ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 лютого 2019 року Справа № 902/389/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.11.2018р. у справі №902/389/18 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 13.12.2018 р.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перша українська вантажна компанія" (м.Дніпро)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Вінниця)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (м. Київ)
про стягнення 723 960 грн. збитків
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_2, представник згідно договору про надання юридичних послуг № 177/18-к від 06.12.2018р.;
третьої особи - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша українська вантажна компанія" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог) 723 960 грн. збитків.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 16.05.2017р. №Л79/160517-1 щодо забезпечення доставки вантажу в пункт розвантаження. Вказана обставина зумовила виникнення у позивача зобов'язання щодо відшкодування вартості втраченого вантажу вантажовідправнику (третій особі), що і стало підставою звернення з регресною вимогою до відповідача.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.11.2018 р. у справі № 902/389/18 позов задоволено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено наявність елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність відповідача у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України у зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо забезпечення збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, що призвело до втрати вантажу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що за фактом вчинення злочину з письмовою заявою до поліції звернувся саме відповідач; позивач та третя особа до правоохоронних органів із заявами не зверталися, а лише після вилучення частини викраденого майна до участі в кримінальному провадженні залучена третя особа.
Скаржник зазначає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018020020001330, який затверджений 22.10.2018р. прокурором Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області, по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано на розгляд Вінницького міського суду Вінницької області. Однак, вказані докази та обставини судом першої інстанції безпідставно не з'ясовані та не прийняті до уваги.
Окрім того, скаржник звертає увагу суду, що під час підготовчого засідання у даній справі ним на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 ч. 4 ст. 190 КК України. Однак, у вказаному клопотанні судом безпідставно відмовлено.
Апелянт зазначає, що ним вказувалося, що у відповідності до розділу 8 договору передбачено обставини непереборної сили/форс-мажор. Так, згідно п. 8.1 договору передбачено звільнення сторін від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за цим договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили/форс-мажор. Пунктом 8.3 договору в переліку обставин непереборної сили/форс-мажору вказано: протиправні дії третіх осіб. Однак, судом першої інстанції не з'ясовано обставини, внаслідок яких скаржник не змогла виконати взяті на себе зобов'язання за договором, саме з причини протиправних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які шляхом підробки та використання підробленого документу отримали вантаж, після чого зникли, відносно яких порушено кримінальне провадження, що на час розгляду в суді першої інстанції перебувало на стадії судового розгляду в Вінницькому міському суді Вінницької області.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні вказує, що відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Зазначену норму суд першої інстанції вказав у своєму рішенні, однак не врахував доводи та докази, які вказують на те, що втрата вантажу сталась не з вини відповідача. Навпаки, відповідач вжила всіх заходів з метою повернення втраченого вантажу та притягнення винних осіб до відповідальності.
При цьому, скаржник зазначає, що під час підготовки даної апеляційної скарги та ознайомившись з матеріалами кримінального провадження адвокатові ОСОБА_2 стало відомо, що скаржник 06.04.2018р. належним чином повідомив позивача про те, що вантаж в пункти призначення не прибув, водій ОСОБА_7 з вантажем зник в невідомому напрямку, про те, що вона 04.04.2018р. звернулась з відповідною заявою до правоохоронних органів про вчинення злочину. Підтвердженням цього є наявне в матеріалах кримінального провадження повідомлення, копія листа, з рекомендаційним повідомленням про вручення, роздруківка з інтернет-сайту "Укрпошти" про відстеження листа. Цим самим спростовуються доводи позивача про те, що відповідач не повідомляв належним чином про вказані обставини у відповідності до п. 8.4. договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р. Зазначені докази не були надані до суду першої інстанції, оскільки про них стало відомо лише під час підготовки апеляційної скарги ознайомившись з матеріалами кримінального провадження після того як було прийнято рішення у справі, а тому вважає, що вказані причини неподання доказів до суду першої інстанції є поважними, тому їх необхідно приєднати до матеріалів справи.
Також скаржник зазначає, що під час підготовки апеляційної скарги між адвокатом ОСОБА_2 та клієнткою ОСОБА_1 укладено додаток № 2 до договору про надання правової дороги № 107/18-г, у відповідності до якого сума гонорару на підготовку апеляційної скарги її подання та представництво інтересів в суді апеляційної інстанції гонорар становить 10 000 грн., які того ж числа клієнткою ФОП ОСОБА_1 сплачені в повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 112 від 06.12.2018 р. До закінчення судових дебатів у справі, представником позивача у справі - адвокатом ОСОБА_2 буде надано детальний опис про надані послуги під час підготовки апеляційної скарги та представництво в суді апеляційної інстанції. Детальний опис про надані послуги в суді першої інстанції міститься в матеріалах справи.
Разом з апеляційною скаргою представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 подав до суду клопотання (вх. №342/19 від 03.01.2019 р.), в якому просить визнати причини неподання доказів поважними та долучити до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2018р. №177/18-к; копію клопотання в порядку ст. 220 КПК України Прокурору Вінницької прокуратури №156/2/18-к від 06.12.2018р.; лист-повідомлення ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "Перша українська компанія" від 05.04.2018р.; копію конверту про направлення листа-повідомлення ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "Перша українська вантажна компанія" з копією рекомендованого повідомлення про вручення; копію роздруківки з інтернет-сайту "Укрпошти" про відстеження листа. Зазначає, що вказані докази не були надані до суду першої інстанції, оскільки про них стало відомо лише 17.12.2018р. під час ознайомлення адвоката з матеріалами кримінального провадження №12018020020001330 в прокуратурі Вінницької області, про що свідчить клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, копія договору про надання професійної і допомоги № 177/18-к від 06.12.2018 р. До цього часу адвокат здійснював захист скаржника в кримінальному провадженню, де вона визнана потерпілою і не знайомився з матеріалами кримінального провадження.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.01.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд скарги на 06.02.2019 р. об 15:00 год.
Представник скаржника в судовому засіданні 06.02.2019р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Позивач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання 06.02.2019р., хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.
Розглянувши в судовому засіданні 06.02.2019 р. клопотання представника відповідача (вх. №342/19 від 03.01.2019 р.), в якому він просить суд визнати поважними причини неподання доказів та долучити їх до матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
В силу ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов'язки без втручання суду.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів апеляційного суду, оцінивши доводи представника відповідача, наведені ним в клопотанні зазначає, що копія договору про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2018р. №177/18-к та копія клопотання №156/2/18-к від 06.12.2018р. не є додатковими доказами у справі, оскільки вони не мають значення для вирішення даного спору; вказані документи лише підтверджують те, яким чином представником відповідача був отриманий лист-повідомлення ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "Перша українська компанія" від 05.04.2018р.
Разом з тим, враховуючи вказані вище норми законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не обґрунтував неможливість подання даного листа-повідомлення від 05.04.2018 р. (з даказами його направлення позивачу) до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. При цьому, посилання представника відповідача на те, що про даний доказ йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги, оскільки вказані обставини не є винятковими, представник відповідача, який приймав участь при розгляді справи в суді першої інстанції або ж сам відповідач не були позбавленні можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження раніше та подати вказаний доказ до суду першої інстанції.
Окрім того, беручи до уваги обставини справи, які входять до предмету доказування при вирішенні даного спору, суд апеляційної інстанції вважає, що даний доказ не має суттєвого значення для його вирішення.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку відмовити скаржнику в задоволенні даного клопотання та не надає правової оцінки документам, долученим представником скаржника до матеріалів справи.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, 26.12.2016р. між ТОВ "Перша українська вантажна компанія" (експедитор, позивач) та ТОВ "Торговий дім "Насіння" (замовник, власник вантажу) укладено договір №1-2612/пв116 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом при внутрішніх перевезеннях територією України, яким сторони домовилися, що експедитор на підставі заявок за плату і за рахунок замовника надає послуги по виконанню чи організації та забезпеченню виконання перевезення вантажу власним або найманим вантажним транспортом, відповідно до чинного законодавства України, статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезень вантажів та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України (п.1.2 договору).
Згідно п. 2.1. договору на підставі даного договору експедитор надає наступні послуги власними силами та/або шляхом залучення від свого імені третіх осіб.
Конкретні умови та додаткові послуги по кожному замовленню обумовлюються в заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору. Допускається одержання заявки по факсимільному зв'язку (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3. договору оформлені бланки товарно-транспортних накладних, заявка експедитора та пред'явлений водієм документ, що посвідчує особу, є підставою для одержання вантажу до перевезення.
26.12.2016 р. між ТОВ "Перша українська вантажна компанія" (експедиторі-1, позивач) та ФОП ОСОБА_1 (експедитор-2, відповідач) був укладений договір транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні №Л79/160517-1, яким сторони визначили, що експедитор-2 зобов'язується доставляти ввірений йому експедитором-1 вантаж до пункту призначення в міжнародному або внутрішньому сполученні за заявками експедитора-1 і видати його вантажоотримувачу у встановлений термін передбачений договором або заявкою, а експедитор-1 зобов'язується здійснювати за перевезення вантажів встановлену плату в розміри та строки, передбачені даним договором і заявкою (п.1.1 договору).
Експедитор-2 здійснює перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора-1, які є невід'ємною частиною договору, яка подається експедитором-1 за 24 години до моменту завантаження вантажу (п.2.1 договору).
На виконання умов договору від 26.12.2016 р. №1-2612/пв116, між ТОВ "Перша українська вантажна компанія" та ТОВ "Торговий дім "Насіння" була оформлена заявка №3-000000045008 від 02.04.2018р., в якій погоджено істотні умови перевезення, а саме: маршрут перевезення (найменування та масу вантажу - 4,6 т засобів захисту рослин, об'ємом 20 куб.м); адреса завантаження: України, Вінницька область, Вінниця, Немирівське шосе, 1 та адресу розвантаження: України, Черкаська область, с. Пищальники, с. Руська поляна, Черкас р-н + с.Байбузи + с.Пищальники, Канів р-н); період перевезення 02.04.2018 - 03.04.2018., транспортний засіб - МАN НОМЕР_4, водій - ОСОБА_7, тел. водія НОМЕР_1 (т.1 а.с.19).
На виконання умов договору від 16.05.2017р. №Л79/160517-1, між ТОВ "Перша українська вантажна компанія" та ФОП ОСОБА_1 була оформлена заявка №П-000000045008 від 02.04.2018р., в якій погоджено істотні умови перевезення, а саме: маршрут перевезення (найменування та масу вантажу - 4,6 т засобів захисту рослин, об'ємом 20 куб.м); адреса завантаження: України, Вінницька область, Вінниця, Немирівське шосе, 1 та адресу розвантаження: України, Черкаська область, Пищальники, с.Руська поляна, Черкас р-н + с.Байбузи + с.Пищальники, Канів р-н); період перевезення 02.04.2018 - 03.04.2018., транспортний засіб - МАN НОМЕР_4, водій - ОСОБА_7, тел. водія НОМЕР_1 (т.1 а.с.19).
Відповідно до товарно-транспортної накладної №000002062 від 02.04.2018р., №000002066 від 02.04.2018р., №000002071 від 02.04.2018р., в графі прийняв водій/експедитор зазначено прізвище та ім'я ОСОБА_7 та відображено факт прийняття від ТОВ "Торговий дім "Насіння" до перевезення вантажу масою брутто 4,4964 т, вартістю 1603792,97 грн. на автомобільному транспорту МАН НОМЕР_4.
Як встановлено апеляційним судом, вантаж який був завантажений відповідно до заявки №П-000000045008 від 02.04.2018р. за вищевказаним маршрутом до місця призначення не прибув.
Матеріалами справи підтверджується, що за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України, на підставі заяви відповідача з приводу використання невідомою особою паспорта громадянина України на прізвище ОСОБА_7 було розпочато кримінальне провадження, що внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 05.04.2018 за №12018020020001330, потерпілим у вказаному провадженні визнано ОСОБА_1, а також залучено Хитрич Тетяну Володимирівну в якості представника потерпілого ТОВ "Торговий дім "Насіння".
В межах досудового розслідування, на підставі постанови від 27.07.2018р. слідчого СВ ЛВП Вінницького відділу поліції ГУ Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції Скобєєва О.А. ТОВ "Торговий дім "Насіння" передано на відповідальне зберігання засоби захисту рослин, на загальну суму 658694,21 грн., як речові докази по вказаному провадженні.
За результатами досудового розслідування складено обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_6 за ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 та ч.4 ст.190 КК України та передано на розгляд Вінницького міського суду Вінницької області.
12.04.2018р. ТОВ Торговий дім "Насіння" звернулось до ТОВ "Перша українська вантажна компанія" із претензією №1-5/165 від 12.04.2018 про відшкодування збитків в розмірі 1603792,97 грн. (вартості втраченого вантажу), згідно умов договору від 26.12.2016 р. №1-2612/пв116.
25.04.2018р. між ТОВ "Перша Українська вантажна компанія" та ТОВ "Торговий дім "Насіння" укладеного угоду № 25/04 про відшкодування збитків, відповідно до умов якої погоджено графік погашення відшкодування збитків, завданих замовнику в результаті неналежного виконання експедитором своїх зобов'язань згідно договору № 1-2612/пв116, що призвело до втрати вантажу замовника, а саме: засобів захисту рослин на загальну суму 1603792,97 грн., що підтверджується товарно-транспортними документами.
Відповідно до п. 3 даної угоди, сторони погодити графік оплати експедитором відшкодування збитків в сумі 1 448 000 грн. рівними частинами, в розмірі 120 660 грн., щомісячно, починаючи з квітня місяця 2018р., за виключенням березня місяця 2019р., де розмір платежу становить 120 740 грн.
На виконання умов вказаної угоди, позивачем перерахованого на рахунок ТОВ "Торговий дім "Насіння" кошти в загальному розмірі 723 960 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями: №2603 від 27.04.2018р., №2735 від 30.05.2018р., №2920 від 27.06.2018р., №3259 від 21.08.2018р., №3404 від 17.09.2018р., №3629 від 10.10.2018р.
31.05.2018р. позивач направив відповідачу претензію №3705 про відшкодування збитків на суму 970160 грн. в регресному порядку, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р. При цьому, з огляду на діючі партнерські відносини та скрутне фінансове становище відповідача, позивачем зменшено розмір матеріального збитку до 66% від загальної суми відшкодування матеріального збитку замовника та зазначено про можливість проведення оплати за узгодженим графіком, період якого не буде перевищувати один календарний рік.
У відповідь на вказану претензію відповідач направив лист від 05.06.2018 р., в якому останній не погоджується з заявленою сумою та вважає за необхідне отримати остаточне рішення слідчих органів у кримінальному провадженні №12018020020001330.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 723 960 грн. - збитків (вартості втраченого товару). Спір у справі стосується стягнення збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором від 16.05.2017р. №Л79/160517-1.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. (ст.ст. 628 629 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).
Стаття 307 ГК України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно ст. 1 Закону Укроаїни "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.
Відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).
Нормами ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 623 ЦК України унормовано, що для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки, 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.
За змістом ч. 1 ст. 1191, ч. 2 ст. 1192 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого у відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як встановлено апеляційним судом, між третьою особою (замовник, власник вантажу) та позивачем (експедитор) був укладений договір від 26.12.2016р. №1-2612/пв116 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу. На виконання умов даного договору, між сторонами була офомлена заявка №3-000000045008 від 02.04.2018р., в якій погоджено істотні умови перевезення, а саме: маршрут перевезення (найменування та масу вантажу - 4,6 т засобів захисту рослин, об'ємом 20 куб.м); адреса завантаження: України, Вінницька область, Вінниця, Немирівське шосе, 1 та адресу розвантаження: України, Черкаська область, с. Пищальники, с. Руська поляна, Черкас р-н + с.Байбузи + с.Пищальники, Канів р-н); період перевезення 02.04.2018 - 03.04.2018., транспортний засіб - МАN НОМЕР_4, водій - ОСОБА_7, тел. водія НОМЕР_1.
В той же день, між позивачем (експедитор-1) та відповідачем (експедитор-2) був укладений договір №Л79/160517-1 від 16.05.2017р. та на виконання умов даного договору, між сторонами була оформлена заявка №П-000000045008 від 02.04.2018р., в якій погоджено істотні умови перевезення. Дана заявка є аналогічною за своїм змістом заявці, яка оформлена між позивачем та третьою особою №3-000000045008 від 02.04.2018р. на виконання умов договору від 26.12.2016 р. №1-2612/пв116.
Таким чином, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що на підставі договору від 26.12.2016р. №1-2612/пв116, позивач взяв на себе зобов'язання організувати перевезення вантажу, власником якого є третя особа, тобто позивач в даних правовідносинах виступав як експедитор. Разом з тим, на підставі договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р., який укладений між позивачем та відповідачем, останній взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вказаного вантажу, виступивши у даних правовідносинах в якості експедитора-2.
Так, на виконання умов договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р., відповідачем для перевезення вищевказаного вантажу за даним маршрутом було залучено транспортний засіб та водія - ОСОБА_7, який прийняв даний вантаж до перевезення, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними №000002062 від 02.04.2018р., №000002066 від 02.04.2018р., №000002071 від 02.04.2018р. Дані обставини підтверджуються змістом заявки №П-000000045008 від 02.04.2018р., протоколом додаткового допиту потерпілого від 13.04.2018р. та не заперечуються самим відповідачем у справі.
Разом з тим, як встановлено судом вказаний вантаж до місця призначення не прибув.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2.6. договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р., відповідач (експедитор-2) здійснює перевезення вантажу власним автотранспортом або залучає третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед експедитором-1 за їхні дії як за свої власні.
Пунктом 4.2.18 даного договору сторонами визначено обов'язок відповідача щодо забезпечення повного збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу.
В силу п. 4.2.26 договору, відповідач зобов'язаний нести перед позивачем повну матеріальну відповідальність за всі негативні правові наслідки і збитки, пов'язані з порушенням цього договору.
Пунктом 7.5 договору передбачено, що у разі пошкодження, втрати або загибелі вантажу відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед власником вантажу в сумі пошкодженого вантажу за цінами, вказаними в інвойсі, ТТН чи виходячи із рахунку-фактури вантажовідправника, а якщо ціни відсутні то на підставі вартості, яка є стандартною для такого типу вантажу, або інших документах, що підтверджує вартість вантажу, супроводжуючих вантаж, а також вартість його митного очищення та інші витрати і збитки, понесені внаслідок втрати або загибелі вантажу з вини відповідача.
Таким чином, аналізуючи дані умови договору, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, залучивши до перевезення вантажу транспортний засіб та особу водія - ОСОБА_7, який прийняв товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень, несе повну матеріальну відповідальність за його збереження та на нього покладено обов'язок з прийняття рішень відносно вибору транспортного засобу та довіреної особи, на яку покладено обов'язок отримання та передання ввіреного вантажу, у даному випадку особи водія.
Товарно-транспортними накладними, наявними у матеріалах справи підтверджується, що вартість вантажу за договором №Л79/160517-1 від 16.05.2017р. складає 1 603 792, 97 грн. В свою чергу, в ході здійснення досудового розслідування №12018020020001330 було виявлено частину втраченого вантажу на загальну суму 658 694, 21 грн., який переданий третій особі на відповідальне зберігання, як речові докази по вказаному провадженні, тому решта вантажу на суму 945 098, 76 грн., в розумінні ст. 919 ЦК України вважається втраченою.
Як встановлено апеляційним судом, позивач відшкодував третій особі (власнику вантажу) вартість втраченого товару на суму 723 960 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями: №2603 від 27.04.2018р., №2735 від 30.05.2018р., №2920 від 27.06.2018р., №3259 від 21.08.2018р., №3404 від 17.09.2018р., №3629 від 10.10.2018р.
Отже, враховуючи те, що нормами чинного законодавства та умовами договору №Л79/160517-1 від 16.05.2017р. передбачена відповідальність відповідача за дії залучених ним третіх осіб, як за свої власні, та те, що на відповідальність відповідача не впливає ступінь його необачності при залучені третіх осіб до перевезення, як і його відносини з цими особами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, який несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, зобов'язаний компенсувати позивачеві вартість втраченого вантажу (збитки) в розмірі 723 960 грн., які понесені ним у зв'язку із сплатою даної суми власнику товару.
Окрім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що наявність кримінального провадження №12018020020001330 дає підстави для застосування п.п. 8.1-8.3 договору №Л79/160517-1 від 16.05.2018р., оскільки у відносинах, що склались, мають місце протиправні дії третіх осіб, які кваліфікуються як форс-мажорні обставини, що звільняє відповідача від виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, враховуючи наступне.
Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини, за умов настання яких виконання договірних зобов'язань є неможливим.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
За загальним правилом, форс-мажор - це надзвичайні умови, невідворотні обставини, дія непереборної сили. Невідворотна сила обставин має місце, якщо вони (обставини) відповідають наступним критеріям: надзвичайний характер події; неможливість попередити обставини; непередбачуваний характер форс-мажару в процесі укладання договору; причинно-наслідковий зв'язок між конкретною обставиною непереборної сили та невиконанням зобов'язань.
Отже, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 8.4 договору № Л79/160517-1 від 16.05.2018р., передбачено, що інформацію про настання обставин непереборної сили/форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено ТПП держави, Державної автомобільної інспекції України, Державної служби України з питань непередбачених ситуацій або іншими органами або установами.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин/непереборної сили, що об'єктивно унеможливлювало виконання зобов'язань за договором. При цьому, обставини, які стали підставою для початку кримінального провадження, що внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 05.04.2018р. за №12018020020001330 (порушенням кримінальної справи) не можуть вважатися надзвичайними та невідворотними, які б об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язання, передбачене умовами договору.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність того факту, що невиконання відповідачем зобов'язання за договором №Л79/160517-1 від 16.05.2018р. відбулося поза його волею, внаслідок настання обставин, що мають надзвичайний характер (непереборна сила) в розумінні ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, а тому доводи відповідача в цій частини є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача, що питання про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 1603792,97 грн. вирішується за цивільним позовом представника потерпілого ТД "Насіння" - Хитрич Т.В., в межах кримінального провадження, відповідачами в якому являються підозрювані ОСОБА_6 та ОСОБА_3, суд зазначає, що наявність вказаного цивільного позову не впливає на з'ясування обставин в даній справі; цивільний позов не захищає та не поновлює порушені права та інтереси позивача - ТОВ "Торговий дім "Насіння", на що в свою чергу, направлено господарське судочинство під час розгляду даної справи.
Крім того, апеляційний господарський суд вважає , що суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 ч. 4 ст. 190 КК України,у зв"язу з тим, що зібрані докази у господарський справі дозволяють суду самостійно встановити та оцінити факти, які є предметом розгляду у даній справі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усього вищевказаного у апеляційного суду немає правових підстав для його скасування.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 29.11.2018 р. у справі №902/389/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.11.2018 р. у справі №902/389/18 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2019 року
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.