33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26-А
"11" лютого 2019 р. Справа № 918/1164/15
Господарський суд Рівненської області у складі колегії: головуючого судді Церковної Н.Ф., судді Романюк Ю.Г., судді Марача В.В., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши скарги Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ", про стягнення коштів
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 6 лютого 2019 року № 09/12/38;
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 11 лютого 2019 року № 649-юд;
від третьої особи - не з'явився;
від Відділу - не з'явився.
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом, посилаючись на те, що 23 липня 2013 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 000 доларів США 00 центів для поповнення обігових коштів, а останній, у свою чергу, зобов'язався своєчасно повернути кредитору суму отриманого кредиту та сплатити нараховані проценти.
На забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань боржника, що випливають з цієї угоди, 5 лютого 2015 року між Банком та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі - Товариство), було укладено договір поруки № 20-0189/3-3, за яким останнє зобов'язалося відповідати перед Банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 доларів США 00 центів.
Оскільки Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" взяте не себе зобов'язання щодо повернення кредиту виконувало неналежним чином, у зв'язку з чим у останнього перед Банком станом на 25 серпня 2015 року утворилася заборгованість по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків у розмірі 45 902 961 доларів США 23 центів, позивач просив суд стягнути з відповідача як поручителя вищезазначену суму боргу, а також 347 872 554 грн. 35 коп. пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 7 травня 2018 року у справі № 918/1164/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2018 року, колегією суддів у складі головуючого судді Церковної Н.Ф., судді Марача В.В., судді Політики Н.А. позов Банку задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Банку 45 902 961,23 долар США, з яких: 44 663 849,56 доларів США (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 1 239 111,67 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 27 378 846 грн. 43 коп., а також 182 700 грн. 00 коп. судового збору. Водночас у задоволенні решти позовних вимог Банку відмовлено.
25 вересня 2018 року на виконання вказаного рішення суду від 7 травня 2018 року місцевим господарським судом видано відповідний наказ.
Разом з тим 7 листопада 2018 року на адресу Господарського суду Рівненської області надійшла заява Товариства про відстрочення виконання рішення суду від 7 травня 2018 року у справі № 918/1164/15.
У порядку пункту 2 частини 1 статті 31 ГПК України, матеріали справи № 918/1164/15 разом із заявою Товариства про відстрочення виконання рішення суду від 7 травня 2018 року у справі № 918/1164/15 згідно супровідного листа від 13 листопада 2018 року № 918/1164/15 направлено на розгляд Господарському суду Волинської області.
Водночас 29 листопада 2018 року на адресу Господарського суду Рівненської області надійшла скарга Товариства від 23 листопада 2018 року № 1833 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013 (т. 6, а.с. 1-5), скарга Товариства від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП №57556013 (т. 6, а.с. 18-22), а також скарга Товариства від 23 листопада 2018 року № 1831 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013 (т. 6, а.с. 34-38), в яких останнє просило суд визнати неправомірними та скасувати вищенаведені постанови.
30 листопада 2018 року суддя-доповідач ОСОБА_4 звернулась із службовою запискою про здійснення заміни судді, яка входить до складу колегії суддів, що розглядають справу № 918/1164/15, у зв'язку із закінченням повноважень з відправлення правосуддя судді Політики Н.А.
На виконання службової записки у справі № 918/1164/15 у зв'язку із закінченням повноважень з відправлення правосуддя судді Політики Н.А. та з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду заяви, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/1164/15 для заміни судді-члена колегії, за результатами якого 30 листопада 2018 року здійснено заміну судді-члена колегії та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Церковна Н.Ф., суддя Войтюк В.Р., суддя Марач В.В.
Крім того, 30 листопада 2018 року на адресу Господарського суду Рівненської області надійшла скарга Товариства від 28 листопада 2018 року № 1839 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року ВП №57556013 (т. 6, а.с. 48-53), в якій останнє просило суд визнати неправомірною та скасувати наведену постанову.
Ухвалою суду від 30 листопада 2018 року вирішення питання про прийняття до розгляду скарг Товариства на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна та коштів боржника від 30 жовтня 2018 року, про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року та про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП №57556013 було відкладено до повернення матеріалів справи № 918/1164/15 до Господарського суду Рівненської області.
Слід зазначити, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 6 грудня 2018 року у справі № 918/1164/15 заяву Товариства про відстрочення виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 7 травня 2018 року у цій справі задоволено частково, а виконання вказаного судового рішення відстрочено до 18 березня 2019 року.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року апеляційні скарги Товариства та Банку на ухвалу Господарського суду Волинської області від 6 грудня 2018 року про відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 7 травня 2018 року у справі № 918/1164/15 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 6 грудня 2018 року - без змін.
У зв'язку з поверненням до Господарського суду Рівненської області матеріалів справи № 918/1164/15, ухвалою даного місцевого господарського суду від 30 січня 2019 року скарги Товариства на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна та коштів боржника від 30 жовтня 2018 року, про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року та про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП №57556013 було призначено до розгляду в судовому засіданні на 11 лютого 2019 року.
Разом з тим слід зазначити, що при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необхідність об'єднання скарг Товариства на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна та коштів боржника від 30 жовтня 2018 року, про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року та про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП №57556013 в одне провадження.
Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17 жовтня 2012 року № 9.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 173 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами, зокрема, одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що заявлені у зазначених скаргах вимоги Товариства виникають з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, а також пред'явлені одним і тим же скаржником до одного і того ж суб'єкта, суд вважає за необхідне у відповідності до статті 173 ГПК України скарги Товариства на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна та коштів боржника від 30 жовтня 2018 року, про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року та про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП № 57556013 об'єднати в одне провадження.
7 лютого 2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Банку від 5 лютого 2019 року № 09-2-1/95 на скаргу Товариства від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанову про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року у ВП № 57556013 та відзив Банку від 5 лютого 2019 року № 09-2-1/96 на скаргу Товариства від 28 листопада 2018 року № 1839 на постанову про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП № 57556013, в яких стягувач вказав про відповідність вказаних постанов вимогам закону та відсутність правових підстав для їх скасування.
У той же час слід зазначити, що до початку призначеного судового засідання 11 лютого 2019 року суддя-доповідач ОСОБА_4 звернулась із службовою запискою про здійснення заміни судді, який входить до складу колегії суддів, що розглядають справу № 918/1164/15, у зв'язку із перебуванням судді Войтюка В.Р. у відрядженні у період з 11 лютого 2019 року по 15 лютого 2019 року.
На виконання службової записки у справі № 918/1164/15 у зв'язку із перебуванням судді Войтюка В.Р. у відрядженні у період з 11 лютого 2019 року по 15 лютого 2019 року та з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду поданих Товариством скарг, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/1164/15 для заміни судді-члена колегії, за результатами якого 11 лютого 2019 року здійснено заміну судді-члена колегії та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Церковна Н.Ф., суддя Романюк Ю.Г., суддя Марач В.В.
Представник стягувача у судовому засіданні 11 лютого 2019 року зазначив про необґрунтованість вищенаведених скарг Товариства.
У той же час представник Товариства у цьому судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у вищенаведених скаргах, та наполягав на їх задоволенні.
Відділ та третя особа про дату, час і місце розгляду скарг Товариства були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.
Згідно частини 2 статті 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку про розгляд скарг Товариства на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна та коштів боржника від 30 жовтня 2018 року, про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року та про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року у ВП № 57556013 без участі представників Відділу та Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ".
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарги Товариства, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду поданих скарг і їх вирішення по суті, суд зазначає наступне.
Статтею 1291 ОСОБА_5 України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
За приписами частини 1 статті 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) випадках - на приватних виконавців.
Правовідносини, що виникли між учасниками процесу, регулюються, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
За змістом статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі знаходиться виконавче провадження № 57556013 про стягнення з Товариства на користь Банку 45 902 961,23 долара США, з яких: 44 663 849,56 доларів США (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 1 239 111,67 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 27 378 846 грн. 43 коп., а також 182 700 грн. 00 коп. судового збору на підставі наказу Господарського суду Рівненської області від 25 вересня 2018 року № 918/1164/15.
Вказане виконавче провадження було відкрито головним державним виконавцем Відділу Назаровцем А.Т. згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 (т. 6, а.с. 6).
У зазначеному виконавчому проваджені № 57556013 головним державним виконавцем Відділу Назаровцем А.Т. також було винесено постанови про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року та від 5 листопада 2018 року, якими було вирішено відповідно накласти арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, зокрема, у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Кліринговий Дім" (код банківської установи 300647) та Акціонерному товаристві "БАНК АЛЬЯНС" (код банківської установи 300119) у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 50493257,35 доларів США та 200970,00 гривень.
Не погоджуючись, зокрема, з даними постановами про арешт коштів боржника, Товариство звернулося до Господарського суду Рівненської області з відповідними скаргами на дії Відділу.
В обгрунтування наведених скарг Товариство посилалося на те, що головним державним виконавцем Відділу згідно постанов про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року та від 5 листопада 2018 року у ВП № 57556013 було накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунках скаржника, відкритих відповідно у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Кліринговий Дім" - рахунок № 26001011151 та у Акціонерному товаристві "БАНК АЛЬЯНС" - рахунок № 26003016703001, з яких Товариство здійснює виплату заробітної плати працівникам, а також податків та зборів до бюджету, пов'язаних із виплатою заробітної плати, що, на думку скаржника, було вчинено головним державним виконавцем Відділу всупереч імперативним законодавчим приписам та направлено на порушення прав працівників Товариства.
На підтвердження зазначених обставин Товариством було надано суду, зокрема, відповідні довідки, зі змісту яких вбачається, що відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Кліринговий Дім" рахунок № 26001011151 та відкритий у Акціонерному товаристві "БАНК АЛЬЯНС" рахунок № 26003016703001 призначені саме для перерахування заробітної плати працівникам, а також податків і зборів, пов'язаних із виплатою заробітної плати.
Крім того, Товариство вказувало на те, що головним державним виконавцем Відділу було неправомірно накладено арешт на суму виконавчого збору, у той час як відповідної постанови про стягнення з Товариства цього виконавчого збору скаржнику у встановленому законом порядку направлено не було.
З огляду на викладене суд зазначає наступне.
Статтями 8, 9, 68 ОСОБА_5 України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися ОСОБА_5 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно із статтею 43 ОСОБА_5 України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 1 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 4 серпня 1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини 5 статті 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно із частиною 1 статті 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
У пункті 2 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 9 вересня 2013 року № 453 "Про затвердження Порядку прийняття банками на виконання розрахункових документів на виплату заробітної плати" передбачено, що банки приймають від платників єдиного внеску грошові чеки, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником єдиного внеску розрахункових документів (документів на переказ готівки) про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску. Суми, сплачені за цими документами, повинні складати не менше 1/3 суми коштів для виплати заробітної плати, зазначеної в грошових чеках, платіжних дорученнях та інших розрахункових документах.
Отже, державою гарантовано та законодавчо закріплено право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Згідно з частиною 2 статті 48 Закону забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 59 Закону у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 6 листопада 2018 року у справі № 923/560/17.
З огляду на викладене, а також враховуючи наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують цільове використання коштів, які містяться на рахунках Товариства № 26001211151 у в АБ "Кліринговий Дім" та № 26003016703001 у ПАТ "Банк Альянс", саме для перерахування заробітної плати працівникам, а також податків і зборів, пов'язаних із виплатою заробітної плати, та враховуючи, зокрема, відсутність у матеріалах справи доказів використання коштів, що знаходяться на наведених рахунках, для інших цілей, суд дійшов висновку про задоволення скарг Товариства від 23 листопада 2018 року № 1833 та від 23 листопада 2018 року № 1832 про визнання неправомірними та скасування постанов головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 та від 5 листопада 2018 року ВП № 57556013 в частині накладення арешту на кошти, які містяться на рахунку Товариства № 26001211151, відкритому в АБ "Кліринговий Дім", і на рахунку Товариства № 26003016703001, відкритому в ПАТ "Банк Альянс", та призначені для виплати заробітної плати працівникам, а також податків та зборів до бюджету, пов'язаних із виплатою заробітної плати.
У той же час суд зазначає, що Товариством у встановленому законом порядку не було надано належного нормативно-правового обгрунтування наявності правових підстав для визнання неправомірними та скасування постанов головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 та від 5 листопада 2018 року ВП № 57556013 вцілому, а також не надано відповідних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності таких підстав.
Відтак, з огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення решти вимог скарг Товариства від 23 листопада 2018 року № 1833 та від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанови головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 та про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП № 57556013, зокрема, відсутність правових підстав для визнання неправомірними та скасування наведених виконавчих документів вцілому.
Посилання Товариства як на підставу своїх вимог на те, що головним державним виконавцем Відділу було неправомірно накладено арешт на суму виконавчого збору, у той час як відповідної постанови про стягнення з Товариства цього виконавчого збору скаржнику у встановленому законом порядку направлено не було, не беруться судом до уваги з огляду на положення частини 3 статті 56 Закону, за якими арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Водночас докази оскарження відповідних дій головного державного виконавця Відділу щодо не направлення Товариству постанови про стягнення виконавчого збору, а також докази визнання їх протиправними, у матеріалах справи відсутні.
Разом з тим суд зазначає, що неналежне виконання посадовою особою державної виконавчої служби своїх обов'язків щодо направлення сторонам виконавчого провадження певних документів, зокрема, постанови про стягнення виконавчого збору, не може свідчити про її недійсність, або про недійсність інших постанов державного виконавця, у тому числі постанови про арешт коштів боржника.
Щодо обґрунтованості скарги Товариства від 23 листопада 2018 року № 1831 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013 суд вказує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 (при відкритті виконавчого провадження) на все рухоме та нерухоме майно Товариства було накладено арешт, а копії вказаної постанови направлено на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 2 Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням принципів верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За правилами частин 1, 2 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 5 статті 48 Закону встановлено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
В силу вимог статті 56 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Так, арешт майна (коштів) божника є забезпечувальним заходом, який застосовується для реального виконання рішення.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Водночас суд вказує, що майно, яке підлягає арешту без проведення його опису, зазначено у частині 7 статті 26 Закону. Таким майном є кошти боржника, що знаходяться на рахунках боржника у банках, інших фінансових установах, а також конкретне майно боржника, зазначене в заяві стягувача, право власності або інші майнові права боржника, дані на яке наявні в електронних державних базах даних та реєстрах.
Разом з тим на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації, арешт накладається виконавцем лише після проведення його опису (абзац 2 частини 2 статті 56 Закону).
За частиною 9 статті 56 Закону під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
Тобто, як при накладенні арешту без проведення його опису, так і при накладенні арешту із застосуванням попередньої процедури опису майна, предметом арешту може бути тільки індивідуально визначене майно. Чинне виконавче законодавство не надає право виконавцю арештовувати майно без зазначення його індивідуальних і ідентифікуючих характеристик.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 910/1962/16.
У той же час судом встановлено, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Назаровця А.Т. про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013 суперечить вищенаведеним нормам законодавства, оскільки: стосується арешту всього майна, а не конкретного індивідуально визначеного; арешт накладено на майно без проведення його опису.
З огляду на викладене, а також враховуючи імперативні вимоги частини 2 статті 56 Закону щодо накладення виконавцем арешту на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації, лише після проведення його опису, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги Товариства від 23 листопада 2018 року № 1831 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013 та відповідно визнання неправомірною та скасування спірної постанови про накладення арешту на все майно Товариства.
У той же час, суд визнає необгрунтованими посилання Товариства на те, що накладення арешту на майно може бути здійснене державним виконавцем лише у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, оскільки накладення арешту на майно (кошти) боржника (для забезпечення реального виконання рішення) та звернення стягнення на майно боржника є різними виконавчими діями, відповідно, такі дії мають різні правові наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 березня 2018 року у справі 910/18299/16.
Щодо обґрунтованості скарги Товариства від 28 листопада 2018 року № 1839 на постанову головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року ВП № 57556013 суд звертає увагу на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження ВП № 57556013 головним державним виконавцем Відділу було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти в межах суми 50493257,35 доларів США та 200970,00 гривень, що перебувають у касах Товариства та надходять до них.
Також вказаною постановою було визначено, що:
- арешт поширюються також на кошти, що надходять до кас Товариства після прийняття зазначеної постанови;
- у разі надходження коштів до кас боржника слід зупинити видаткові операції з каси боржника на суму 50493257,35 доларів США та 200970,00 гривень;
- кошти, що знаходяться (надходять) до кас Товариства зараховувати на депозитний рахунок Міністерства юстиції України;
- зазначені дії здійснювати до повного виконання рішення суду, про що повідомляти державного виконавця.
Скаржник зазначає, що вказана постанова є неправомірною та такою, що порушує права боржника та не відповідає вимогам законодавства, а дії головного державного виконавця Відділу щодо прийняття даної постанови є безпідставними та необґрунтованими.
Зокрема, у поданій скарзі зазначається, що арешт на грошові кошти може накладатися виключно на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, а не на підставі постанови про арешт коштів боржника.
Проте вказані висновки скаржника судом відхиляються з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
З огляду на викладене суд зазначає, що чинним виконавчим законодавством встановлено два шляхи арешту майна боржника: шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника, або шляхом винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Оскільки арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, він є способом накопичення коштів на заблокованих рахунках боржника для подальшого примусового списання коштів з таких рахунків, або фізичного їх вилучення у випадку накладення арешту на каси.
При цьому, право державного виконавця накласти арешт саме на грошові кошти, що перебувають в касах боржника, прямо передбачене приписами пункту 7 частини 3 статті 18 Закону, відповідно до якої виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
За змістом частини 1 статті 52 вказаного Закону виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Тобто, винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження ВП №57556013 є правомірним та таким, що здійснено у відповідності до вимог Закону.
Твердження скаржника, що арешт грошових коштів, які знаходяться в касах боржника, згідно вказаної постанови суперечить приписам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, судом не приймаються до уваги, оскільки у даній Інструкції міститься порядок дій виконавця щодо вилучення готівки з кас боржника, в той час як накладення арешту на такі кошти спрямоване лише на їх фізичне збереження з метою виконання рішення суду.
Більш того, в даному випадку дії державного виконавця не суперечать та спрямовані на виконання статті 1291 ОСОБА_5 України, якою встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.
За змістом частин 1, 2 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відтак, на підставі приписів вказаного Закону головним державним виконавцем Відділу були вжито заходів щодо примусового виконання рішення суду у даній справі.
Водночас інші доводи, зазначені Товариством у його скарзі від 28 листопада 2018 року № 1839, спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду, здійсненими у тому числі при розгляді решти скарг Товариства, які містили аналогічні обгрунтування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що дії головного державного виконавця Відділу щодо винесення постанови про арешт коштів від 13 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження ВП№57556013 є правомірним та такими, що відповідають приписам Закону, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення скарги Товариства від 28 листопада 2018 року № 1839.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 74 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні скарги Товариства від 28 листопада 2018 року № 1839 слід відмовити.
Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи усе вищезазначене, на підставі статей 173, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1.Скарги Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1833 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013, від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП №57556013, від 23 листопада 2018 року № 1831 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013, а також від 28 листопада 2018 року № 1839 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року ВП №57556013 об'єднати в одне провадження.
2.Скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1833 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 задовольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 в частині накладення арешту на кошти, які містяться на рахунку Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" № 26001211151, відкритому в АБ "Кліринговий Дім", призначені для виплати заробітної плати працівникам, а також податків та зборів до бюджету, пов'язаних із виплатою заробітної плати.
У задоволенні решти вимог скарги Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1833 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 відмовити.
3.Скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП №57556013 задовольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП №57556013 в частині накладення арешту на кошти, які містяться на рахунку Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" № 26003016703001, відкритому в ПАТ "Банк Альянс", призначені для виплати заробітної плати працівникам, а також податків та зборів до бюджету, пов'язаних із виплатою заробітної плати.
У задоволенні решти вимог скарги Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1832 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 5 листопада 2018 року ВП №57556013 відмовити.
4.Скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 23 листопада 2018 року № 1831 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 задовольнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт майна боржника від 30 жовтня 2018 року ВП №57556013.
5.У задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" від 28 листопада 2018 року № 1839 на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 про арешт коштів боржника від 13 листопада 2018 року ВП №57556013 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 235 ГПК України, та підлягає оскарженню відповідно до статей 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 12 лютого 2019 року.
Головуючий суддя Церковна Н.Ф.
Суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Марач В. В.