про закриття провадження у справі
Справа № 1940/2039/18
13 лютого 2019 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Баб'юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_2 про скасування реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся із позовною заявою ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області (далі - відповідач 1, ГУ Держгеокадастру в Тернопільській області), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2, ОСОБА_2.), в якій просить визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,52 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області під кадастровим номером НОМЕР_2.
Ухвалою суду від 09.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
На адресу суду 07.02.2019 від представника позивача надійшла заява, в якій він просить розглядати дану адміністративну справу в порядку письмового провадження.
Від представника відповідача 1 07.02.2019 на адресу суду надійшла заява, в якій він просить розглядати дану адміністративну справу в порядку письмового провадження.
Відповідач 2 в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною дев'ятою статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження в межах строків встановлених статтею 258 КАС України.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини справи, суд вважає, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до положень статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 12.12.2009 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,52 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області (аркуш справи 11).
Теребовлянським районним судом 22.05.2018 винесено рішення, яким визнано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,36 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і яка належала померлій 10.11.2016 двоюрідній сестрі ОСОБА_3 на підставі рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10.01.2005 (аркуші справи 10, 12-13).
Згідно із відомостями Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку під кадастровим номером НОМЕР_2 містяться відомості про зовсім іншу земельну ділянку. Зокрема, суб'єктом права власності земельної ділянки з аналогічним кадастровим номером однак площею 0,67 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у селі Іванівка Теребовлянського району Тернопільської області є ОСОБА_4, державну реєстрацію права власності в державному реєстрі проведено 17.02.2014 (аркуш справи 23).
Натомість, державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 12.12.2009 взагалі не зареєстрований в Державному земельному кадастрі.
Як випливає зі змісту позовної заяви вимогами позивача щодо відповідача 1 є визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,52 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області під кадастровим номером НОМЕР_2.
Додатково слід зазначити, що рішення на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку не оскаржувалось у встановленому порядку та не скасоване, а сам державний акт не визнаний нечинним, як це передбачено Земельним кодексом України.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За правилами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Згідно із статтею 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Отже, із процитованих норм випливає, що відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Як випливає із позовної заяви, вимоги позивача щодо визнання недійсними та скасування державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку, яка належить іншій особі є захистом майнових прав та прав позивача на земельну ділянку.
Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього, як спадкоємця, прав та інтересів на земельну ділянку та отримання її у власність.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що даний спір пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача.
Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних справ передбачена в абзаці першому частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Позов, предметом якого є перевірка правильності та належності спірної земельної ділянки на праві власності іншій особі, а також формування волі однієї зі сторін стосовно визнання відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд окремо акцентує увагу на тому, що скасування державної реєстрації державного акта на право власності вплинуть на майнові права інших осіб. Тому спірні правовідносини, пов'язані з порушенням прав цих осіб на розпорядження і користування земельною ділянкою підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме земельну ділянку, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому, мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Земельна ділянка є об'єктом цивільних прав, і право власності, користування чи розпорядження є цивільними правовідносинами. До встановлення в цивільному порядку правового режиму використання спірної земельної ділянки неможливо вирішити адміністративний спір, предметом якого є правомірність дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо вказаної землі.
Також, суд зазначає, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватно-правових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.03.2018 №536/233/16.
Крім того, при вирішенні питання щодо юрисдикції даного спору, судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суд України від 25.05.2016 по справі № 21-1204а16, в якій зазначено, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За таких обставин, беручи до уваги, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що спір в даній справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись зазначеними вище приписами норм діючого законодавства, суд вважає, що провадження у справі №1940/2039/18 підлягає закриттю.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття провадження у справі сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 242, 248 КАС України, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_2 про скасування реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий суддя Баб'юк П.М.
копія вірна
Суддя Баб'юк П.М.