ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.02.2019Справа № 910/12786/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Колективного підприємства Санаторій "Перемога" (08296, Київська обл., ст. Ворзель, вул. Лісова, 36)
до Київської обласної ради (01196, м. Київ, площа Л.Українки, 1)
про визнання договорів дарування недійсними
Представники сторін:
від позивача: Павлішина Н.В.,
від відповідача: Бешляга У.Т.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Колективного підприємства Санаторій "Перемога" до Київської обласної ради про визнання договорів дарування недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що, директор Колективного підприємства Санаторій "Перемога" при укладанні спірних Договорів дарування № 47, № 49, № 51 від 13.01.2012 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності та діяв всупереч інтересам позивача, перевищуючи свої повноваження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 позовну заяву Колективного підприємства Санаторій "Перемога" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
08.10.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12786/18, призначено підготовче судове засідання на 05.11.2018.
05.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позову, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, та клопотання про застосування строків позовної давності.
В підготовче засідання 05.11.2018 з'явились представники сторін.
05.11.2018 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 10.12.2018.
В підготовче засідання 10.12.2018 з'явились представники сторін.
Представник позивача надав додаткові докази для долучення до матеріалів справи.
10.12.2018 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 14.01.2019.
14.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи.
В підготовче засідання 14.01.2019 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 14.01.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 30.01.2019.
В судове засідання 30.01.2019 з'явились представники сторін.
30.01.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в судовому засіданні до 06.02.2019.
В судове засідання 06.02.2019 з'явились представники сторін.
Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 06.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.01.2012 між Колективним підприємством Санаторій "Перемога" (дарувальник) та Київською обласною радою (обдарований) укладено Договір дарування нерухомого майна (надалі також - Договір дарування-1), за умовами якого Колективне підприємство Санаторій "Перемога" подарувало, а Київська обласна рада прийняла у дар об'єкти нерухомості, які зареєстровано у Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» як будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Горького, буд. № 20-а.
Згідно з п. 2 Договору дорування-1, будівлі та споруди, що відчужуються, належать дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 748851, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 24.01.2004 на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 314/1 від 18.12.2003. Право власності на нерухомість зареєстровано у КП Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» 24.01.2004 за № 4488751.
Право власності на предмет цього договору у Обдарованого виникає з моменту його прийняття та підлягає державній реєстрації. Підписання цього договору свідчить про те, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення (п. 6 Договору дарування-1)
Також 13.01.2012 між Колективним підприємством Санаторій "Перемога" (дарувальник) та Київською обласною радою (обдарований) укладено Договір дарування нерухомого майна (надалі також - Договір дарування-2), за умовами якого Колективне підприємство Санаторій "Перемога" подарувало, а Київська обласна рада прийняла у дар об'єкти нерухомості, які зареєстровано у Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» як басейн «Б», «Б1», «б», що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Горького, буд. № 11.
Згідно з п. 2 Договору дарування-2, будівлі та споруди, що відчужуються, належать дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 748852, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 24.01.2004 на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 314/1 від 18.12.2003. Право власності на нерухомість зареєстровано у КП Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» 24.01.2004 за № 4488965.
Право власності на предмет цього договору у Обдарованого виникає з моменту його прийняття та підлягає державній реєстрації. Підписання цього договору свідчить про те, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення (п. 6 Договору дарування-2)
Також, 13.01.2012 між Колективним підприємством Санаторій "Перемога" (дарувальник) та Київською обласною радою (обдарований) укладено Договір дарування нерухомого майна (надалі також - Договір дарування-1), за умовами якого Колективне підприємство Санаторій "Перемога" подарувало, а Київська обласна рада прийняла у дар об'єкти нерухомості, які зареєстровано у Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» як будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Пролетарська, буд. № 36.
Згідно з п. 2 Договору дарування-3, будівлі та споруди, що відчужуються, належать дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 748853, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 24.01.2004 на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 314/1 від 18.12.2003. Право власності на нерухомість зареєстровано у КП Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» 24.01.2004 за № 4489046.
Право власності на предмет цього договору у Обдарованого виникає з моменту його прийняття та підлягає державній реєстрації. Підписання цього договору свідчить про те, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення (п. 6 Договору дарування-3)
Зазначені договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Макарчуком Г.І. та зареєстровані в реєстрі за №№ 47, 49, 51 відповідно.
27.01.2012 сторонами підписано Акт приймання-передачі нерухомого майна до вказаних Договорів дарування.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.10.2015 у справі № 911/3540/15 за позовом ОСОБА_4 до Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним рішення Загальних зборів членів Колективного підприємства «Санаторій «Перемога», оформлене протоколом №2 від 03.10.2011 про безоплатну передачу нерухомого майна Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» Київській обласній раді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними вказаних договорів дарування, позивач зазначає, що оспорювані правочини вчинені з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки директор Колективного підприємства Санаторій "Перемога" не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 21.10.2015 у справі № 911/3540/15.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що перевищення повноважень директором Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» під час укладання договорів дарування може бути підставою визнання недійсними таких договорів, лише якщо позивач доведе, що контрагенту, тобто Київській обласній раді, на момент укладання договорів було відомо про відсутність таких повноважень. Проте, Київській обласній раді не було відомо про порушення процедури прийняття рішення Позивачем щодо передачі у власність територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області нерухомого майна позивача. Окрім того, з 13.01.2012 неодноразово загальні збори власників позивача заслуховували і затверджували звіт Правління, у якому містилась інформація як про укладений договір дарування так і про те, що позивачу передано в оренду об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області так і про встановлену пільгу по сплаті орендної плати, тим самим фактично надавали наступне схвалення спірного договору. Окрім того, відповідач вказує на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення з даним позовом, у зв'язку з чим останнім заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.
З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.
Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина 1 статті 215 ЦК України).
За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.
Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.
Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.
Аналогічна правова позиція викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2011 загальними зборами членів Колективного підприємства Санаторій "Перемога" було прийнято рішення про безоплатну передачу нерухомого майна КП Санаторію «Перемога», що засвідчено свідоцтвами на право власності від 24.01.2004 САА №748851, САА №748852, САА №748853, до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Київської області в особі Київської обласної ради; надання права підпису договорів дарування вказаного майна директору КП Санаторію «Перемога» - Бростовському Андрію Петровичу.
Як встановлено Судом, рішенням Господарського суду Київської області від 21.10.2015 у справі № 911/3540/15 за позовом ОСОБА_4 до Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним рішення Загальних зборів членів Колективного підприємства «Санаторій «Перемога», оформлене протоколом №2 від 03.10.2011 про безоплатну передачу нерухомого майна Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» Київській обласній раді.
В ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Господарського суду Київської області від 21.10.2015 у справі № 911/3540/15, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Проте, Суд зазначає, що визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 6-62цс16 від 27.04.2016, у справі № 6-2362цс16 від 30.11.2016, у справі № 910/31610/15 від 12.07.2017.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Водночас Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, а матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили, що, укладаючи спірні договори дарування, Київська обласна рада діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала і за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про відсутність у виконавчого органу Колективного підприємства «Санаторій «Перемога» повноважень на укладення оспорюваних договорів.
Поряд з викладеним, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 910/9915/17.
Суд зазначає, що про наявність обставин про вчинення дій позивача з виконання спірних правочинів свідчить Акт приймання-передачі нерухомого майна від 27.01.2012.
Поряд з викладеним Суд враховує, що Рішеннями Київської обласної ради від 24.04.2012 № 353-17- VI, від 23.07.2013 № 634-33- VI та від 02.10.2014 №823-43- VI було надано дозвіл на передачу в оренду Колективному підприємству «Санаторій «Перемога» об'єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області. Крім того, Колективному підприємству «Санаторій «Перемога», рішенням Київської обласної ради від 06.12.2012 № 521-27- VI, за користування майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області була надана пільга по сплаті орендної плати, в розмірі 98% до 01.07.2013 із правом її продовження на термін дії договору оренди.
В межах розгляду даної справи позивач факту користування орендованим майном не заперечив та не спростував.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відтак, враховуючи вище наведені норми права та встановлені фактичні обставини спірних правовідносин, Суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсними укладених між сторонами Договорів дарування нерухомого майна від 13.01.2012, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Що стосується клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить Суд у позові, відповідачем не порушено, і Суд відмовляє позивачу у позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.02.2019
Суддя Т.Ю. Трофименко