабінетом Міністрів України відповідного порядку щодо виплати пенсії, виплату якої протиправно було зупинено, не відповідають критеріям правомірності, визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, вважає позовні вимоги обґрунтованими.
При цьому, судом із досліджених матеріалів справи (а.с.15, 24-25, 29, 46) встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу мало місце з 01.11.2017, а фактичне її поновлення нарахування та виплата відбулась саме з 01.11.2018 (а.с.15, 24-25, 46), а не з жовтня 2018 (в тому числі, у листі від 29.10.2018 (а.с.15) відповідач зазначає, що перша виплата після припинення буде проведена за поточний (листопад 2018р.) місяць в розмірі 6242,61грн. (а.с.46), у зв'язку з чим, з урахуванням вимог ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та вбачає необхідним позовні вимоги задовольнити та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування і виплати пенсії з 01.11.2017 по 31.10.2018 та зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату раніше призначеної пенсії за період з 01.11.2017 по 31.10.2018, з урахуванням проведених виплат.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (40009, м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 40383837) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії для відома та виконання - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення нарахування і виплати пенсії ОСОБА_2 за період з 01.11.2017 по 31.10.2018.
Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплатити раніше призначену пенсію ОСОБА_2 за період з 01.11.2017 по 31.10.2018, з урахуванням проведених виплат.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 12.02.2019.
Суддя І.Г. Шевченко