01 лютого 2019 року Справа № 160/8080/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСліпець Н.Є.
за участі секретаря судового засіданняДухнеич Л.Г.
за участі:
представника позивача представників відповідача Чорноморченко М.Є. Корж О.А., Потапова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
30.10.2018 року Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2018р. №0007714607, яким підприємству збільшене грошове зобов'язання з екологічного податку на загальну суму 2 292 516, 81 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 1 834 013, 45 грн., за штрафними санкціями - 458 503,36 грн.;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (п/р 260011842094 у АБ "Кліринговий Дім" м. Київ, МФО 300647) судовий збір в розмірі 34 387, 76 грн.
01.11.2018 року ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є. було відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 2).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань повноти нарахування та сплати екологічного податку з викидів забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати в період з 01.07.2014 року по 30.06.2017 року, за результатами якої складено акт №77/28-10-46-14-20262860 від 25.09.2018 року. На підставі висновків зазначеного акту посадовими особами відповідача було винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення у розмірі 1 834 013,45 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 458 503,36 грн. Аргументуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем, всупереч приписам чинного законодавства, викиди метану ототожнювалися, як основна складова, з природним газом, що, в свою чергу, породжує обов'язок позивача, як оператора газорозподільних мереж, нараховувати та сплачувати екологічний податок з викидів з метану в атмосферне повітря. Проте, позивач вважає, що в ході перевірки відповідачем було застосовано положення законодавства, які суперечать приписам Податкового кодексу України, зокрема протокол «Про реєстри викидів і перенесення забруднювачів», втратили чинність (Перелік речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів №104 від 14.03.2002 року) та є такими, що виданні з порушенням повноважень та є нікчемними (лист Міністерства екології та природних ресурсів України №19018/9 від 23.10.2017 року). Крім того, на думку позивача, посадовими особами відповідача в ході перевірки було безпідставно віднесено граничні втрати та виробничо-технологічні втрати до викидів в атмосферне повітря, оскільки такі викиди не є фактичними викидами, а тому не є об'єктом оподаткування екологічним податком.
26.11.2018 року представником позивача було подано письмову відповідь на відзив, в обґрунтування якого зазначено, шо під час проведення перевірки не було вжито будь-яких заходів щодо встановлення фактичних викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, зокрема, не встановлювалися місця розташування джерел викидів.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив.
20.11.2018 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що ПКУ не встановлено спеціальної ставки для такої забруднюючої речовини як метан, але п. 243.1 ст. 243 ПКУ встановлена загальна ставка для всіх типів вуглеводів, які при нормальних умовах надходять до атмосферного повітря у газоподібному стані. Крім того, визнання метану забруднюючою речовиною підтверджується протоколом «Про реєстри викидів і перенесення забруднювачів». Також, перелік забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення визначено п. 243.1 ст. 243 ПКУ, зокрема до складу якого увійшли забруднюючи речовини «вуглеводні» та «тверді речовини». При цьому, перелік зазначених забруднюючих речовин затверджений Переліком речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір», затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №104 від 14.03.2002 року. Також, відповідач зазначив, що ПАТ «Дніпрогаз» є оператором газорозподільних мереж та надає споживачам послуги з розподілу природного газу газорозподільними мережами, а тому за технологією діяльності виникають виробничо-технологічні витрати та втрати природного газу, розрахунок обсягів яких здійснюється відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами та Методикою визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу
Представники відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов підтримали, проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" 18.04.1997 року зареєстровано як юридичну особу за адресою: 49029, м. Дніпро, вул. Олександра Кониського, буд. 5, основним видом економічної діяльності: 35.22 Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, що підтверджується копією виписки з ЄДРПОУ, наявного у матеріалах справи (а.с. 51).
У період з 27.07.2018 року по 18.09.2018 року на підставі направлень №306/28-10-46-14 від 23.07.2018 року, №307/28-10-46-14 від 23.07.2018 року та наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №1351 від 23.07.2018 року, за участю працівників Державної екологічної інспекції України згідно направлень №308/28-10-46-14 від 26.07.2018 року, №311/28-10-46-14 від 26.07.2018 року, Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань повноти нарахування та сплати екологічного податку з викидів забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати в період з 01.07.2014 року по 30.06.2017 року.
За результатами зазначеної перевірки складено акт №77/28-10-46-14-20262860 від 25.09.2018 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Дніпрогаз» (код за ЄДРПОУ 20262860) з питань повноти нарахування та сплати екологічного податку з викидів забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати в період з 01.07.2014 року по 30.06.2017 року» (а.с. 17-36).
Згідно висновків акту, в ході перевірки встановлено порушення пп. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.1 п. 242.1 ст. 242, п. 249.3 ст. 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок у сумі 3 266 264,10 грн., у тому числі: 3 квартал 2014 року - 130 708,75 грн., 4 квартал 2014 року - 1 046 314,28 грн., 1 квартал 2015 року - 131 081,08 грн., 2 квартал 2015 року - 124 146,54 грн., 3 квартал 2015 року - 114 841,84 грн., 4 квартал 2015 року - 127 279,27 грн., 1 квартал 2016 року - 147 015,39 грн., 2 квартал 2016 року - 138 742,81 грн., 3 квартал 2016 року - 126 682,66 грн., 4 квартал 2016 року - 141 929,79 грн., 1 квартал 2017 року - 721 501,45 грн., 2 квартал 2017 року - 316 020,24 грн.
Не погоджуючись з висновками акту, позивач 28.09.2018 року за №Dg016-Сл-9788-0918 подав заперечення, проте листом №42271/10/28-10-46-14 від 10.10.2018 року висновки акту визнано правомірними та обґрунтованими (а.с. 37-40, 41-46).
На підставі акту перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0007714607 від 11.10.2018 року, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення на загальну суму 2 292 516,81 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 1 834 013,45 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 458 503,36 грн. (а.с. 15).
Отже, основним предметом доказування у цій справі є з'ясування обставини, чи є "метан" забруднюючою речовиною за фактичний викид якого відповідно до вимог ПК України справляється екологічний податок, чи весь обсяг фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат газу, в складі якого присутній "метан", є витоком чи скиданням газу в атмосферне повітря, у зв'язку з чим контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0007714607 від 11.10.2018 року.
Згідно пп. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.
Відповідно до пп. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти;
За змістом пп. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.
Пунктом 243.1 ст. 243 Податкового кодексу України передбачено ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення.
Аналіз зазначених норм податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, які за своєю суттю (або використовують у своїй діяльності) є стаціонарами джерелами забруднення, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, зокрема в атмосферу.
При цьому, Податковий кодекс України не надає визначення терміну (поняття) «забруднюючі речовини».
Разом з тим, п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України передбачено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забруднююча речовина - речовина хімічного та біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.
Постановою Кабінету Міністрів України №1598 від 29.11.2001 року на виконання статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" затверджено Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, відповідно до якого «метан» до речовин, викиди яких підлягають регулюванню, не відноситься.
Крім того, нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел" від 27 червня 2006 року №309, разом з тим, "метан" до переліку забруднюючих речовин ним не віднесено.
Відповідно до Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 1999 №343, "метан" не відноситься до списків забруднюючих речовин, і моніторинг за "метаном" ні на загальнодержавному, ні на регіональному рівні не проводиться.
Виключно парниковим газом "метан" визначений також Методичними рекомендаціями щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел, затверджених наказом Національного агентства екологічних інвестицій України від 05 жовтня 2009 №73, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання палива на побутові потреби в домогосподарствах, затвердженою наказом Держкомстату України від 22 квітня 2011 року №98, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженою наказом Держкомстату України від 13 листопада 2008 року №452.
Пунктом 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Чинним міжнародним договором, яким регулюються питання, котре впливає на оподаткування екологічним податком, є Кіотський протокол (ратифікований Верховною Радою України 04 лютого 2004 року, набрав чинності 17 листопада 2006 року).
Відповідно до Додатку A до Кіотського протоколу парниковими газами є: Діоксид вуглецю (CO2); Метан (CH4); Закис азоту (N2O); Гидрофторвуглеводи (ГФВ); Перфторвуглеводи (ПФВ); Гексафторид сірки (SF6).
Директива №2008/1/ЕС Європейського Парламенту та Ради "Про комплексне запобігання та контроль забруднень", адресована державам - членам ЄС, містить примірний перелік забруднюючих речовин, для яких встановлюють граничні величини викидів, серед яких "метану" також немає.
"Метан" також не визнаний речовиною, що руйнує озоновий шар (Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, що набув чинності для України з 29 червня 1990 року).
Таким чином, викиди в атмосферне повітря чітко диференціюються на такі дві складові як забруднюючі речовини, які підлягають оподаткуванню згідно зі ст.243 ПК України, і парникові гази.
З вищенаведеного вбачається, що «метан» є парниковим газом та не відноситься до забруднюючих речовин та відповідно до діючого законодавства викиди метана не нормуються.
Згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України № 264 від 30 травня 2003 року "Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами" (далі - Наказ № 264)
Ця Методика, розроблена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №786 "Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві", поширюється на газопостачальні та газорозподільні підприємства, а також на споживачів газу, комерційні вузли обліку газу яких розташовані на їх території, в частині обрахування втрат газу, які виникають на газопроводі та його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу споживача.
Розрахунок допустимих та фактичних обсягів виробничо-технологічних втрат газу здійснюється газопостачальним або газорозподільним підприємством самостійно.
Згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України №595 від 21 жовтня 2003 року "Про затвердження методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками у разі не проведення об'єму газу до стандартних умов" (далі - Наказ №595)
Ця Методика призначена для розрахунків питомих втрат газу в разі неприведення до стандартних умов результатів вимірювання об'ємів газу низького тиску, які вимірюються лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів при зміні тиску та/або температури газу.
Розрахунки питомих втрат газу здійснюються за допомогою коефіцієнтів коригування показів лічильників.
Питомі втрати газу визначаються підприємствами з газопостачання та газифікації розрахунковим шляхом самостійно згідно з цією Методикою і включаються до собівартості транспортування газу цих підприємств.
Дія цієї Методики поширюється на підприємства з газопостачання та газифікації і визначає порядок розрахунків питомих втрат природного газу (далі - газ), що виникають при вимірюваннях об'єму природного газу побутовими лічильниками газу (далі - лічильники), які використовують споживачі - фізичні особи.
Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №737 від 23 листопада 2011 року "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" (далі - Наказ № 737) річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 570/7891, Методика визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №571/7892, та Методика визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року №595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003року за №1224/8545.
Газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Наказом Міністерства палива та енергетики України №264 визначено, що виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - це граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з'єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об'єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з'єднувальних деталей який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами. Тобто, це газ, що втрачається під час його транспортування газорозподільними та внутрішньо будинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт, а отже ВТВ виникають з об'єктивних причин, як наслідок технологічного процесу та зношеності газотранспортної системи, і такі витрати є невід'ємною частиною виробничого процесу розподілу природного газу та формують собівартість послуги розподілу газу.
Згідно з пунктом 5.9 Наказу №264 розрахунок допустимих та фактичних обсягів ВТВ газу здійснюється газорозподільними підприємствами самостійно.
Аналогічні умови викладені в п. 1.2 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості (далі - Міненерго) №737 від 23 листопада 2011 року "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах".
Згідно з п.1.3 Наказу № 737 на підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.
Затверджені Міненерго розміри ВТВ враховуються при формуванні Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) газорозподільному підприємству тарифу на розподіл природного газу.
Відповідно до п. 4 гл. 6 р. ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2494, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824, об'єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу (ВТВ) за підсумками місяця та календарного року визначається Оператором ГРМ відповідно до глави 1 розділу ХІІ цього Кодексу та розраховується як різниця між об'ємом (обсягом) надходження природного газу до ГРМ у відповідний період і об'ємом (обсягом) природного газу, який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду.
Максимально допустимі обсяги виробничо-технологічних втрат природного газу, що як більш легка ніж повітря речовина неконтрольовано надходить в атмосферне повітря, визначаються шляхом розрахунку згідно з Методикою (п. 5.8 Методики). При цьому, порядок розрахунків виробничо-технологічних втрат газу встановлено п. 6 ОСОБА_3 і передбачає, що вичерпна кількість інформації, яка необхідна для розрахунку втрат природного газу, як обсягу викидів вуглеводнів в атмосферу стаціонарними джерелами, обмежена показниками, наведеними в таблицях додатків 1-4 до Методики.
Зокрема, додатки 1-4 містять кількісні (в одиницях обсягу кубічні метри природного газу за добу) показники граничних втрат - викидів лінійними та точковими виробничими елементами з диференціацією за показниками технологічних умов провадження господарської діяльності, таких як тиск в газопроводі та діаметр газопроводу, які експлуатуються.
П. 6.5 Методики визначено формулу розрахунку загального обсягу виробничо-технологічних втрат газу за відповідний період, а згідно з п. 6.4 Методики виробничо-технологічні втрати газу розраховуються за результатами роботи за місяць, квартал, рік.
Таким чином, з системного аналізу вищенаведених правових норм можна дійти висновку, що виробничо-технологічні втрати природного газу є складовою викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами під час здійснення позивачем основного виду господарської діяльності, а розрахунок таких втрат встановлений законодавчо.
Разом з тим, на даний час не існує будь-яких методик, які б дозволяли визначити окремий обсяг саме цих витрат в загальному обсязі природного газу для ВТВ.
Відповідно до приписів Кодексу газорозподільних систем, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року за №2494 фізичне балансування ГРМ є комплексом технічних і технологічних заходів, які вживаються Оператором ГРМ для утримання тиску природного газу в ГРМ на рівні, необхідному для безпечного й ефективного розподілу природного газу.
Наказом Міністерства палива та енергетики України "Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами" від 30 травня 2003 року N 264, затверджені методики визначення граничних витрат та втрат природного газу, але вони стосуються не визначення фактичних викидів природного газу в повітря, а всіх технологічних витрат та втрат, при цьому - граничних, не фактичних, серед яких саме викиди природного газу окремо не виділяються. Методики не стосуються визначення фактичних викидів природного газу в атмосферне повітря.
Викиди в атмосферне повітря можливі на газорегуляторних пунктах, де у виключних критичних випадках необхідності зниження тиску в мережах, відбувається викид природного газу у повітря.
Відповідно до ст.31 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 4 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та з метою удосконалення розробки екологічних нормативів, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 року №7 затверджено Інструкцію про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві (далі Інструкція).
П. 1.1. цієї Інструкції містить методичні вказівки щодо: змісту та оформленню необхідних документів для створення звіту; інвентаризації викидів забруднюючих речовин, які утворюються на підприємстві з урахуванням технологічного процесу та його особливостей.
У п. 1.2 Інструкції узагальнені та викладені основні вимоги до: порядку проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин і представлення її в Мінприроди, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища; оформлення звіту по проведенню інвентаризації викидів забруднюючих речовин..
Відповідно до п.1.7. Інструкції, при інвентаризації викидів забруднюючих речовин використовуються матеріали: прямих методів вимірів, які основуються на проведенні безпосередніх інструментальних вимірів; розрахункових методів; матеріали технологічного регламенту та проектних показників.
У необхідних випадках для розрахунку кількісних характеристик викидів повинні застосовуватись галузеві методики, затверджені Мінприроди.
Разом з тим, під час проведеної перевірки встановити фактичний обсяг такого викиду, провести його інвентаризацію не виявлялось можливим, оскільки відповідно до пункту 1.7 про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, і для цього не існує галузевих методик, затверджених Мінприроди, а розрахункові методи не дають можливості встановити фактичний обсяг викидів.
Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджена наказом Мінпаливенерго від 30 травня 2003 р. № 264 дає можливість визначити граничні обсяги втрат та умовну розрахункову величину втрат залежно від технічних характеристик газопроводу, але не дає можливість визначити фактичні втрати, зокрема, ті з них, які стали саме викидами в атмосферне повітря.
Метрологічні втрати на приладах обліку, які не є викидами в атмосферне повітря - є комерційними втратами. Так, на побутових лічильниках газу споживачів, відповідно до чинного в Україні ДСТУ 3336-96 «Лічильники газу побутові. Загальні технічні вимоги», внаслідок похибок вимірювання може «втрачатись» від 1,5% (на нових лічильниках) до 6 % від спожитого газу - через кілька років експлуатації приладу. При цьому природний газ фактично не викидається у повітря, але кількість зафіксованого лічильниками природного газу може бути меншою за кількість фактично спожитого природного газу внаслідок похибки вимірювання.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що не весь об'єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за спірний період є таким об'ємом газу, який безпосередньо реально потрапив чи міг потрапити (витік) чи безпосередньо скинутий оператором газорозподільної мережі в атмосферне повітря.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Є безпідставними посилання представника відповідача на наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.04.2002 №104 «Про затвердження Переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди з яких справляється збір», оскільки зазначений наказ був прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України №303 від 01.03.90 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища», яка втратила чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27.12.10.
Крім того, про даний факт відповідач зазначає і у відзиві на позов.
Також, є безпідставними посилання представника відповідача на лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.10.2017 за №7/3892-17, наданий йому на запит стосовно віднесення до переліку забруднюючих речовин "метану", а також порядку розрахунку вмісту "метану" у складі природного газу.
У вищевказаному листі зазначено, що "на державному рівні питання щодо переліку речовин, які визнаються забруднюючими та за які справляється екологічний податок, визначається відповідно до статті 243 Податкового кодексу України, до яких, крім інших відносяться "вуглеводні". Метан віднесено до переліку речовин, які входять до "вуглеводнів" відповідно до Переліку речовин, які входять до "твердих речовин" та "вуглеводнів" і за викиди яких справляється збір. Вміст метану у складі природного газу (компонентний склад, % мол.) визначається відповідно до паспорту фізико-хімічних показників природного газу".
З даного приводу суд зауважує, що вищевказаний Перелік був розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 за №303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору". Дана постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27.12.2010 року. В зв'язку з цим посилання відповідача на вищезазначений Перелік, який визначав весь перелік "вуглеводнів" і який втратив чинність - є безпідставними.
На даний час екологічний податок відповідно до положень пункту 242.1 статті 242 та пункту 243.1 статті 243 Податкового кодексу України сплачується за викид в атмосферу певного виду "забруднюючих речовин", до яких в тому числі віднесено і "вуглеводні", а не за окремі речовини, які є складовими таких "вуглеводнів".
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 34 387,76 грн., понесені позивачем згідно платіжного доручення №6309 від 24.10.2018 року (а.с. 3).
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв всупереч чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників ДФС від 11 жовтня 2018 року №0007714607, яким Публічному акціонерному товариству "Дніпрогаз" збільшене грошове зобов'язання з екологічного податку на загальну суму 2 292 516,81 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 1 834 013,45 грн., за штрафними санкціями - 458 503,36 грн.
Присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (адреса: 49101, м. Дніпро, вул. О. Кониського, 5, код ЄДРПОУ 20262860) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 40980025) судовий збір у розмірі 34387,76 грн. (тридцять чотири тисячі триста вісімдесят сім гривень сідесят шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 11 лютого 2019 року.
Суддя Н.Є. Сліпець