Справа № 754/1532/17 Головуючий в суді І інстанції Бабко В.В.
Провадження № 22ц-824/1343/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
07 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Лисиці Ю.С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_3 звернувся до суду і позовом, який мотивував тим, що 13 липня 2016 року у відділенні терапевтичної стоматології філії 3 КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва по вул. Матеюка, 3 в присутності свідків відповідачка ОСОБА_4 принижувала його гідність, честь, репутацію, погрожувала йому і дочці позивача фізичною розправою. Крім того, на його думку, відповідачка розповсюдила завідомо брехливу інформацію щодо нього та його родини, тому після почутого зазнав значної глибини душевних страждань та погіршення здоров'я і самопочуття.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати недостовірними, такими що не відповідають дійсності, порушують права, ганьблять його честь, гідність, репутацію відомості, відповідного змісту, розповсюджені 13 липня 2016 року ОСОБА_4, зобов'язати її припинити неправомірні дії щодо приниження його честі, гідності, репутації та стягнути з КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва на його користь моральну шкоду в розмірі 151 700,00 грн., матеріальну шкоду в розмірі 26 000,00 грн, зобов'язати ОСОБА_4 вибачитись перед ним в усній та письмовій формі, визнати неправомірними дії КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва щодо надання стоматологічних послуг лікарями без ліцензії медичну практику у кабінетах на вул.Матеюка, 3, заборонити КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва надавати медичні стоматологічні послуги, визнати недійсними і скасувати накази про прийняття на роботу, розірвати трудові відносини з медичними сестрами, лікарями та начальником кадрів стоматологічного відділення філії 3 КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва по вул. Матеюка, 3.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд, зокрема визнати недостовірними, такими що не відповідають дійсності, порушують його права, ганьблять честь, гідність, репутацію позивача відомості, розповсюджені ОСОБА_4 щодо нього та його родини, а також стягнути з відповідачки на його користь суму моральної шкоди.
Згідно із ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
У справах зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні брати до уваги, що відповідно до ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб становлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.
Згідно абз. 2 п. 26 даної постанови, суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
Однак, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 89 ЦПК України), суд дійшов висновку, що вимоги позову щодо визнання недостовірними, такими що не відповідають дійсності, порушують права, ганьблять честь, гідність, репутацію позивача відомості, розповсюджені ОСОБА_4 є недоведеними, оскільки позивачем не надано суду і під час розгляду справи не здобуто відповідних доказів поширення негативної інформації щодо позивача саме ОСОБА_4, а з пояснень представника позивача вбачається лише негативне міжособисте ставлення один до одного учасників справи.
Так, виходячи з роз'яснень викладених в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, якій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загально-соціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності, а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, зокрема дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було належним чином доведено те, що відповідачкою була поширена недостовірна інформація, а також що така інформація призвела до порушення немайнових прав відповідача, зокрема приниження його честі, гідності і репутації, оскільки ця інформація не є фактичними даними, які можуть бути оцінені відповідно до вимог цивільного законодавства, крім того позивачем не було надано належних, достатніх і достовірних доказів, що внаслідок поширеної інформації позивачу було завдано моральної шкоди.
Колегія суддів також погоджується із висновками місцевого суду про те, що позовні вимоги про визнання неправомірними дії КНП «КДЦ» Деснянського району міста Києва щодо надання стоматологічних послуг лікарями без ліцензії медичну практику, заборони КНП «КДЦ» Деснянського району м. Києва надавати медичні стоматологічні послуги, визнання недійсними наказів про прийняття на роботу, розірвання трудових відносин з лікарями та начальником кадрів стоматологічного відділення філії 3 КНП «КДЦ» Деснянського району міста Києва є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не доведено, які саме права позивача порушені у цій справі діями або бездіяльністю КНП «КДЦ» Деснянського району міста Києва, так як захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: