07 лютого 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4293/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Крутько О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Староаврамівська сільська рада Хорольського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
30 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Староаврамівська сільська рада Хорольського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення від 11.09.2018 № 7442/0/26-18; зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неправомірну поведінку відповідача, що перешкоджає у реалізації права особи на отримання у власність земельної ділянки.
Ухвалою суду від 10.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4293/18. Вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
04.01.2019 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що за наявною інформацією прокуратурою Полтавської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність (а.с.20-22).
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
28.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням (зареєстроване 28.08.2018 за №Р-12359/0/25-18) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, додавши до заяви необхідні документи (а.с.23-24).
11.09.2018 заступник начальника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Остапенко Л. надав відповідь на звернення позивача, оформивши її листом №7442/0/26-18, у якому зазначив, що за інформацією відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області прокуратурою Полтавської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність (а.с.25).
Позивач, розцінюючи таке рішення протиправним, звернувся до суду за правовим захистом порушеного права.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.
В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.
Згідно частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу Україні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У відповідності до частини першої статті 123 означеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення уповноваженого органу виконавчої влади приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).
У випадку формування нової земельної ділянки надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблення якої здійснюється на підставі дозволу, зокрема, органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (абз. 6 частини першої статті 123 ЗК України).
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, вказаною нормою передбачено два варіанти поведінки державного органу за результатами розгляду клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: 1) надати дозвіл або 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
При цьому підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, наведений у частині сьомій статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Матеріалами справи підтверджено, що листом від 11.09.2018 №7442/0/26-18 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомило позивачу, що за інформацією відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області прокуратурою Полтавської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність (а.с.25).
Таким чином, наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.
З листа прокуратури Полтавської області від 08.08.2018 №05/1-43вих18 слідує, що прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42018170000000158 від 24.04.2018 за ч.2 статті 364 КК України за фактом невжиття посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, що спричинило тяжкі наслідки (а.с.26).
Суд зазначає, що кримінальне провадження №42018170000000158 від 24.04.2018 не пов'язане з позивачем.
Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листі відповідача від 11.09.2018 №7442/0/26-18, суд прийшов до висновку, що вони законом не передбачені, а отже є незаконними.
При цьому суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
Аналіз листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11.09.2018 №7442/0/26-18 свідчить, що надана вказаним листом відповідь не містить вирішення по суті поставленого позивачем в клопотанні від 28.08.2018 (вхідний номер Р-12359/0/25-18 від 28.08.2018) питання.
Таким чином, на час розгляду справи відповідачем не розглянуто клопотання від 28.08.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області у місячний строк, встановлений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, відповідачем у встановлений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України місячний строк, не прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства або мотивованої відмови у наданні такого дозволу.
Лист ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11.09.2018 №7442/0/26-18 не містить відомостей щодо вирішення по суті заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
За таких обставин суд приходить висновку, що мала місце не відмова у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, а протиправна бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №7442/0/26-18 від 11.09.2018 - задоволенню не підлягає.
Разом з тим, зазначена вище бездіяльність є порушенням прав позивача на розгляд суб'єктом владних повноважень його заяви у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині шостій статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 704,80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 30.11.2018 № 0.0.1199583523.1 (а.с.4).
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у сумі пропорційній до задоволеної частини позовних вимог - 352,40 грн.
З приводу вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16.
Так, на підтвердження факту витрат на професійну правничу допомогу позивач подав розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу. Проте позивач не надав суду платіжних документів, що свідчать про оплату послуг на правничу допомогу, зокрема платіжні доручення, касові чеки або інші банківські документи, які б підтверджували факт понесенням ним витрат.
Крім того, позивачем не надано до суду копії договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Трембач В.В.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу з огляду на їх недоведеність.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930), третя особа: Староаврамівська сільська рада Хорольського району Полтавської області (вул. Леніна, 18, с. Староаврамівка, Хорольського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 22535552) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.08.2018 (вх. № Р-12359/0/25 від 28.08.2018) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 (вх. № Р-12359/0/25 від 28.08.2018) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12 лютого 2019 року.
Суддя А.Б. Головко