"04" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2420/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Шевченко К.О.
за участю:
від позивача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю);
від відповідача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства “Український державний центр радіочастот” (03179, м. Київ. просп. Перемоги, 151) в особі Південної філії Державного підприємства “Український державний центр радіочастот” (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 14, к.33)
до відповідача: Одеської митниці ДФС (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21 а)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, м. Одеса, вул. Садова. 1а)
про стягнення 2370,37 грн.
Суть спору: 30.10.2018 року позивач - Державне підприємство “Український державний центр радіочастот” в особі Південної філії ДП “Український державний центр радіочастот” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №2611/18 до відповідача - Одеської митниці ДФС, в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 3276,36 грн., з яких: 2860,80 грн. основного боргу та 415,56 грн. пені, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Підставою для звернення з відповідним позовом позивачем визначено неналежне виконання відповідачем умов договору №14-13331/2 від 01.08.2016р. та договору № 14-1331/2 від 21.05.2018р., в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих послуг, згідно виставлених рахунків за період з 24.10.2017р. по 28.09.2018р.
Ухвалою суду від 02.11.2018р. (суддя Смелянець Г.Є.) за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2420/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання на 03.12.2018 року.
26.11.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №24346/18, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що Одеська митниця ДФС є органом державної влади та може проводити платежі за договором тільки відповідно до загальної суми договору, тоді як бюджетним законодавством заборонено здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів, які перевищують загальну суму, визначену у відповідному договорі, однак між сторонами у справі сума договору щодо спірних послуг не збільшувалась. Водночас, відповідач посилається на наявність між сторонами договору № 14-1331/2 від 15.05.2018р. із строком дії до 31.12.2018 року та умови якого відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України застосовуються до відносин, що виникли з 01.01.2018 року. Більш того, відповідач вважає, що в силу приписів ст. 530 ЦК України, за відсутності доказів вручення розрахункових документів відповідачу щодо сплати спірних коштів нарахування штрафних санкцій є неможливим.
26.11.2018 року до суду надійшла заява про залучення третьої особи (вх. ГСОО №2-5966/18), згідно якого відповідач просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що наявні передбачені ст. 50 ГПК України підстави для залучення відповідної особи, з урахуванням положень ст. 49, 116 Бюджетного кодексу України а також п. 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309, а відтак відповідач вважає, що рішення суду з даного спору може вплинути на права та обов'язки вказаної особи.
Ухвалою суду від 03.12.2018 року суддею Смелянець Г.Є. на підставі ст.ст. 35, 38, 39 було заявлено самовідвід від розгляду справи №916/2420/18.
Розпорядження керівника апарату суду №738 від 04.12.2018р., відповідно до пункту 4.2.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, в редакції від 14.06.2018р. (протокол №17-05/2018) було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2420/18.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2018р. для розгляду справи №916/2420/18 визначено суддю Невінгловську Ю.М.
Враховуючи викладене вище, ухвалою суду від 10.12.2018 року суддею Невінгловською Ю.М. було прийнято справу №916/2420/18 до свого провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 09.01.2019р.
21.12.2018 року до суду від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог (вх. ГСОО №26410/18), у відповідності до якої останній просив суд стягнути з розрахункового рахунку Одеської митниці ДФС суму основного боргу у розмірі 2044,80 грн., суму пені у розмірі 325,57 грн., а також суму судового збору у розмірі 1762,00 грн.
Враховуючи, що вищевказану заяву позивача подано в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви від 21.12.2018 року вх. ГСОО №26683/18.
26.12.2018 року від відповідача до суду повторно надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №26683/18, згідно якого відповідач проти позову заперечує з підстав, що були викладені в раніше поданому до суду відзиві на позовну заяву.
09.01.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог вх. ГСОО №372/19, згідно якого відповідач проти заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог заперечує з аналогічних підстав, що викладені у відповідному відзиві на позовну заяву.
Ухвалою суду від 11.01.2019 року, судом за клопотанням відповідача, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі було залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
У судовому засіданні від 11.01.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 04.02.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 04.02.2019 року заявлені позовні вимоги викладені у заяві вх. ГСОО №26410/18 від 21.12.2018 року підтримав та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 04.02.2019 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відповідних відзивах на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - ГУ ДКСУ в Одеській області у судове засідання не з'явився, про поважність причини нез'явлення не повідомив, письмових пояснень по суті спору не надав, між тим, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надіслання ухвали суду, яка була отримана останнім 17.01.2019 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення судового відправлення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено матеріалами справи, 05.09.2016 року між ДП „Український державний центр радіочастот” (виконавець) та Одеською митницею ДФС (замовник) було укладено договір № 14-1331/2, згідно якого виконавець на підставі п. 4 ст. 16 Закону України “Про радіочастотний ресурс України” та Положення про Південну філію Державного підприємства “Український державний центр радіочастот” виконує роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а замовник на підставі Закону України “Про радіочастотний ресурс” виконує свої зобов'язання щодо використання РЧР, а також здійснює оплату вищезгаданих робіт на рахунок виконавця.
Відповідно до п. 2.1 договору, виконавець зобов'язується: виконувати роботи (послуги) по розділу 1 цього договору згідно з вимогами чинного законодавства України у галузі зв'язку, для чого: здійснювати радіочастотний моніторинг РЕЗ та ВП замовника; по заявкам замовника у наданій йому смузі частот виявляти радіозавади, визначати джерела цих радіозавад та усувати їх у строки та у порядку, визначених діючими нормативно-правовими актами (п. 2.1.1); в разі потреби здійснювати роботи (послуги) по оформленню дозволів та ліцензій, проведення ПТК та інші разові роботи (послуги) в межах своєї компетенції згідно чинного законодавства. На виконання таких робіт виконавець виставляє окремий рахунок (п. 2.1.2).
Пунктом 2.2 договору встановлено обов'язок замовника: своєчасно забезпечувати виконавця необхідними для виконання договору документами та інформацією (п. 2.2.1); здійснювати експлуатацію РЕЗ та ВП згідно з вимогами чинного законодавства України в галузі радіозв'язку (п. 2.2.2); своєчасно здійснювати оплату виконавцю згідно умов цього договору (п. 2.2.3); виконувати вимоги виконавця щодо усунення виявлених порушень умов використання РЧР (п. 2.2.4).
За умовами п. 3.1 договору, вартість робіт (послуг) по цьому договору визначається згідно тарифів на роботи (послуги) ДП “Український державний центр радіочастот”, пов'язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та вимірюванням параметрів телекомунікаційних мереж, затверджених Рішенням НКРЗІ № 195 від 07.04.2015 року та зареєстрованих Міністерством юстиції України 10.06.2015 р. за № 687/27132 (далі - тарифи) та зазначена у додатку № 1 (далі - додаток), який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.2 договору загальна сума договору на 2016 рік становить 1065,60 грн., у тому числі ПДВ 177,60 грн.
В п. 3.3. договору передбачено, що вартість робіт (послуг) по цьому договору може змінюватись у випадку: зміни тарифів (п. 3.3.1); зміни додаткової угоди (п. 3.3.2); анулювання або закінчення дії дозвільних документів (п. 3.3.3); отримання нових дозвільних документів (п. 3.3.4).
Відповідно до п. 3.4 договору, у випадку зміни тарифів виконавець робить відповідний перерахунок з дати, коли тарифи набули чинності. Якщо вартість робіт (послуг) по цьому Договору змінюється згідно п.п. 3.3.3, 3.3.4. Виконавець вносить зміни та виставляє новий рахунок у відповідності до тарифів, замовник зобов'язаний повідомити виконавця про такі зміни у 10-денний термін.
Перелік РЕЗ та ВП, що підлягають нагляду відповідно до умов договору, надається у додатку (п. 3.5 договору).
За умовами п. 3.6 договору роботи (послуги) виконавця вважаються виконаними в повному обсязі у разі забезпечення ЕМС РЕЗ та ВП, які належать замовнику та при відсутності скарг замовника на радіозавади, які не були опрацьовані виконавцем у відповідності до вимог нормативної документації, а також у разі виконання вимог нормативної документації у сфері РЧР. Скарги замовника на радіозавади, які виникли з вини самого замовника, не є підставою вважати роботи не виконаними.
Умовами п. 6.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору.
При цьому, вказаний договір вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в один рік, але не більше терміну дії дозвільних документів. У разі анулювання або закінчення терміну дії відповідних дозвільних документів договір вважається втратившим дію (п. 6.2 договору).
В п. 6.3. договору сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України правовідносини між ними поширюються на час до підписання цього договору, а саме з 01.01.2016 року.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до тексту цього договору вносяться, а додатки додаються за погодженням сторін та вчиняються у письмовій формі, а з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін стають невід'ємною частиною договору.
У додатках № 1 до вказаного договору № 14-1331/2 від 01.08.2016 р. визначено Перелік РЕЗ, що підлягають радіочастотному моніторингу, періодичність моніторингу та оплати - за місяць, згідно яких вартість послуги з радіочастотного моніторингу та забезпечення ЕМС РЕЗ, що за місяць складає 981,60 грн. та 88,80 грн. (з урахуванням ПДВ).
06.12.2016 р. між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 05.09.2016 р. № 14-1331/2 (а.с. 98-99), відповідно до якої сторони домовились збільшити суму договору на 7584,00 грн. У зв'язку з цим сторонами було змінено п. 3.2 договору, вказавши загальну суму договору 8649,60 грн., у т.ч. ПДВ 1441,60 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені на оплату проведених робіт (послуг) у період з жовтня по грудень 2017 року включно рахунки № 8066 від 24.10.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 9274 від 30.11.2017 р. на суму 981,60 грн. та № 10130 від 28.12.2017 р. на суму 81,60 грн. (а.с. 32-34).
Так, укладений між сторонами по справі договір № 14-1331/2 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань та за своєю правовою суттю є договором про надання послуг. При цьому, факт пролонгування його дії на наступний період відповідно до п. 6.2 договору, не заперечується сторонами у справі, як і наявність інших договорів, які діяли у спірний період.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначає позивач та жодним чином не заперечує відповідач, Південною філією ДП “Український державний центр радіочастот” у період з жовтня по грудень 2017 року здійснювався радіочастотний моніторинг та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового зв'язку для мереж радіозв'язку технологічних користувачів радіочастотного ресурсу - за потужності передавача понад 3 Вт, про що позивачем складались відповідні акти № 17-14-8066 від 31.12.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-9274 від 30.11.2017 р. на суму 981,60 грн. та № 17-14-10130 від 29.12.2017 р. на суму 81,60 грн.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності заперечень відповідача щодо якості та кількості наданих у спірний період робіт.
Як встановлено судом, вказані акти направлялись відповідачу, однак були залишені відповідачем без підпису.
Відповідно до п. 3.8 договору, виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім актом виконаних робіт. Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (п'яти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку коли, замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи(послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті.
Аналізуючи зміст договору № 14-1331/2 та враховуючи той факт, що після надання позивачем і отримання відповідачем послуг з радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового зв'язку, відповідач не підписав акти наданих послуг за спірний період без надання мотивованої відмови у визначений договором строк, суд вважає такі послуги виконаними та такими, що підлягають оплаті.
За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт (послуг) є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі виставлених рахунків.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів сплати суми вартості послуг наданих у період з жовтня-грудня 2017 року у розмірі 2044,80 грн.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконувались зобов'язання щодо оплати наданих у період з жовтня по грудень 2017 року послуг, внаслідок чого у нього станом на момент розгляду справи наявний борг перед позивачем в сумі 2044,80 грн.
При цьому, посилання відповідача на відсутність зареєстрованих у казначейській службі фінансових зобов'язань за договором № 14-1331/2 та неможливості в зв'язку з цим сплатити заборгованість, тоді як сторонами не було внесено відповідних змін у договір судом розцінюються критично з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Зі змісту ст. 617 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Отже, відсутність зареєстрованих бюджетних зобов'язань, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Український державний центр радіочастот” в особі Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот” в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2044,80 грн. є цілком обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Положеннями ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання, а також відшкодування збитків та моральної шкоди.
В п. 3.7 договору визначено, що замовник сплачує виконавцю за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок виконавця до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого виконавцем рахунку та акту виконаних робіт. Починаючи з 26 числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійного облікової ставки НБУ, яка діяла на той період. По виставленим рахункам за роботи (послуги), вказані у п.п. 2.1.2. договору, замовник здійснює оплату не пізніше 7-ми днів з дня одержання такого рахунку.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.
Суд, перевіривши розрахунок розміру пені (а.с.135) нарахованої окремо щодо сплати вартості по кожному спірному рахунку у розмірі 325,57 грн. вважає їх вірними та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, судом не враховуються заперечення відповідача щодо неотримання спірних рахунків, оскільки відповідні рахунки були отримані відповідачем 18.06.2018 року, про що свідчить наявне в матеріалах повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 57), тоді як сплата наданих послуг не ставиться в залежність від дати отримання відповідачем відповідного рахунку.
Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2044,80 грн. та пені у розмірі 325,57 грн.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Одеської митниці ДФС (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21 а; ЄДРПОУ 39441717) на користь Державного підприємства „Український державний центр радіочастот” (03179, м. Київ, пр-т Перемоги, 15-й км; код ЄДРПОУ 01181765) в особі Південної філії Українського державного центру радіочастот (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 14, оф. 33; код ЄДРПОУ 23211596) 2044/дві тисячі сорок чотири/грн. 80 коп. основної заборгованості, 325/триста двадцять п'ять/грн. 57 коп. пені та 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11 лютого 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська