КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
04 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
за участю
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року , -
Цією ухвалою частково задоволено клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні №4201700000000311, та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом накладення заборони на його відчуження та заборони розпоряджатись цим майном будь-яким чином.
В ухвалі слідчий суддя вказав, що наявні підстави для задоволення клопотання про накладення арешту майна з метою забезпечення його конфіскації та спеціальної конфіскації. А в частині клопотання про накладення арешту на земельну ділянку (кадастровий номер 5320281800:00:002:0932)- відмовив, оскільки в матеріалах клопотання немає належного обґрунтування такої необхідності, а також до клопотання не додано документи, які підтверджують право власності на це майно.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, яке належить ОСОБА_8 .
Апелянт вважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Представник в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що слідчим суддею при винесенні ухвали не встановлено ані існування обґрунтованої підозри, ані правової підстави накладення арешту, ані можливого розміру шкоди, завданої злочином, ані розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
На думку апелянта, слідчий суддя дійшов до помилкового та передчасного висновку про необхідність накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає апелянт, посилання слідчого судді на ст. 170 КПК України, як на підставу для накладення арешту на майно, не містить під собою правового підгрунтя, оскільки дане твердження належним чином не обгрунтовано та не вмотивовано, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону. Слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить тільки припущення, без наявності будь-яких доказів.
Крім того, як зазначає сторона захисту, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна, і при цьому жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав, на підставі чого розгляд клопотання було проведено з порушенням права власника майна на захист, що призвело до однобічності судового розгляду та незаконності судового рішення та більше того, слідчий суддя розглянув вказане клопотання за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, управлінням з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000003113 від 30 вересня 2017 року за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
03липня 2018 року прокурор відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотаннямпро накладення арешту на майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (кадастровий номер 5320281800:00:002:0932).
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року зазначене клопотання було задоволено частково, та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом накладення заборони на його відчуження та заборони розпоряджатись цим майном будь-яким чином.
В частині накладення арешту наземельну ділянку (кадастровий номер 5320281800:00:002:0932) - відмовлено, оскільки, як вказав в ухвалі слідчий суддя, в матеріалах клопотання немає належного обґрунтування такої необхідності, а також до клопотання не додано документи, які підтверджують право власності на це майно.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132,167,170,171,172,173 КПК України та бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов'язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для можливої конфіскації майна.
Згідно з вимогами п. 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна, як виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, санкція якого передбачає обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».
З матеріалів провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_8 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та певними доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_8 до скоєння кримінального правопорушення, підозра у якому їй повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо неї такого обмежувального заходу, як арешт майна.
Крім того, як встановила колегія суддів, квартира АДРЕСА_2 , на яку просив накласти арешт прокурор, знаходяться у власності ОСОБА_8 , а тому існує обґрунтований ризик їївідчуження задля запобігання можливої їх конфіскації у разі доведеності висунутого обвинувачення в майбутньому.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172,173 КПК України, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132,170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
Висновки слідчого судді про арешт майна цілком доведені матеріалами кримінального провадження, специфікою розслідування самого злочину, що потребує проведення певних слідчих дій, та саме такого заходу, як накладення арешту на квартиру майно ОСОБА_8 .
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на квартиру, та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням.
А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Підстав для скасування ухвали слідчого судді, передбачених ст. 409 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та вмотивованою, яка відповідає вимогам ст.ст. 172,173 КПК України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 307, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, якою частково задоволено клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні №4201700000000311, та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом накладення заборони на його відчуження та заборони розпоряджатись цим майном будь-яким чином - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/118/2019
Категорія: ст. 171 КПК України
Слідчий суддя у суді першої інстанції ОСОБА_11
Доповідач в суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1