Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.02.2019 р. справа №520/205/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання бездіяльності протправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 про 1) визнання противоправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 у неподанні у 15 -денний строк з дня реєстрації усіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", 2) зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату подати розпорядникові бюджетних коштів висновок (за формою Додаток 13 наказу №530) щодо виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", 3) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 подати протягом 30 днів, з дня набрання постновою законної сили звіт про виконання судового рішення.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що у громадянина настала інвалідність, пов'язана з отриманим пораненням під час участі у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан при проходженні дійсної військової строкової служби. На звернення до ОВК з приводу призначення допомоги була одержана відмова в оформленні документів з метою їх подальшої передачі до Міністерства оборони України. Для захисту права на одержання коштів за виплатою допомоги позивач вважає необхідним обтяжити ОВК обов'язком подати розпорядникові бюджетних коштів висновок з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідач, Харківський обласний військовий комісаріат, з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що громадянину було правомірно відмовлено у направленні до Міністерства оборони України документів для призначення допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення з строкової військової служби. Також зазначив, що позивачем до заяви не було подано документу про причини і обставини поранення.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач під час проходження дійсної військової служби за призовом брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, де одержав поранення, через яке рішеннями МСЕК від 17.11.2010р. р. та від 01.12.2015р. визнаний інвалідом 3 групи.
Письмовою заявою від 24.05.2018 р. позивач звертався до ОВК у порядку ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що не спростовано відповідачем у справі.
Одержав оформлену листом від 06.07.2018 р. №1970ВСЗ відмову в оформленні документів для призначення одноразової грошової допомоги.
Отже, суд вважає хибним посилання позивача на вчинення владним суб'єктом бездіяльності, адже ОВК реалізував управлінську функцію у спосіб відмови у складенні необхідного для проведення виплати висновку, виклав вчинену відмову в офіційному письмовому документі, тобто у розумінні п. 19 ч.1 ст. 4 КАС України здійснив акт волевиявлення.
Перевіряючи відповідність закону вчиненого владним суб'єктом у даному випадку діяння управлінського характеру, суд відзначає, що правовідносини з приводу виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності унормовані, насамперед, приписами ст. 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, ст. 16-164 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (які повністю кореспондують положенням ст.3 Конституції України, де указано, зокрема, що здоров'я людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю) та деталізовані приписами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджений постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом - Порядок №975).
Так, за визначенням ч.1 ст.16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Коло осіб, котрі мають право на призначення цієї виплати, окреслено законодавцем, зокрема, у ч. 2 ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а випадки, які унеможливлюють призначення виплати викладені - ст. 16-4 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”
Право на отримання цієї допомоги мають військовослужбовці у співвідношенні (залежності) до категорій згідно з Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”, де законодавець до військовослужбовця строкової служби за призовом (аналог дійсної військової служби за Законом СРСР “О всеобщей воинской обязанности”) завжди застосовує ознаку у вигляді словосполучення “проходить службу”.
Оцінюючи приєднані до справи докази та наведені сторонами аргументи, суд зазначає, що подія ушкодження здоров'я позивача припадає на час дійсної військової строкової служби за призовом у Збройних Силах Союзу Радянських Соціалістичних Республік під час збройного конфлікту на території Демократичної Республіки Афганістан.
Матеріали справи не містять об'єктивних даних, котрі б засвідчували те, що у зв'язку з цією подією позивачу в СРСР встановлювалась інвалідність або проводились виплати через погіршення стану здоров'я.
Згадана подія поранення (ушкодження здоров'я) спричинила настання інвалідності, що мало місце первісно 16.11.2010р. (довідка МСЕК від 17.11.2010р. серія 10 ААА №286182 третя группа інвалідності) та підтверджено з 01.12.2015р. (довідка МСЕК серії 12 ААА №104728 від 02.11.2015р. третя группа інвалідності).
Законом України №328-V від 03.11.2006 р. ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” була викладена у редакції, котра запроваджувала виплату одноразової грошової допомоги саме за рахунок коштів Міністерства оборони України, а не у порядку страхування.
Умовою для проведення будь-якої виплати допомоги військовослужбовцю строкової служби законодавець в тексті ч. 6 ст. 16 названого закону визначив 1) поранення, 2) настання інвалідності під час проходження військової служби, 3) настання інвалідності не пізніше спливу трьох місяців від звільнення зі служби.
Закон України №328-V від 03.11.2006р. набрав чинності з 01.01.2007 р. і діяв до Закону України №5040-17 від 04.07.2012р. (тобто у період часу з 01.01.2007 р.-31.12.2013 р.), яким було змінено порядок нарахування і виплати згаданої одноразової грошової допомоги.
При цьому, стосовно саме випадку настання інвалідності (п. 5 ч. 2 ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р.) законодавець пов'язав право на одержання допомоги настанням інвалідності під час проходження служби або з тримісячним строком від настання події звільнення з військової служби, а випадок поранення виокремив з поміж інших підстав і виклав п. 8 ч. 2 ст. 16 означеного закону безвідносно до настання інвалідності.
Закон України №5040-17 від 04.07.2012 р. набрав чинності з 01.01.2014 р. і не поширювався на осіб, які одержали одноразову грошову допомогу до цієї події.
Цим же законом було запроваджено правило ч. 8 ст. 163 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей”, згідно з яким право на одержання грошової допомоги підлягало реалізації протягом трьох років з дня виникнення.
У матеріалах справи відсутні докази про одержання позивачем одноразової грошової допомоги до 01.01.2014 р.
Порядок нарахування і виплати згаданої одноразової грошової допомоги вчергове зазнав змін згідно з Законом України від 06.12.2016 р. №1774-VIII, положення якого набрали чинності з 01.01.2017 р.
Унаслідок цього, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” у редакції Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII право військовослужбовця строкової служби на одержання одноразової грошової допомоги через інвалідність, спричинену отриманим під час проходження служби пораненням, не пов'язувалось з тримісячним строком від події звільнення з військової служби.
Чергові зміни до Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” були внесені Законом України від 06.04.2017 р. №2004-VIII (набрав чинності 07.05.2017 р.) у зв'язку із чим збільшено розмір одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи спір, суд зважає на ту обставину, що сторонами визнається факт неодержання громадянином у спірних правовідносинах виплати одноразової грошової допомоги взагалі.
Частиною 8 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р. (котра почала діяти з 01.01.2014 р.) дійсно передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги може бути реалізоване особою протягом трьох років з дня виникнення.
Положення названого закону не визначають події, котра може бути кваліфікована як дата виникнення права.
Між тим, таке положення міститься у п.3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом - Порядок №975) і визначає датою виникнення права дату встановлення інвалідності.
Окрім того, п. 2 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975 було введено у дію правило, згідно з яким особам, які до набрання чинності Порядком №975, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: 1) вже призначена допомога виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (затверджено постановою КМУ від 28.05.2008р. №499; Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (затверджено постановою КМУ від 21.02.2007р. № 284; Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (затверджено постановою КМУ від 21.11.2007р. № 1331; а ще не призначена допомога - призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Таким чином, днем виникнення права на одноразову грошову допомогу слід вважати день встановлення інвалідності згідно з довідкою МСЕК.
Позивачу інвалідність третьої групи вперше була встановлена 16.11.2010р. (довідка МСЕК від 17.11.2010р. серія 10 ААА №286182 третя группа інвалідності) та підтверджено з 01.12.2015р. (довідка МСЕК серії 12 ААА №104728 від 02.11.2015р. третя группа інвалідності).
Юридично неспроможними слід визнати доводи владного суб'єкта про неподання зацікавленою особою документів про причину та обставини поранення, адже у разі явної та очевидної відповідності одержаного військовослужбовцем поранення часу, умовам та обставинам виконання особою військового обов'язку під час ведення бойових дій (що з достатністю поза розумним сумнівом може бути підтверджено і змістом документа, складеного МСЕК) у владного суб'єкта відсутні підстави для витребовування окремого документа про відсутність факту кримінального правопорушення, адміністративного правопорушення тощо.
Правильність саме вказаного тлумачення змісту норми права підтверджується використанням законодавцем у тексті абз. 6 п. 11 Порядку №975 сполучника "зокрема", що указує на можливість існування випадків, у яких засвідчення відсутності цих обставин шляхом подання окремого документа не вимагається.
Розглядаючи справу, суд відмічає, що у силу приписів ч. 6 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” одноразова грошова допомога призначається і виплачується виключно Міністерством оборони України.
Відповідач, обласний військовий комісаріат, у механізмі виплати цієї допомоги не має ані дискреційних повноважень, ані щонайменшої свободи розсуду, адже виконуючи функції уповноваженого органу повинен лише отримати звернення громадянина, зібрати необхідний перелік документів і передати зібрані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття рішення по суті питання.
Статтею 3 Конституції України проголошено, що здоров'я людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.
Оскільки документи позивача про час, місце та умови проходження військової служби об'єктивно відповідають характеру одержаного поранення під час виконання конституційного обов'язку із захисту Батьківщини, то з огляду на приписи ст. 3 Конституції України владний суб'єкт був повинен максимально ретельно та поважно поставитись до розгляду звернення громадянина, повно, вичерпно та достеменно з'ясувати усі обставини спірних правовідносин.
Владний суб'єкт цих вимог закону не дотримався, реалізації управлінської функції з додержанням ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України не забезпечив, в оформленні документів відмовив, хоча такого повноваження не мав.
Створивши перешкоду у надходженні матеріалів звернення громадянина до Міністерства оборони України, владний суб'єкт тим самим допустив ущемлення публічного інтересу заявника на розгляд і вирішення порушеного питання компетентним суб'єктом права та за встановленою законодавством процедурою.
Розв'язуючи спір, суд зважає, що постановою від 26.06.2018 р. по справі №750/5074/17 (адміністративне провадження №К/9901/44751/18; справа Чернігівського окружного адміністративного суду №750/5074/17) Верховний Суд відійшов від раніше викладеної з даного питання правової позиції (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17) і відмовив у позові громадянина до Міністерства оборони України з тієї підстави, що моментом виникнення у особи права на одноразову грошову допомогу є дата встановлення інвалідності, котра має настати не пізніше трьох місяців від припинення військової служби.
Оскільки предметом судової перевірки у справі №750/5074/17 була управлінська діяльність саме Міністерства оборони України при вирішенні питання про призначення виплати у порядку ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей”, а предметом судової перевірки у даній справі є управлінська діяльність Харківського обласного військового комісаріату, то висновки Верховного Суду не можуть бути у повній мірі поширені на спірні правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, звернення громадянина розглянув неналежно, владного обов'язку не виконав, необхідних документів не зібрав, висновку не склав, документів для подальшого вирішення питання не передав.
Таким чином, факт ущемлення публічного інтересу позивача знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом. Разом з тим, керуючись положеннями ч.2 ст.9 КАС України, задля забезпечення повного захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах суд виходить за межі позовних вимог та вважає за необхідне визнати протиправною відмову, оформлену у формі листа від 06.07.2018р. №1970ВСЗ, та обтяження владного суб'єкта обов'язком повторно вирішити порушене зацікавленою особою питання. В іншій частині позов належить залишити без задоволення.
З приєднаних до справи документів суд не знаходить підстав для застосування ч. 1 ст. 382 КАС України.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати оформлену листом від 06.07.2018р. №1970 ВСЗ відмову Харківського обласного військового комісаріату у передачі до Міністерства оборони України матеріалів звернення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 24.05.2018р. з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" разом з власним висновком Харківського обласного військового комісаріату.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У решті вимог позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Старосєльцева