04 лютого 2019 року Справа № 160/8981/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) щодо припинення з 01.07.2018р. виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_1, призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01.07.2018р. та шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вона належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, як особа, що перемістилась з тимчасово окупованої території. 03.11.2014р. позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу та 14.09.2015р. видано довідку. З липня 2018 року відповідач без повідомлення причин безпідставно припинив виплату пенсії позивачу. Не зважаючи на звернення із заявою про поновлення пенсійних виплат відповідач фактично поновив поточну виплату пенсії лише з вересня 2018 року у розмірі 1435грн.00коп., не виплативши пенсію за минулий час з липня та серпня 2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують право на пенсійне забезпечення, через що вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів. Зауважила, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відмова у нарахуванні і виплаті, припинення виплати пенсії можлива лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення лише з підстав визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Посилання відповідача на відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем перебування не є відповідним рішенням у розумінні наведеної норми. Посилається на те, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію.
Разом з позовом позивач надіслав заяву про звільнення від сплати судового збору,
03.12.2018р. ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Ухвалою суду від 03.12.2018р. справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Також, ухвалою суду про відкриття провадження зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали, надати інформацію отриману з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" щодо ОСОБА_1
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначивши що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365» та на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль «АРКАН», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії, починаючи з 01.07.2018р. Відповідач вважає передчасною вимогу щодо виплати позивачу пенсії з 01.07.2018р., оскільки пенсія за зазначений період нарахована та буде виплачена на умовах окремого порядку.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_1.
Відповідно до довідки від 14.09.2015р. №1241011277 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, фактичне місце проживання позивача (АДРЕСА_1).
Позив на момент звернення до суду перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.
З липня та серпня 2018 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1
01.10.2018р. позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з запитом про надання інформації щодо причини невиплати пенсії.
Станом на дату подання позову відповідь ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не надійшла.
У липні 2018 року позивач звернулась до Центрального відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Позивача було повідомлено про прийняття рішення щодо призупинення виплати пенсії на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», була виявлена тривала відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання та прийнято рішення про зупинення виплати пенсії з 01.07.2018р.
24.09.2018р. ОСОБА_1 виплачено пенсію за вересень 2018 року у розмірі 1435грн.00коп.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо зупинення з 01.07.2018р. виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини.
Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.
Також суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №Пз/9901/20/18 (805/402/18) від 03.05.2018, відповідно до тексту якого визначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Відповідно до вимог ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивача з липня 2018 року.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки вимоги позивача стосуються присудженню виплати пенсії та вони є такими, що підлягають задоволенню, суд прийшов до висновку про наявність підстав допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 03.12.2018р. позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Згідно ч.2 ст.133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід бюджету.
Керуючись ст.ст.133, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо припинення з 01.07.2018р. виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1).
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1), призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01.07.2018р. та шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір у розмірі 704грн.80коп. (сімсот чотири грн. 80 коп.) на користь бюджету.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова