ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 лютого 2019 року Справа № 902/320/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. , суддя Коломис В.В.
секретар судового засідання Полюхович І.Г.
за участю представників сторін:
позивача: Максименка Ю.Ф. - директора
відповідача: Кукурузи Р.В. - представника за довіреністю від 18.01.2019 року №350/139/154
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа М" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 11.10.18р. суддею Колбасовим Ф.Ф. о 11:40, у м. Вінниці, повний текст складено 22.10.18р. у справі №902/320/18
за позовом: Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа М"
до: Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 74622,61 грн.
Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до господарського суду Вінницької області із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 74622,61 грн. боргу та фінансових санкцій через збільшення періоду прострочення виконання грошових зобов'язань за договором №261-1 від 24.09.2010 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2007-2008 роках Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" виконано технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) для Військової частини НОМЕР_1 , згідно додаткових угод до договору №261 від 06.08.2004 р.
24.09.2010 р. сторони уклали договір № 261-1 про реструктуризацію боргу за зазначеними вище зобов'язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язань станом на 30.06.2010 р. Військова частина НОМЕР_1 повинна була повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних за період з 01.07.2010 р. та до дня перерахування коштів. Зобов'язання за договором № 261-1 від 10.09.2010 р. по погашенню боргу повинні були бути виконані не пізніше 31.03.2011 р.
З укладенням цього договору припинились зобов'язання за оплату за технічне обслуговування, виконане за договором № 261 від 06.08.2004 р.
В зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання в строки, визначені договором № 261-1 від 24.09.2010 р., позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою № 25/3 від 21.03.2014 р. про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/411/14 задоволено частково уточнені за заявою № 26/4 від 26.04.2014 р. позовні вимоги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 93748,18 грн., з яких: 72504,50 грн. грн. - сума основного зобов'язання за договором № 261-1 від 20.10.2010 р., 10157,52 грн. - сума інфляційних втрат, 8141,90 грн. - сума трьох відсотків річних, 4944,26 грн. пені.
Станом на 08.07.2015 р. загальна сума грошових зобов'язань за договором № 261-1 від 24.09.2010 р., становила: 141093,76 грн. - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за договором № 261-1, з яких: 72504,5 грн. - сума основного (первісного) грошового зобов'язання та 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат; 10929,31 грн. - сума трьох відсотків річних; 31813,09 грн. - сума пені, а також згідно рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 - 1914,96 грн. - сума витрат зі сплати судового збору.
09.07.2015 р. Військова частина НОМЕР_1 платіжними дорученнями № 16 та № 17 сплатила борг на загальну суму 7638,18 грн., за рахунок якої позивачем були погашені судові витрати в сумі 1914,96 грн. та частина неустойки в сумі: 7638,18 - 1914,96 = 5723,22 грн.
Позивач стверджує, що сума залишку непогашених грошових зобов'язань на 09.07.2015 р. становила: 141093,76 + 10929,31 + 26089,87 = 178112,94 грн., де: 141093,76 грн. - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за договором № 261-1, з яких: 72504,5 грн. - сума основного зобов'язання та 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат; 10929,31 грн. - сума 3% річних; 31813,09 - 5723,22 = 26089,87 грн. - сума залишку непогашеної неустойки (пені), де: 31813,09 грн. - сума пені, нарахована станом на 08.07.2015 р.
У зв'язку із збільшенням періоду прострочення виконання Військовою частиною НОМЕР_1 грошових зобов'язань, Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з позовною заявою № 70/3 від 19.03.2015 р.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі №902/226/16 позовні вимоги, уточнені за заявами № 32/3 від 29.03.2016 р. та № 31/4 від 18.04.2016 р., задоволено частково та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 51153,23 грн. - суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляції, 2763,49 грн. - суму 3% річних, 1069,69 грн. - суму судового збору.
Згідно розрахунків позивача, збільшення грошових зобов'язань Військової частини НОМЕР_1 , які виникли з договору № 261-1 від 24.09.2010 р., внаслідок збільшення періоду прострочення їх виконання, за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р. станом на 16.06.2018 р. становило: 50511,57 грн. - сума інфляційних втрат за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., 6304,91 грн. - сума збільшення 3% річних за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., 10503,70 грн. - сума пені, нарахованої за період з 17.06.2017 р. по 16.06.2018 р.
Сума грошових зобов'язань Військової частини НОМЕР_1 , які виникли з договору №261-1 від 24.09.2010 р., з урахуванням їх збільшення внаслідок прострочення виконання за період з 01.07.2010 р. по 31.05.2018 р., без урахування судових витрат, за розрахунками позивача, станом на 16.06.2018 р. становила: 191605,33 грн. (72504,5 + 68589,26 + 50511,57) - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції, з яких: 72504,5 грн. - сума основного (первісного) грошового зобов'язання; 119100,83 грн. = 68589,26 + 50511,57 - сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 31.05.2018 р., з яких: 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р. та 50511,57 грн. - сума інфляційних втрат за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р.; 17234,22 грн. (10929,31 + 6304,91) - сума трьох відсотків річних за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р., з яких: 10929,31 грн. - сума трьох процентів річних за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р.; 6304,91 грн. - сума трьох відсотків річних за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р.
Таким чином позивач просить стягнути на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" суму збільшення грошових зобов'язань, які виникли з умов договору № 261-1 від 24.09.2010 р. на загальну суму 74622,61 грн., з яких: 57790,08 грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат); 6328,83 грн. - сума трьох відсотків річних; 10503,70 грн. - сума пені.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", вул. Артема, 59А, кв. 37, м. Київ, 04053 (ідентифікаційний код - 30726900) 8049,91 грн. пені, 5635,37 грн. трьох відсотків річних 23201,22 грн. інфляційних втрат, 870,97 грн. на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2453,79 грн. пені, 693,46 грн. трьох відсотків річних та 34588,86 грн. інфляційних втрат відмовлено.
В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 612, 625, 901, 903, ЦК України, ст.ст. 174, 193 ГК України вказав, що враховуючи проведені відповідачем часткові розрахунки, сума в період з 01.07.2015 року по 09.07.2015 року становила 65 886, 53 грн., а в період з 10.07.2015 року по 19.06.2018 року - 64866,32 грн. тому позивачем не обґрунтовано в позовній заяві визначений розмір основного зобов'язання у 72504,50 грн., який за висновками суду склав 64866,32 грн. Також невірно визначені періоди нарахування пені, втрат від інфляції та трьох відсотків річних, без врахування періодів, вже охоплених рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі № 902/226/16. Так, з посиланням на ст.ст. 598, 599, 625 ЦК України, місцевий господарський суд здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних на суму боргу 64866,32 грн., за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., на відшкодування якого має право позивач, складає 23201,22 грн., а розмір трьох відсотків річних за період з 09.07.2015 року по 31.05.2018 р. (кінцева дата нарахування, визначена позивачем) складає 5635,37 грн., а тому прийшов до висновку, що у стягненні 34588,86 грн. інфляційних та 693,46 грн. 3% річних слід відмовити.
Щодо пені, суд з посиланням на ст.ст. 6, 546, 548, 549, 550, 610, 611, 612, 627,628, 629 ЦК України, ст. 230 ГК України, п. 4.1. договору №261-1 від 24.09.2010 року, здійснивши перерахунок пені, прийшов до висновку про правомірність стягнення пені у розмірі 8049,91 грн., а у стягнені 2453,79 грн. відмовив.
Крім того, з посиланням на ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267 ЦК України вказав, що судом не встановлено факту пропуску позивачем строку позовної давності, остання судом не застосовується. А тому, твердження відповідача про те, що перебіг позовної давності розпочався 01.04.2011 року спростовується фактичними обставинами справи.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вказує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення необґрунтовано не застосовано норми ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями.
Також, вказує, що суд необґрунтовано у рішенні стверджує, що "Законодавством не передбачено можливості нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов'язання", що спростовується самим алгоритмом розрахунків інфляційних, закладеним в програмному забезпеченні "Ліга: Закон Еліт", за допомогою якого суд виконує ці розрахунки.
Крім того, зауважує, що суд нічим не обґрунтував (довільно визначив) початок періоду нарахувань вимог (з 09.07.2015 р.), які підлягають стягненню.
У відзиві на апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - Військова частина НОМЕР_1 наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Серед іншого вказує, що норма ст. 534 ЦК України на яку посилається МПП "Фірма "Альфа-М" не може бути застосована, у зв'язку із виникненням заборгованості на підставі договору №261-1 від 24.09.2010р., у якому вказано, що боржник в першу чергу сплачує основну суму заборгованості.
Разом з тим, вважає правильним визначений судом період нарахування інфляційних та 3% річних за період з 09.07.2015 року по 31.05.2018 року при цьому, враховуючи рішення у справах №902/226/16, №902/441/14. Щодо інфляційних нарахувань, з посиланням на п.п.3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також, вказує, що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов'язання, оскільки суд вже стягував інфляційні втрати за окремі періоди прострочення судовими рішеннями по справах №902/411/14, №902/226/16.
Просить відмовити МПП Фірмі “Альфа-М” у задоволенні апеляційної скарги повному обсязі.
У відповіді на відзив МПП Фірма “Альфа-М” наводить свої доводи на спростування відзиву Військової частини НОМЕР_1 . Крім того, на обґрунтування своєї позиції посилається на постанови ВГС України від 13.12.2018 р. та від 22.03.2018 р. у справах № 914/1141/16 та № 916/940/16.
Разом з тим, у відповіді до апеляційної скарги з посиланням на ст.246 ГПК України просить постановити окрему ухвалу про правопорушення, вчинені службовими особами військової частини НОМЕР_1 щодо внесення ними в фінансовий облік та звітність завідомо неправдивих відомостей, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 366 (Службове підроблення) та за завідомо неправдиві свідчення, надані суду, відповідальність за надання яких передбачена статтею 384 (Завідомо неправдиве показання) КК України на що судова колегія зазначає наступне.
Статтею 246 ГПК України встановлено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Виходячи з аналізу вказаної статті, постановлення окремої ухвали за клопотанням сторін у справі не передбачено. Судом встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, що визначені ст.246 ГПК України, самостійно при вирішенні спору, при цьому підстави для висновку про порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи не можуть пов'язуватись із власною правовою позицією сторони по суті спору, з підставами апеляційного оскарження рішення, тощо.
Саме в такому контексті позивач клопоче про постановлення судом окремої ухвали стосовно Військової частини НОМЕР_1 , наводить інші факти та оціночні судження, встановлення та оцінка яких виходить за межі предмету доказування у даній справі, решта аргументів збігається із аргументами, викладеними в заявах по суті справи апеляційній скарзі МПП Фірмі “Альфа-М”, відповідях на відзив та у відзиві на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 .
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали стосовно Військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою (вх. 927/18 від 21.11.18р.), в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Звертає увагу, що договір на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку укладався між військовою частиною НОМЕР_3 та фірмою “Альфа-М”. Військова частина НОМЕР_3 розформована влітку 2006 року. Правонаступником визначена в/ч НОМЕР_1 . Крім того заявки на кошти військовою частиною НОМЕР_1 подавалися вчасно, що свідчить про те що відповідачем вжито всіх встановлених і залежних від нього заходів для проведення розрахунків із позивачем, не відмовляючись та не уникаючи від їх виконання. Тому твердження про неналежне виконання військовою частиною НОМЕР_1 своїх зобов'язань є хибним, воно виявилося неможливим внаслідок незалежних від відповідача обставин.
З посиланням на ст. 550, 607, 617 ЦК України, вказує, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На думку скаржника, наявність особливого періоду в України - є тією істотною підставою, яка звільняє боржника-військову частину НОМЕР_1 від грошового зобов'язання, оскільки даний період виник поза контролем боржника та вагомо вплинув на виконання умов договору. З тих підстав, що військова частина НОМЕР_1 відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкована Міністерству оборони України та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансове забезпечення військових частин здійснюється на основі принципу цільового використання бюджетних коштів-означає, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені паспортами бюджетних програм та бюджетними асигнуваннями відповідно до прийнятих кошторисів на рік. У зв'язку із збройною агресією проти України, в державі склалася складна фінансово-економічна ситуація.
Зауважує, що суд не взяв до уваги докази відображені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, що відповідно п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Твердження позивача про те, що строк нарахування пені збільшено умовами договору, оскільки у ньому зазначено право нарахування пені до повного виконання зобов'язання, спростовується також тим, що ст. 251 ЦК України визначено поняття строку як певного періоду у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
У відзиві на апеляційну скаргу, МПП Фірма “Альфа-М” наводить свої доводи на спростування апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 .
Щодо нарахування пені вказує, що оскільки господарський суд Вінницької області у справі № 902/411/14 задовольнив позовну вимогу щодо стягнення пені за період в один рік, який передував поданню позову, початок якого починався з 21.03.2003 р., тобто через два роки після того, як зобов'язання стало простроченим, суд визнав умови п. 4.1 Договору № 411/902/14 від 24.09.2010р. щодо нарахування пені за кожен день прострочення до дня погашення боргу правомірними. Тобто такими, що відповідають чинному законодавству у тому числі і приписам ч. 1 ст. 212 ЦК України щодо відкладальної обставини, за якими:
"Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина)".
І ця обставина, встановлена судовим рішенням у справі № 902/411/14, щодо правомірності умов договору № 261-1 від 24.09.2010 р. з урахуванням приписів ст. 75 ГПК України звільнена від доказування у цій справі.
Крім того, на підтвердження своєї позиції вказує на постанови ВГСУ у справах №№902/391/14, 902/304/14, 914/1202/14, 914/1141/16, 916/1266/14, 916/1267/14, 906/1274/15, 906/1246/15.
Разом з тим, 06.02.2019 року на електронну адресу суду від МПП Фірми “Альфа-М” надійшли пояснення до апеляційної скарги №5/11 від 02.11.2018 року.
Зазначає, що методологія розрахунків сум інфляційних та 3% річних, які підлягають стягненню, відповідає вимогам чинних законодавчих та нормативних актів і тому визнана правомірною рішеннями судів у справах № 914/1141/16, №916/940/16 та №906/320/16, в яких позивачем теж було МПП "Фірма "Альфа-М”.
При цьому, вказує, що у справах №914/1141/16 та №916/940/16 розрахунки інфляційних, виконані судами попередніх інстанцій, які аналогічні розрахункам суду першої інстанції в цій справі, були визнані Вищим господарським судом України, як такими, що не відповідають вимогам чинних законодавчих та нормативних актів, і тому Постановами ВГС України від 13.12.2016 р. у справі № 914/1141/16 та від 22.03.2017 р. у справі №916/940/16 були скасовані та направлені на новий розгляд до судів першої інстанції, які відповідними рішеннями визнали розрахунки позивача інфляційних втрат правомірними та задовольнили позовні вимоги про стягнення інфляційних у повному обсязі.
У судовому засіданні представник Військової частини підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, відповіді до апеляційної скарги, поясненнях та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.08.2004 р. між позивачем - Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (в договорі - "Виконавець") та відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_3 (в договорі - "Замовник") був укладений Договір № 261 на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку Військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до п.1.1. договору № 261 замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному обслуговуванню систем зв'язку на вузлах зв'язку військової частини НОМЕР_3 .
Згідно п. 8.3 Договору у випадку, коли Сторони не відмовляються від виконання в цьому договорі технічного обслуговування в 2005 та наступних роках, цей Договір вважається пролонгованим на наступні роки.
В 2007 - 2008 роках Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_3 , в зв'язку з її ліквідацією згідно директиви Міністерства оборони України від 29.12.2006р. №322/1/016, згідно додаткових угод №1 від 05.09.2007 року до Договору №261 від 06.08.2004р. (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р.).
24.09.2010 року сторони уклали договір № 261-1 з метою зменшення витрат бюджетних коштів та недопущення арешту банківських рахунків Військової частини НОМЕР_1 та врегулювання спору щодо погашення заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку ( систем зв'язку) Військової частини НОМЕР_1 , виконане згідно додаткових угод № 3 від 02.09.2007 року та № 4 від 11.09.2007 року до договору № 261 від 06.08.2004 року за кошторисами, відповідно, № 261/4 та № 261/5 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 року та № 1/10 від 01.10.2008 року, рахунки - фактури, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 року та №1/10 від 01.10.2008 року) уклали цей договір про наступне.
Відповідно до п.1.1. договору Сторона 1 зобов'язується погасити заборгованість МПП "Фірма "Альфа-М", визнану у відповіді № 1804 від 20.09.2010 року на претензію № 5/7 від 21.07.2010 року в сумі 72504,50 грн. за технічне обслуговування внутрішніх санкцій зв'язку в/ч НОМЕР_1 в терміни та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.1. договору Військова частина НОМЕР_1 самостійно без пред'явлення рахунку від МПП "Фірма "Альфа-М" перераховує на поточний рахунок суму боргу, вказану в п.1.1., не пізніше 31.03.3011 року з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 року до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та з урахуванням та 3-х процентів річних за період з 30.06.2010 року до дня перерахування згідно п.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п.4.1. договору при порушенні строків платежів Військова частина НОМЕР_1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534,549 та п.3 ст. 611 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 604 та п.7.2. договору № 261-1 від 24.09.2010 року з укладенням цього договору припинились зобов'язання за актами № 4/9 від 27.09.2007 року та №1/10 від 01.210.2008 року виконаного, відповідно за додатковими угодами № 3 від 02.09.2007 року та № 4 від 11.09.2007 року до договору № 261 від 06.08.2004 року технічного обслуговування.
Враховуючи, що Військова частина НОМЕР_1 не виконала свої зобов'язання по сплаті заборгованості перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" в обумовлені договором строки, останнє 04 квітня 2014 року звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовними вимогами про стягнення 102007,89 грн. за договором №261-1 від 20.10.2010 р.
За вказаним позовом господарським судом Вінницької області розглядалась справа №902/411/14.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 28 травня 2014 р. у справі №902/411/14 позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 72504,50 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10157,52 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 8141,90 грн. - сума 3% річних, 4944,26 грн. - сума пені, 1914,96 грн. - витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.
13.06.2014 р. на виконання рішення суду від 28.05.2014 р. видано наказ, який надіслано позивачу для пред'явлення до виконання.
16.06.2014 р. на адресу суду надійшла апеляційна скарга на вищезазначене рішення, однак ухвалою апеляційної інстанції від 04.07.2016 р. дана апеляційна скарга була повернута скаржнику.
Відповідач після винесення рішення від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 09.07.2015 р. провів частковий розрахунок з позивачем за договором, сплативши останньому 7638,18 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, 08.10.2018 р. до матеріалів справи № 902/411/14 надійшов лист за №13-12/1288 від 05.10.2018 р. Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області "Про повернення виконавчого документа", з якого вбачається, що наказ Господарського суду Вінницької області від 13.06.2014 року по справі № 902/411/14 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 97663,14 грн. повернуто в зв'язку з повним виконанням.
Крім того, рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі №902/226/16 за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 69456,56 грн., позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 51153,23 грн.. інфляційних втрат, 2763,49 грн. - 3 % річних, 1069,69 грн. відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7252,48 грн. інфляційних втрат та 8287,36 грн. пені відмовлено.
Із зазначеного рішення у справі № 902/226/16 слідує, що: відповідач станом на день розгляду справи в суді не здійснив повного розрахунку з позивачем на умовах договору № 261-1 від 24.09.2010 р., не здійснивши цього обов'язку навіть після винесення рішення у справі № 902/411/14; сума основного зобов'язання станом на час прийняття рішення у справі №902/226/16 становила суму 72 504,50 грн.; судом при перерахунку отримано 51153,23 грн. за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., в той час як позивачем було заявлено до стягнення 58405,71 грн. інфляційних втрат, з огляду на що судом відмовлено в стягненні 7252,48 грн. інфляційних втрат, як заявлених безпідставно. Дійшовши такого висновку, суд зауважив, що сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. вже була стягнута судом під час розгляду справи №902/411/14; судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8287,36 грн. пені за період з 21.03.2014 р. по 28.02.2015 р.; із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р. як встановлено судом, рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі №902/411/14, позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення боргу 102007,89 грн. за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. задоволено частково, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - 72504,50 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10 157, 52 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 8 141, 90 грн. - сума 3% річних за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 4944,26 грн. - сума пені за період з 21.03.2013 р. по 20.03.2014 р., в решті позовних вимог відмовлено.
Предметом розгляду справи № 902/411/14 була заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 100 557,30 грн., яка виникла з договору № 261-1 від 24.09.2010 р.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі №902/411/14 вже стягнуто з відповідача пеню за період до 20.03.2014 р.;
Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилку у проведеному обрахунку щодо 3 % річних, яка полягає у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаною вимогою. Зокрема, при перерахунку судом отримано 2765,10 грн. за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р., в той час як позивачем заявлено до стягнення 2763, 49 грн.;
З розрахунку інфляційних втрат, долучених до заяви позивача № 32/3 від 29.03.2016 р., вбачається, що останні здійснені позивачем на суму основного боргу з урахуванням інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. тобто на суму основного боргу 72504,50 грн. збільшену за рахунок інфляційних втрат до 82 727,63 грн.
Рішення господарського суду Вінницької області у справах № 902/411/14 та №902/226/16 набрали законної сили.
Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, судові рішення, прийняті в справах № 902/411/14 та 902/226/16, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення, зокрема не потребує доведення факт, що розмір суми основного первісного зобов'язання без врахування індексу інфляції Військової частини НОМЕР_1 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" становила 72504,50 грн. - згідно рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14.
Є встановленим той факт, що відповідач після винесення рішення від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 на час прийняття рішення у справі № 902/226/16 лише 09.07.2015 р. здійснив частковий розрахунок з позивачем за договором, сплативши останньому 7638,18 грн.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними договору про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, наявність рішень господарського суду Хмельницької області суду від 28.05.2014 р. у справі №924/411/14 та від 25.04.2016 року у справі №902/226/16, якими було частково задоволено позов Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення за договором від 20.10.2010р. №261-1 підтверджує неналежне виконання відповідачем умов договору.
Таким чином, відповідач в порушення умов договору вчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отримані послуги.
Як убачається із матеріалів справи №902/320/18 сума основного первісного зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" становила 72504,50 грн.
При цьому відповідач провів такі часткові розрахунки: 13.06.2014 р. було сплачено 6617,97 грн. згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером № 16 від 09.07.2015 р. (а.с. 35-36, т.1); 09.07.2015 р. - 1020,21 грн. згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером № 17 від 09.07.2015 р. (а.с. 38-39, т.1). Всього на суму 7638,18 грн.
19.06.2018 р. за платіжним дорученням № 13 сплачено 36417,48 грн.
Таким чином, станом на 01.07.2015 р. по 09.07.2015 р. розмір суми основного зобов'язання відповідача перед позивачем складав 65886,53 грн.
В період з 10.07.2015 р. по 19.06.2018 р. сума боргу Військової частини НОМЕР_1 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" по основному зобов'язанню складала 64866,32 грн.
За наведеного, судова колегія погоджується із місцевим господарським судом, що позивачем в позовній заяві необґрунтовано визначений розмір основного зобов'язання у 72504,50 грн., замість 64866,32 грн. А, також, невірно визначені періоди нарахування пені, втрат від інфляції та трьох відсотків річних, без врахування періодів, вже охоплених рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі № 902/226/16.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
П. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Згідно із нормами п. 7.1 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. зокрема, визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням того, що сума основного боргу в період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р. (кінцева дата нарахування, визначена позивачем у його розрахунках до позовної заяви) складала 64866,32 грн., а тому судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на відшкодування йому інфляційних втрат та отримання трьох відсотків річних за період - 09.07.2015 року по 31.05.2018 р.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який здійснений місцевим господарським судом за період 09.07.2015 року по 31.05.2018р. на суму 64866,32 грн., апеляційний господарський суд вважає його правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23201,22 грн., а у стягненні 34588,86 грн. слід відмовити.
Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, який здійснений судом першої інстанції за період з 09.07.2015 року по 31.05.2018 р. у розмірі 5635,37 грн. вважає його правильним і арифметично вірним і дана сума підлягає до стягнення, а у стягненні 693,46 грн. 3% річних необхідно відмовити.
Як убачається із матеріалів справи позивач крім 3% річних та інфляційних просить стягнути пеню.
Щодо стягнення пені судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
П. 2.5 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 передбачено що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 4.1. договору сторони визначили, що при порушенні строків платежів Військова частина НОМЕР_1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п.3 ст. 611 ЦК України.
Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем правомірно нараховано пеню за період з 17.06.2017 р. до 16.06.2018 р.
При цьому, в силу положень ст. 232 ГК України та п. 2.5. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14, судова колегія вважає безпідставними твердження відповідача про помилковість збільшення строку нарахування пені умовами договору.
При цьому, суд апеляційної інстанції, погоджується із місцевим господарським судом, що нарахування пені повинно здійснюватися на суму 64866,32 грн.
Перевіривши розрахунок пені, який здійснений судом першої інстанції за період з 17.06.2017 р. до 16.06.2018 р. у розмірі 8049,91 грн. вважає його правильним і дана сума підлягає до стягнення, а у стягненні 2453,79 грн. пені необхідно відмовити.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем річного строку на заявлення позову про стягнення пені, колегія суддів вказує таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В зв'язку з тим, що судом апеляційної інстанції не встановлено факту пропуску позивачем строку позовної давності, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для її застосування.
Щодо твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що військова частина А 2656 є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкована безпосередньо Міністерству оборони України, утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, а наявність особливого періоду в України - є тією істотною підставою, яка звільняє її від грошового зобов'язання, судова колегія відзначає наступне.
В Україні не оголошено надзвичайного стану, який міг би бути підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання перед позивачем.
Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, основна заборгованість, присуджена за рішенням суду у справі № 902/411/14 від 28.05.2014 року, сплачена боржником повністю лише у 2018 році.
А тому, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що наведені відповідачем доводи не можуть бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань за договором та судовим рішенням.
Крім того, відповідно до ст. 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно зі ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК).
Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Посилання скаржника - МПП "Фірма "Альфа-М" у апеляційній скарзі на ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог кредиторів не беруться судом до уваги, оскільки, при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.
Щодо твердження скаржника в апеляційній скарзі про правомірність нарахування ним інфляційних втрат на суму боргу з урахуванням інфляційних, нарахованих за попередні місяці, тобто нарахування "інфляційні на інфляційні", спростовуються наступним.
Так, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. (лист ВСУ від Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ N 62-97р від 03.04.97р.)
Отже, нарахування індексу інфляції здійснюється саме на суму основного боргу, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних за попередні місяці.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на їхній власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційні скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа М" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2018 року у справі №902/320/18 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
4. Справу №902/320/18 повернути до господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "11" лютого 2019 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.