вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"30" січня 2019 р. Справа№ 41/155
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Довгалюк А.В. довіреність № 34 від 02.01.2019 року;
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року (дата підписання повного тексту 24.09.2018 року)
у справі № 41/155 (суддя: Спичак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Комунального підприємства "Житло-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району"
про стягнення 207 144, 93 грн
Встановив
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Житло-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 207144, 93 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 06420/2 від 02.03.2006 року в частині оплати наданих послуг з водопостачання.
31.03.2009 року ухвалою Господарського суду міста Києва було порушено провадження по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2008 року, суд зупинив провадження у справі № 41/155 на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131.
Позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва звернувся із заявою про поновлення провадження у справі, оскільки обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/155, відпали.
У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/155, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 року було поновлено провадження у даній справі.
Господарський суд міста Києва відмовив в задоволені позову Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" своїм рішенням від 14.09.2018 року (повний текст рішення складено - 24.09.2018 року).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в даній справі та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник зазначив, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано тарифи затверджені розпорядженнями КМДА №1780 від 25.12.2006 року, №1127 від 28.08.2007 року, що призвело до помилкових висновків про відсутність заборгованості у КП «ЖЕО-109 Голосіївського району» у спірний період.
Також, скаржник вказав, що, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, як то: копії маршрутних карт та акти про зняття показань водо лічильників, що погоджені та підписані відповідачем та є первинними документами, що, за висновками позивача, свідчить про неповне дослідження доказів у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 року справу № 41/155 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі № 41/155.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2018 року, у зв'язку з участю судді Коротун О.М., у тренінгу у НШСУ, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 41/155 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.
Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі № 41/155 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В. своєю ухвалою від 10.12.2018 року.
У судовому засіданні 30.01.2019 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача у судове засідання 30.01.2019 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 10.12.2019 року на відповідну адресу.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 02.03.2006 року Відкрите акціонерне товариство "Київводоканал", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), та Комунальне підприємство "Житло-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району" (абонент) уклали договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01 (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374 , Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 року за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року N 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 року за N 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.1992 року N 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".
Згідно із п. 2.1.1 договору, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.
Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
Згідно із п. 2.2.3 договору, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
Відповідно до п. 2.2.4 договору, відповідач у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язується у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Положеннями п. 7.1 договору визначено, що цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання. договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 06420/2-01 від 02.03.2006 року було відкрито відповідачу код № 1-1379. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 1-51379.
За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 06420/2-01 від 02.03.2006 становить суму в розмірі 188087,40 грн., яка виникла за спожиті з жовтня 2008 по січень 2009 послуги з постачання води та приймання стічних вод.
При цьому, за твердженням позивача він надав відповідачу послуги в з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 349 047,83 грн, а саме: за кодом 1-379 у період з 01.10.2008 року по 31.01.2009 року на суму 416 489,76 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 23 662,01 грн), з яких сплачено 331707,38 грн, а розмір заборгованості становить 84 782,38 грн; за кодом 1-51379 у період з 01.10.2008 року по 31.01.2009 року на суму 182943,53 грн (з урахуванням знижки 5,5 % 10 647,48 грн), з яких сплачено 79 628,51 грн, а розмір заборгованості становить 103305,02 грн.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно приписів ст.ст. 1, 4 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод. Суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.
У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.
Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Тобто, ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
Згідно з пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила), розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором ( ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190.
Відповідно до пункту 3.1 Правил встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.
Як правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, у заявлений до стягнення період до 27.06.2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65. Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом. Отже, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися проводяться відповідно Правил № 65.
Як правомірно зазначено місцевим господарським судом матеріали справи не містять первинних доказів споживання відповідачем гарячої води.
Умовами договору № 06420/2-01 від 02.03.2006 року не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 1-51379.
При цьому, колегія судді приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а позивачем не було надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.
В пункті 2.1.1 договору сторонами обумовлено,що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.
Проте, матеріали справи не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ "АК "Київодоканал" водолічильників Комунального підприємства "Житло-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району".
Укладений між сторонами у даній справі договір не регулює відносини з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були. Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.
Враховуючи наведене колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що, позивач належними та допустимими доказами не довів факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 1-51379.
Відповідно до ст. 75 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу і постачається споживачам за договором енергопостачання, за яким енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
Таким чином, гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Матеріалами справи не доведено, що на балансі відповідча є тепловий пункт, до якого здійснюється подача води, для виготовлення гарячої води, а укладений між сторонами договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої води. Враховуючи те, що позивачем не доведено споживання відповідачем холодної води, що йде на підігрів (код - 1-51379), підстави для стягнення 103305,02 грн відсутні.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 року справа № 910/973/16, від 16.04.2018 року справа № 910/1541/16, від 12.06.2018 року справа №910/20226/16, від 20.11.2018 року справа № 910/17959/17.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з жовтня 2008 по січень 2009 за кодом № 1-1379 в сумі , з огляду на наступне.
З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з жовтня 2008 по січень 2009 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 року, № 1661 від 27.11.2008 року та № 1780 від 25.12.2008 року.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивачем вартість послуг за кодом № 1-1379 за жовтень 2008 по січень 2009 визначалась з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 року, № 1661 від 27.11.2008 року та № 1780 від 25.12.2008 року, які не пройшли обов'язкової реєстрації в органах юстиції, у відповідності до вимог ст. 632 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», тому не набрало чинності, відтак розмір заборгованості споживача із застосуванням даних тарифів не є доведеним.
Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Згідно пунктів 1, 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 року, № 1661 від 27.11.2008 року та № 1780 від 25.12.2008 року не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.
За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування тарифів, які затверджені розпорядженнями № 1127 від 28.08.2007 року, № 1661 від 27.11.2008 року та № 1780 від 25.12.2008 року оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано тарифи затверджені розпорядженнями КМДА №1780 від 25.12.2006 року, №1127 від 28.08.2007 року, що призвело до помилкових висновків про відсутність заборгованості у КП «ЖЕО-109 Голосіївського району» у спірний період.
Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Судом було встановлено вище, що в жовтні 2008 - січні 2009 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.
Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.
У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 року Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення» п. 4 якого визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.
При цьому, Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 року Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією та набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства у період з травня 2008 по червень 2008 відсутні, позивачем не доведено існування чинних тарифів у спірний період і до матеріалів справи не надано.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження № 578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації", проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з жовтня 2008 по січень 2009 відсутні.
Наразі, як правильно встановлено судом першої інстанції, у спірний період з жовтня 2008 по січень 2009 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київводоканал" та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ "АК "Київводоканал") підлягали застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що під час розгляду справи у підготовчому засіданні судом першої інстанції було запропоновано позивачу призначити по справі судову експертизу з метою визначення тарифу на водопостачання та водовідведення, який би у спірний період відповідав критеріям формування тарифів на вказані послуги.
Проте, представником позивача було висловлено категоричні заперечення з приводу призначення по справі судової експертизи з посилання на відсутність необхідності для застосування спеціальних знань для встановлення обставин справи.
Отже, виходячи з всього викладеного вище, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 року Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".
Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 1-1379 за період з жовтня 2008 по січень 2009 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 року "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення". Одночасно, судом прийнято до уваги докази оплати за договором у спірний період.
Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" за період жовтня 2008 по січень 2009, з урахуванням здійснених оплат, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за заявлений до стягнення період за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 1-1379).
Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне посилання скаржника (як на підставу для скасування оскаржуваного рішення) на копії маршрутних карт та акти про зняття показань водо лічильників, що погоджені та підписані відповідачем, як безпідставне та таке, що не спростовує висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи відсутність заборгованості відповідача по сплаті вартості послуг наданих позивачем, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі №41/155 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №41/155 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова
Дата складення повного тексту 11.02.2019 року.