справа № 756/15954/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Майбоженко А.М.
11 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,
У грудні 2018 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та просила стягнути з відповідача на утримання доньки аліменти у розмірі 2 500 грн. щомісячно від дня подання позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року матеріали позовної заяви передано на розгляд до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просив ухвалу суду скасувати, а справу направити до Оболонського районного суду м. Києва для продовження розгляду. Посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд втрутився у здійснення позивачем своїх процесуальних прав щодо вибору суду. Зазначає, що позивач постійно проживає в Оболонському районі м. Києва і одночасно постійно перебуває за даною адресою, працює в м. Києві та проживає в квартирі свого чоловіка.
Відповідач відзив у встановлені строки не подав.
За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3438/2019
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Постановляючи ухвалу про передачу справу на розгляд іншому суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зареєстрована в АДРЕСА_1, а тому справа підлягає розгляду Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Як передбачено частиною 16 статті 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
При цьому, статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Пунктом 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року за № 207, визначено механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлено форми необхідних для цього документів, передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Відповідно до п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 №3, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК). Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимоги ОСОБА_2, про стягнення аліментів на утримання доньки.
Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до позовної заяви.
Зареєстроване місце ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 згідно із копією паспорту (а. с. 14), що територіально віднесено до юрисдикції Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Отже, установивши вказані обставини, а саме, факт того, що ні позивач, ні відповідач не зареєстровані на території юрисдикції Оболонського районного суду м. Києва, та враховуючи реєстрацію позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передачу даної справи до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області, до підсудності якого належить вказана цивільна справа.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач постійно проживає в Оболонському районі м. Києва разом зі своїм чоловіком, в якому і підлягає розгляд справи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження постійного проживання ОСОБА_2 в Оболонському районі м. Києва (свідоцтво про шлюб, місце реєстрації чоловіка, довідка з роботи, з навчального закладу дитини тощо).
За наведеного є необґрунтованими й посилання в апеляційній скарзі на не врахування та не перевірення судом зазначених обставин.
Також є хибними доводи апеляційної скарги щодо порушення судом процесуальних прав позивача щодо вибору суду, оскільки ОСОБА_2 пред'явлено позов поза правилами альтернативної підсудності - не за своїм місцем реєстрації та відповідача.
Отже, ухвала суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В.Шахова