Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.02.2019 р. справа №520/94/19 Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі:
секретаря - Стрєлка О.В.,
позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,
представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_2
до Апеляційного суду Харківської області
про1) визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківської області, яка полягає в невиплаті в повному обсязі заробітної плати за грудень 2018 р. ОСОБА_2, судді Апеляційного суду Харківської області; 2) зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за грудень 2018 р. в сумі 91199,08 грн., -
встановив:
Позивач, ОСОБА_2, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківської області, яка полягає в невиплаті в повному обсязі заробітної плати за грудень 2018 року ОСОБА_2, судді Апеляційного суду Харківської області; 2) зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити заробітну плату за грудень 2018 року в сумі 91.199,08 грн.
Підставами позову є доводи про те, що суддівська винагорода за грудень 2018 р. має обчислюватись із розміру мінімальної заробітної плати та з усіма доплатами за вислугу років та надбавки за науковий ступінь.
Відповідач, Апеляційний суд Харківської області в особі Ліквідаційної комісії з поданим позовом не погодився.
Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не отримував відповідного цільового фінансування від Державної судової адміністрації України для виплат позивачу в іншому розмірі, ніж було здійснено.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач народився 21.11.1949 року, з 15.12.1974 р. і по теперішній час безперервно проходить публічну службу на посаді професійного судді, заявою від 21.10.2014 р. порушив перед Верховною Радою України питання про звільнення у відставку, станом на грудень 2018 р. знаходився на посаді судді Апеляційного суду Харківської області, має стаж роботи на посаді судді, котрий дорівнює доплаті у розмірі 80% від посадового окладу за посадою, з 29.06.1985 р. є кандидатом юридичних наук, у порядку Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII не проходив процедури відповідності займаній посаді та здатності здійснювати правосуддя у суді відповідності інстанції та спеціалізації.
За грудень 2018 р. позивач отримав суддівської винагороди у сумі 28.588,45 грн.
Вирішуючи спір, суд відзначає, що правовідносини з приводу проходження публічної служби на посаді професійного судді унормовані приписами низки актів законодавства, зокрема: положеннями розділу VIII Конституції України, Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р., Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р.
З положень наведених актів законодавства слідує, що згадані правовідносини складаються між громадянином України як працівником (у статусі публічного службовця) з одного боку та державою Україна як роботодавцем з іншого боку.
При цьому, законом прямо передбачено, що від імені держави Україна у цих правовідносинах діють одразу декілька суб'єктів права, котрі реалізують владні повноваження послідовно один за одним, а саме: у правовідносинах з призначення громадянина на посаду професійного судді державу Україна представляють Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя, Президент України; у правовідносинах зі службової дисципліни державу Україна представляють Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя; у правовідносинах з фінансового забезпечення діяльності органів судової влади у контексті оплати праці конкретного професійного судді державу Україна представляють: апарат суду, територіальний орган Державної судової адміністрації України, Державна судова адміністрація України.
Відповідно до ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя (ч. 1 ст. 130); розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (ч. 2 ст. 130).
Ураховуючи відсутність у національному законодавстві України, чинному на момент виникнення спірних правовідносин, акту законодавства з повним найменуванням «Про судоустрій», суд вважає за необхідне керуватись положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. і Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р., адже саме ці закони присвячені регламентуванню правовідносин з питань судоустрою держави Україна.
З-поміж двох перелічених законів останнім у часі був прийнятий ОСОБА_1 України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р., згідно зі ст. 135 якого суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 135); суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135); базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (ч. 3 ст. 135); До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч.4 ст.135); суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч.5 ст.135).
Разом з тим, положеннями розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. були запроваджені дещо інші правила оплати праці професійного судді.
Так, у силу п. 22 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом (абз. 1 п. 22); судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (абз. 2 п. 22).
Водночас із цим, п. 23 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).
При цьому, ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 р. визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 133); суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч. 2 ст. 133); посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 133).
Відповідно до п. 24 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: 1) з 1 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) з 1 січня 2018 року: а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) з 1 січня 2019 року: а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 4) з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Аналізуючи наведені положення актів законодавства України з питань оплати праці професійного судді (чинних з 30.09.2016 р. і по теперішній час), суд доходить до висновку про те, що законодавець у цілях оплати праці розподілив професійних суддів на дві категорії як за критерієм підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді) у процедурі кваліфікаційного оцінювання, так і за критерієм призначення на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р.
До однієї категорії відносяться професійні судді, які або були призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016р., або були призначені раніше, але підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) у процедурі кваліфікаційного оцінювання.
До другої категорії відносяться професійні судді, які були призначені на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р., і у силу незалежних від їх волі причин поки що не брали участі ані у процедурі кваліфікаційного оцінювання у цілях підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді) або у цілях призначення на посаду судді за результатами конкурсу.
Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018р. по справі №11-р/2018 указані положення закону прямо згадані, але під сумнів не поставлені.
Разом із тим, згаданим рішенням Конституційний суд України зазначив, що ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010р. повинна застосовуватись у первинній редакції.
Відтак, посадовий оклад професійного судді місцевого суду згідно із законом має дорівнювати 15 мінімальним заробітним платам, а судді апеляційного суду - із застосуванням коефіцієнту 1,1.
Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що у силу ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016р. та ч.5 ст.242 КАС України (у редакції з 15.12.2017 р.) судами при відправленні правосуддя мають враховуватись висновки Верховного Суду з приводу застосування норм права.
Такі висновки у спорі про оплату праці професійного судді (виплату суддівської винагороди) містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 р. по справі №820/1857/17 (адміністративне провадження №К/9901/23113/18) і полягають у наступному: «Відповідно до статті 3 Закону України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - ОСОБА_1 №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.
Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.
Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
1 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_1 України від 06.12.2016р. №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято ОСОБА_1 №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.
Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати».
За наявності наведеного вище розуміння Верховним Судом змісту п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII, ст.ст. 3 і 8 Закону України «Про оплату праці», п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України у правовідносинах з приводу виплати суддівської винагороди, окружний адміністративний суд не знаходить підстав для іншого правозастосування цих норм.
З огляду на викладене, суд не вбачає порушень діючого закону України у діях Апеляційного суду Харківської області з приводу нарахування судді, який не завершив успішно процедуру підтвердження відповідності займаній посаді, суддівської винагороди в частині посадового окладу за показником 1.762,00 грн.
Стосовно виплати позивачу надбавки за вислугу років та доплати за звання кандидата юридичних наук суд зазначає, що у сфері проходження фізичною особою-громадянином публічної служби законодавцем прямо застосовано «кріпацький підхід», у силу чого така особа позбавлена права одержувати дохід до існування (задоволення будь-яких життєвих потреб) з інших джерел, окрім праці за посадою (за виключенням наукової, викладацької, творчої діяльності).
Так, ч. 2 ст. 127 Конституції України прямо запроваджено застереження, за приписами якого суддя не може обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Суд вважає, що існування такого обмеження зобов'язує державу забезпечити проведення платежів з оплати праці публічного службовця безвідносно до фактичного виконання особою роботи.
Водночас із цим, відповідно до ч. 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 р. суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Аналогічне положення містить і ч. 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010р.
За приписами п. 1 ч. 7 ст. 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років.
Позивач досяг цього віку 21.11.2014 року.
Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 р. по справі №11-р/2018 не надано офіційного тлумачення норм закону з приводу оплати праці професійного судді після досягнення 65-річного віку.
Тому, при розв'язанні даного питання суд виходить із того, що після настання події досягнення 65-річного віку особа автоматично втрачає повноваження судді, проте продовжує залишатись у цьому правовому статусі аж до видання наказу про відрахування із штату суду.
Така суперечливість закону у поєднанні із тим, що інтерес особи до розміру суддівської винагороди та залежній від цього параметру величині розміру довідного щомісячного утримання судді у відставці підлягає охороні за ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав особи та основоположних свобод 1950 року, все ж таки не дає суду підстав для задоволення адміністративного позову, адже владний суб'єкт при реалізації управлінської функції має забезпечити дотримання положень діючого закону.
Правові наслідки неналежного правового регулювання з боку держави та захисту майнових інтересів особи мають розглядатись Європейським судом з прав людини або національним судом України у порядку цивільного судочинства відповідно.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у цілому дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України при оплаті праці професійного судді, правових підстав для оплати праці у розмірі 15 мінімальних заробітних плат не мав, як не мав і підстав для виплат за вислугу років ті за науковий ступінь.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 13 лютого 2019 року.
Суддя Сліденко А.В.