Справа № 1540/3562/18
13 лютого 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Марина П.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №8159-13 від 21.06.2016 року, №8160-13 від 21.06.2016 року, №8161-13 від 21.06.2016 року,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.69-71) просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №8159-13 від 21.06.2016 року, №8160-13 від 21.06.2016 року, №8161-13 від 21.06.2016 року щодо нарахування податку на загальну суму 24319,3 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у липні 2018 року позивач отримав відповідь ГУ ДФС України в Одеській області від 27.06.2018 року. Згідно до зазначеної відповіді, позивачу у 2016 році надходили податкові повідомлення-рішення №8159-13 від 21.06.2016 року, №8160-13 від 21.06.2016 року, №8161-13 від 21.06.2016 року. Зазначені ППР стосувалися сплати, відповідно, 3193,17 грн., 17777,93 грн., 3348,2 грн., на загальну суму 24319,3 грн., відповідно до ст.266 ПКУ (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) за податковий період 2015 року. Зазначені ППР були оплачені, але вказані ППР були втрачені як оригінали, так і квитанції про сплату. Тобто, прийняттям оскаржуваного ППР Державна податкова інспекція у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області здійснила порушення прав платника податків, гарантованих Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме Першим протоколом до Конвенції, а також, власне, Податковим кодексом України. На думку позивача, оскаржувані ППР видано відповідно до норм ПКУ, які були прийняти із порушенням принципу стабільності, передбаченого ПКУ. У випадку дотримання законодавцем принципу стабільності при введенні нових податків чи внесенні змін до елементів податків, наявне, що вони можуть бути застосовані, лише у наступному бюджетному періоді, тобто, за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не раніше початку 2016 бюджетного року. Позивач вважає, що зобов'язання, яке виникло в позивача внаслідок видання оскаржуваних ППР не мало сплачуватися ним, враховуючи те, що оскаржувані ППР видані на підставі норми ПКУ, прийнятою із порушенням порядку, передбаченого ПКУ і є незаконними та порушують мої права, гарантовані ПКУ. Із зазначених підстав, ППР не відповідають вимогам Податкового кодексу України.
Представником відповідача 22.12.2018 року до суду надано відзив на адміністративний позов (а.с.79-82), згідно якого відповідач не погоджується з доводами позивача. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VІІІ від 28.12.2014 року не вносились зміни до елементів податків, а запроваджено новий вид податку на майно - транспортний податок. Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 року №6258-VI встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2,0% розміру заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду (6,89 грн.). Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VІІІ, яким внесені зміни до Податкового кодексу України щодо порядку справляння транспортного податку, визначено особливості прийняття органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків, зокрема транспортного податку на 2015 рік. Пунктом 4 Прикінцевих положень зазначеного Закону, окрім іншого, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині транспортного податку). Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, визначені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідач наголошує на тому, що у кожного громадянина України є не тільки права, а ще і обов'язки, які кожен повинен виконувати. Одним із обов'язків громадянина України - є сплата податків, згідно чинного законодавства, в тому числі місцевих податків (в нашому випадку податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки). У позивача є в наявності нерухоме майно, яке згідно чинного законодавства оподатковується. Тому в діях позивача, а саме ухиляння від сплати податку, є порушенням законодавства.
Ухвалою суд від 27.08.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 22.10.2018 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та здійснено заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Позивачем, 11.01.2019 року надано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
У зв'язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області 21.06.2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення №8159-13, №8160-13, №8161-13 на ім'я ОСОБА_1, відповідно до яких останнього зобов'язано сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2015 року на загальну суму 24319,3 грн. (а.с.66-68).
Як встановлено судом, не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справ квитанціями, позивачем було сплачено податкові зобов'язання на загальну суму 24319,3 грн. за податковими повідомленнями-рішеннями №8159-13, №8160-13, №8161-13 (а.с.66-68).
Позивач, 07.06.2018 року звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області із заявою про надання інформації щодо нарахування позивачу зобов'язань щодо сплат податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до ст.266 ПКУ за податковий період 2015 року. Дана заява отримана відповідачем 12.06.2018 року (а.с.18).
У відповідь на вказану заяву відповідачем 27.06.2018 року надано лист, в якому повідомлено, що на виконання п.266.7 ст.266 ПКУ позивачу у 2016 році були сформовані податкові повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, зокрема 21.06.2016 року:
податкове повідомлення-рішення №8159-13 на суму 3193,17 грн.;
податкове повідомлення-рішення №8160-13 на суму 17777,93 грн.;
податкове повідомлення-рішення №8161-13 на суму 3348,2 грн.
Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення-рішенням протиправним та виданими, незаконними та такими, що порушують права позивача, з підстав чого останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
В п.8.1 ст.8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п.8.3 ст.8 ПК України).
Законом України від 28.12.2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю (ст.65 ПК України).
Законом України №71-VIII визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України). Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України). Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України). Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України).
Згідно з приписами п. 4 розділу II Прикінцеві положення вказаного Закону, органам місцевого самоврядування було рекомендовано: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Суд зазначає, що зміни до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 та пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України щодо строків та порядку внесення змін до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не вносились.
Частиною 1 ст.143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Пунктом 10.3 ст.10 ПК України передбачено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України).
Згідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до положень п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
В свою чергу Одеською міською радою, відповідно до п.24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 10, 265, 266 пункту 33 підрозділу 10 інших перехідних положень Податкового кодексу України та пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», з метою поповнення доходної частини бюджету міста, прийнято Рішення №6258-VI від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким встановлено на території міста Одеса податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року оприлюднено в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015 року.
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Враховуючи положення наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в даному випадку плановий період - це 2015 рік, а бюджетний період - 2016 рік.
Отже, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а, відповідно, податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Одеса встановлено Рішенням №6258-VI від 21.01.2015 року у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у ст.4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Суд звертає увагу, що в силу в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» врахування у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Таким чином, встановлені судом обставини справи і наведені норми чинного законодавства свідчать, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податком на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 24319,3 грн.,. не відповідає положенням ПК України та є протиправним, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено вимоги законодавства, більш того - здійснено все можливе для вчасної реєстрації податкових накладних, а тому позовні вимоги заявлені в даному позову підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 78, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №8159-13 від 21.06.2016р., №8160-13 від 21.06.2016р., №8161-13 від 21.06.2016р. - задовольнити повністю.
Визнати незаконними та скасувати ППР №8159-13 від 21.06.2016 року, №8160-13 від 21.06.2016 року, №8161-13 від 21.06.2016 року щодо нарахування податку на загальну суму 24319,3 грн.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 65085, м.Одеса, вул.Селекційна, 60).
Відповідач: Головне управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, 65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5).
Суддя П.П.Марин
.