Справа № 359/8604/18 Головуючий в суді І інстанції - Бондаренко І.А.
Провадження № 33/824/284/2019 Доповідач - Свінціцька О.П.
05 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
судді судової палати з розгляду кримінальних справ Свінціцької О.П., в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3, його захисника адвоката Шевченка С.С., представника Київської митниці ДФС ЗахароваА.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 - адвоката Шевченка С.С.на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2018, -
Постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2018 року на
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання (реєстрації): АДРЕСА_1, працюючого приватним підприємцем, -
за вчинення порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України, накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн. з конфіскацією валюти;
вилучену валюту у розмірі 4 260 Євроконфісковано в дохід держави;
стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 352 грн. 40 коп.
стягнуто з ОСОБА_3 на користь Київської митниці ДФС витрати на транспортування предметів правопорушення в розмірі 20 грн. 51 коп.
ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за те, що він, 23 вересня 2018 року, о 07 годині 50 хвилин, під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Відліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль», який відлітав літаком авіакомпанії «МАУ» рейсом № 177 до Литви, м. Вільнюс, своїми діями обрав проходження митного контролю в каналі, позначеному символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявив, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягали письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадали під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо вивезення за межі митної території України та засвідчив про факти, що мають юридичне значення. Після перетину «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор», на запитання працівників митниці щодо наявності у нього готівки, останнім було повідомлено, що він має при собі близько 13 000 Євро. Після цього його було запрошено до службового приміщення митниці залу «Відліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль», де ним була видана готівка в розмірі 14 260 Євро, що знаходились в боковому відділені сумки пасажира (ручна поклажа).
Із вказаної суми ОСОБА_3 було пропущено 10 000 Євро та за протоколом про порушення митних правил вилучено 4 260 Євро.
У апеляційній скарзі захисник порушив питання про скасування постанови судді. В обґрунтування доводів апеляційної скарги указав на те, що суддею були порушенні норми матеріального права, а саме не були всебічно, повно і об'єктивно з'ясовані всі обставини справи, з урахуванням особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Указав на те, що конфіскація вилученої валюти покладе на ОСОБА_3 надмірний тягар, оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір доручення щодо вказаної валюти. Зазначив, що валюта у розмірі 1 260 Євро є доходом ОСОБА_3 від підприємницької діяльності, який необхідний йому для утримання себе та близьких людей. А тому, вилучення валюти в розмірі 4 260 Євро покладе на ОСОБА_3 надмірний тягар. Окрім того, зауважив, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано того, що в матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про незаконність походження цих коштів.Просив постанову скасувати, прийняти нову постанову, якою повернути ОСОБА_3 вилучену у нього валюту у розмірі 4 260 Євро та закрити провадження у справі.
Вислухавши пояснення:
захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 - адвоката Шевченка С.С. та ОСОБА_3 які подану апеляційну скаргу підтримали, підтвердили її доводи та просили її задовольнити;
представника Київської митниці ДФС України, який вважав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а постанову судді без зміни;
свідка ОСОБА_6;
вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованого накладення стягнення у виді конфіскації валюти ґрунтуються на положеннях Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики ЄСПЛ.
Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.
Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як випливає зі змісту положень ст. 1 Першого протоколу, вони містять три правила:
- перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
- друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;
- третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Суд) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме:
- чи є втручання законним;
- чи переслідує воно «суспільний інтерес»;
- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
При цьому, Суд констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).
Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу» / дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п.31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).
Поряд із цим, суд вважає, що стягнення у виді конфіскації готівки за наведених обставин, з огляду на критерії Європейського суду з прав людини щодо оцінки відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірності втручання, які викладені вище, безумовно матиме своїм наслідком порушення права особи на мирне володіння своїм майном, за ознакою відсутності законності такого втручання.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що втручання в право ОСОБА_3 на мирне володіння своїм майном не відповідатиме принципу правомірності, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приймаючи рішення про необхідність застосування щодо ОСОБА_3 стягнення у виді конфіскації вилученої валюти суддя місцевого суду не врахував те, що частина грошових коштів, які ОСОБА_3 перевозив через митний кордон України є його доходом, а частина належить іншій особі і ОСОБА_3 несе перед цією особою майнову відповідальність. Ця обставина стверджується наданими суду договором від 20.09.2018 року, розпискою, яку видав ОСОБА_3 про отримання коштів у розмірі 13000 євро від ОСОБА_6 та поясненнями свідка ОСОБА_6 про те, що він уклав договір із ОСОБА_3 на придбання останнім автомобіля і для цієї мети передав йому 13000 євро. Ця обставина у поєднанні із даними про отримувані ОСОБА_3 доходи, та наявність у нього інших боргових зобов'язань дає підстави стверджувати те, що конфіскація вилучених грошових коштів істотно вплине на майновий стан ОСОБА_3 та його родини, а тому втручання у право власності ОСОБА_3 не може вважатись пропорційним, оскільки спричинить для нього особистий і надмірний тягар. Наведене указує на необґрунтованість прийнятого суддею рішення про накладення на ОСОБА_3 стягнення у виді конфіскації валюти.
Судом враховується і те, що держава від дій ОСОБА_3 не зазнала жодних збитків оскільки законодавством не передбачено сплату в даному випадку будь - яких податків, зборів чи інших обов'язкових платежів, також матеріали справи не містять будь - яких даних, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена інша незаконна діяльність чи що кошти можуть бути використані для будь - якої незаконної діяльності.
Враховуючи викладене, постанова судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону в частині застосування стягнення у виді конфіскації валюти, а тому вона підлягає зміні в цій частині.
При цьому суд не знаходить підстав для звільнення ОСОБА_3 від сплати судового збору, а тому апеляційна скарга у цій частині задоволенню не підлягає. Також не підлягає до задоволення апеляційна скарга в частині закриття провадження у справі, оскільки жодної із підстав, для закриття провадження, які передбачені ст. 247 КУпАП у ході розгляду цієї справи не встановлено.
Керуючись ст. 294 КУпАП, ст.ст. 462, 471, 487 МК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_3 змінити в частині накладення стягнення у виді конфіскації валюти в дохід держави.
Вилучену у ОСОБА_3 за протоколом про порушення митних правил № 0751/12500/18 від 23.09.2018 року іноземну валюту в розмірі 4260 євро, що за курсом НБУ становить 140 690 грн. 72 коп. повернути громадянину України ОСОБА_3.
В іншій частині постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
СУДДЯ Свінціцька О.П.