Справа № 753/22693/17 Головуючий у суді І інстанції Коренюк А.М.
Провадження № 22-ц/824/93/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
11 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І., Кулішенка Ю.М., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_5 про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу,
У листопаді 2017 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка») в особі представника за довіреністю Дорошенко О.С. звернулося до суду з указаним вище позовом, мотивуючи його тим, що 23 вересня 2016 року по вул. Попудренка, 6-г в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, в результаті якої автомобіль останнього отримав механічні пошкодження. На момент настання страхової події автомобіль «ЛендРовер Діскавері», який належить ОСОБА_8 на праві власності, за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 030140/4600/0000117від 25 квітня 2016 року був застрахований в ПрАТ «СК «Уніка». Винним у скоєнні ДТП визнаноОСОБА_5 На підставі страхового акту № 00203781 від 26 жовтня 2016 року позивач виплатив страхове відшкодування на користь власника автомобіля «Ленд Ровер Діскавері» за його заявою у розмірі 30 523,92 грн. ПрАТ «СГ «ТАС», з якою згідно полісу № АІ/8697749 застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, сплачено на користь ПрАТ «СК «Уніка» 10 738,86 грн., що становить суму збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля. Посилаючись на те, що залишок між виплаченим розміром страхового відшкодування та сумою, яка виплачена ПрАТ «СГ «ТАС» складає 19 785,06 грн., а відповідач проігнорував письмову вимогу страхової компанії, позивач просив суд стягнути цей залишок та судові витрати з відповідача в судового порядку.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 листопада 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «СК «Уніка» 19 785,06 грн. витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування та 1 600,00 грн. судового збору, а всього - 21 385,06 грн.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що суд першої інстанції не надав оцінки звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 03-18/10 від 18 вересня 2016 року, складеного ФОП ОСОБА_9 на замовлення позивача, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, становить 10 738,86 грн. ПрАТ «СГ «ТАС» сплатило позивачу страхове відшкодування за договором страхування в розмірі 10 738,86 грн., чим повністю відшкодувало матеріальні збитки заподіяні відповідачем внаслідок ДТП, яка сталася 23 вересня 2016 року. Згідно полісу № АІ/8697749 ліміт відповідальності страховика на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн., а розмір франшизи - 0 грн. Неврахування наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності та порушує статтю 3 цього Закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц). При цьому суд не врахував доводи відповідача про те, що відповідно до статі 1172 ЦК України та правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-108цс13 шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Колдоба М.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до договору добровільного страхування № 030140/4600/0000117від 25 квітня 2016 рокурозмір страхового відшкодування визначається виходячи із фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу у результаті страхового випадку та розрахованого відповідно до умов договору, а спеціальним Законом України «Про страхування» не передбачено вирахування коефіцієнту фізичного зносу. Оскільки відповідно до статті 993 ЦК України, статті 21 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, позивач звернувся до відповідача саме на реальну суму, яка була необхідна для відновлення пошкодженого автомобіля.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 23 вересня 2016 року по вул. Попудренка, 6-г в м. Києві відбулася ДТП за участю автомобіля «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, в результаті якої автомобіль останнього отримав механічні пошкодження (а. с. 7).
На момент настання страхової події автомобіль «Ленд Ровер Діскавері», який належить ОСОБА_8на праві власності, за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу «Каско» № 030140/4600/0000117від 25 квітня 2016 року був застрахований в ПрАТ «СК «Уніка» (а. с. 5, 6, 11).
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності y вигляді штрафу (а. с. 8).
На підставі страхового акту № 00203781 від 26 жовтня 2016 року ПрАТ «СК «Уніка» виплатило страхове відшкодування на користь власника автомобіля «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, за його заявою № 00203781 від 27 вересня 2016 року у розмірі 30 523,92 грн., з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) (а. с. 9, 10, 15).
Вищевказане також підтверджується наказом керівника Київського центру врегулювання збитків ПрАТ «СК «Уніка» «Про виплату страхового відшкодування гр. ОСОБА_8 (шляхом перерахування ТОВ «Автолайф центр») № 00203781 від 26 жовтня 2016 року та платіжним дорученням № 038273 від 28 жовтня 2016 року (а. с. 16, 17).
Встановлено, що ПрАТ «СГ «ТАС», з якою згідно полісу № АІ/8697749 застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, на підставі страхового акту № 18095Р/01/16 від 16 листопада 2016 року сплачено на користь ПрАТ «СК «Уніка» страхове відшкодування у розмірі 10 738,86 грн. (а. с. 48, 49).
Тобто сума збитків, які були відшкодовані потерпілому позивачем і не включені до суми страхової виплати, становить 19 785,06 грн. (30 523,92 грн. - 10 738,86 грн.).
Крім того, згідно з цим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8697749 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн., а розмір франшизи - 0 грн. (а. с. 39).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування ОСОБА_8 за договором добровільного майнового страхування, перейшло право вимоги до винної у ДТП особи відшкодувати завдану шкоду.
Однак із таким висновком повністю погодитися не можна.
Відповідно до частини 3 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:
С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
В даному випадку позивачем пред'явлено вимогу до фізичної особи про відшкодування непогашеної частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Згідно із звітом про оцінку колісного транспортного засобу № 03-18/10 від 18 вересня 2016 року, складеного ФОП ОСОБА_9 на замовлення ПрАТ «СК «Уніка», вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент оцінки становить 30 588,25 грн. Ринкова (дійсна) вартість колісного транспортного засобу «Ленд Ровер Діскавері», державний номерний знак НОМЕР_2, без врахуванням аварійних пошкоджень, на момент оцінки становить 604 640,81 грн. на момент оцінки становить 10 738,86 грн. (а. с. 44 - 47).
Враховуючи викладене, установивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_8 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПрАТ «СК «Уніка» має право вимагати стягнення різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ «СГ «ТАС».
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що заподіяна ОСОБА_8 майнова шкода у розмірі 30 588,25 грн.не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ «СГ «ТАС» як страховика, тому покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відносини між ОСОБА_5 як водієм застрахованого автомобіля та його страховиком ПрАТ «СГ «ТАС» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки з ПрАТ «СГ «ТАС» виплатило на користь ПрАТ «СК «Уніка» страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
З наведеного слідує, що посилання відповідача на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц, є нерелевантними спірним правовідносинам.
У той же час, заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що на момент скоєння ДТП він перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «ТА» (далі - ТОВ «ТА») та, керуючи належним цьому товариству автомобілем «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, виконував службові обов'язки відповідно до строкового письмового трудового договору № 19 від 14 січня 2015 року, а тому згідно вимог статті 1172 ЦК України відповідати за завдану шкоду має саме ТОВ «ТА», яке не залучено до участі у справі.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто нормами частини 2 статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
За правилом статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки (суброгація).
Однак згідно із частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відтак, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина 1 статті 1191 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, належить на праві власності ТОВ «ТА» згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 1 листопада 2011 року (а. с. 40).
Страхувальником цього автомобіля за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8697749 також виступає ТОВ «ТА» (а. с. 39).
Згідно із строковим письмовим трудовим договором на виконання робіт № 19, укладеним 14 січня 2015 року між ТОВ «ТА» (роботодавець) та ОСОБА_5 (працівник), товариство доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання виконувати роботу водія, у відповідності до обсягів та планів робіт, що доводяться роботодавцем до працівника в усній формі щомісячно, в умовах виконання вимог внутрішнього розпорядку роботодавця. Роботодавець забезпечує працівника всім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Працівник не зараховується в штат роботодавця. За виконану роботу роботодавець сплачує працівнику 1 305,00 грн. в місяць. Цей договір діє з 14 січня 2015 року до моменту завершення виконання узгодженого сторонами обсягу робіт. (а. с. 41).
Додатковими угодами № 2, № 3 від 29 квітня 2016 року та 29 вересня 2016 року відповідно було внесено зміни до строкового письмового трудового договору на виконання робіт № 19 від 14 січня 2015 року в частині розміру заробітної плати ОСОБА_5 (а. с. 42, 43).
Окрім того, до апеляційної скарги долучено копії наказів ТОВ «ТА» № 2-К, № 3-К від 14 січня 2015 року про прийняття відповідача на посаду водія з 14 січня 2015 року та про дозвіл на керування службовим автомобілем «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 67, 68).
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про те, що ОСОБА_5є належним відповідачем у справі, та безпідставно задовольнив позовні вимоги ПрАТ «СК «Уніка» до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, тому саме ТОВ «ТА» як володілець транспортного засобу має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником порушенням Правил дорожнього руху.
Отже, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та їхнім суб'єктним складом, не врахував норми матеріального права, на які посилався відповідач та які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статтей 137, 141, 382 ЦПК України з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах даної справи, а саме 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 34-а) та 2 400,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (а. с. 66), а всього - 5 400,00 грн.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_5 про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_5 5 400,00 грн. (п'ять тисяч чотириста гривень) судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
В.І. Олійник
Ю.М. Кулішенко